Його червоношкірому товаришеві була невідома така слабкість. Твердо й спокійно проходив він повз трупи. Навіть у білих враження від жаскої картини були різними. Один із них, сивочолий, зі зморшкуватим обличчям і солдатською виправкою, в якій легко можна було впізнати військового, не соромився часто зупинятись і тяжко зітхати.
Юнак, що йшов поруч із ним, здавалося, придушував власні почуття через повагу до похилого віку свого супутника. І тільки той, хто йшов останнім, давав собі повну волю, не замислюючись над тим, що про нього подумають. Він дивився на наслідки різанини поглядом, у якому не можна було прочитати жодної тіні страху, але воднораз у ньому було стільки обурення, що негайно ставало зрозумілим, як він ставиться до того, що тут трапилося.
Читач, безумовно, упізнав у двох індіанцях наших друзів могікан, а в трьох білих Мунро, Гейворда й Соколине Око. Усі пятеро вирушили на пошуки Аліси й Кори.
Коли Ункас дійшов до середини рівнини, він видав крик, на який поспішили його супутники. Молодий воїн стояв біля купи жіночих трупів. Зі страшним калатанням серця Мунро та Гейворд кинулися туди, щоб переконатися, чи немає там милих їм істот. Серця люблячого батька і закоханого трохи заспокоїлися, коли вони не побачили там ані найменшого сліду дівчат. Тут Соколине Око вперше порушив мовчанку.
Я бачив багато кривавих бойовищ, сказав він, але ніде рука диявола не залишала такого чіткого відбитку, як тут. Почуття помсти споконвічна властивість індіанця. А я, біла людина, хочу сказати: якщо хто-небудь із цих французів підійде до мене на відстань пострілу, то мій вірний «звіробій» працюватиме доти, доки витримає його ствол. Томагавк і ножі я визнаю за тими людьми, яких від природи наділено вмінням володіти ними. Що скажеш ти, Чингачгуче? Невже гурони можуть безкарно пишатися такими подвигами?!
Іскра гніву промайнула на темному обличчі могіканина, він витяг свій ніж, але потім знову спокійно поклав його до піхов, ніби й не було жодних глибоких і могутніх пристрастей, які могли б розхвилювати його.
О Монкальме, Монкальме! вів далі мисливець. Кажуть, що для кожної людини настає момент, коли вона мусить прозвітувати за всі звершені нею вчинки. Горе тому, хто відповідатиме за такий злочин! Але що це? Он лежить червоношкірий без скальпа на голові. Подивіться-но сюди, делавари, може це один із ваших одноплеменців? Тоді його труп треба спалити, як чинять із загиблим воїном. По твоїх очах я бачу, Чингачгуче, що гурони жорстоко поплатяться за це, перш аніж місяць відкриє нам своє повновиде обличчя.
Могіканин підійшов до холодного трупа, перевернув його горілиць і знайшов відзнаку, яка доводила приналежність мерця до одного з шести племен, які, доки вони билися в лавах англійців, були ненависними його народу. Він з огидою відкинув труп ногою, наче якесь падло.
Лише найвища мудрість і всемогутність у змозі зі світу зжити таку кількість людей, засвідчив Соколине Око. Перша може виправдати доконечну потребу в жорстоких заходах, а друга годна повернути землі втрату Я вважаю за гріх убивати іншого оленя, коли одного ще не зїли, але зовсім інакша справа воїн: його доля загинути від кулі або томагавка.
Хуг! раптом вигукнув Ункас. Підвівшись на пальчики, він пильно вдивлявся в далечінь.
Що там, хлопчику мій? запитав мисливець. Дай Боже, щоб це був якийсь француз, котрий відбився від гурту й никає тут у пошуках здобичі. Мій «звіробій» продемонструє своє мистецтво.
Що там, хлопчику мій? запитав мисливець. Дай Боже, щоб це був якийсь француз, котрий відбився від гурту й никає тут у пошуках здобичі. Мій «звіробій» продемонструє своє мистецтво.
Ункас, не відповівши нічого, стрибком опинився біля одного з кущів та з переможним виглядом замахав клаптем зеленої Кориної вуалі.
В одну мить усі зібралися біля нього.
Мої доньки! зойкнув Мунро голосом, сповненим страждання. Поверніть мені моїх дочок!
Ункас намагатиметься зробити це, пролунала коротка зворушлива відповідь молодого воїна.
Бідолашний батько притулив шматок тканини до своїх вуст, а його погляд хутко перебігав від одного куща до іншого, ніби він сподівався знайти там Кору.
Тут немає вбитих, проговорив Гейворд хрипким, приглушеним голосом. Буря, напевне, помилувала це місце.
Це ясно як Божий день, зазначив Соколине Око, проте або вона, або той, хто викрав її, проходили тут. Ти маєш рацію, Ункасе, чорнокоса дівчина була тут. І вона побігла в ліс, наче злякана лань. Ніхто з тих, що вміють бігати, не став би чекати на вірну смерть. Ми спробуємо якомога швидше розшукати їхні сліди, сказав мисливець і додав: Та це й не важко, адже око індіанця здатне знайти навіть слід колібрі в повітрі.
Ледве мисливець устиг вимовити останнє слово, як з узлісся, де Ункас ретельно обдивлявся кущі та ґрунт, пролунав крик. Підійшовши ближче, вони побачили інший клапоть вуалі, що майорів на низькій гілці бука.
Тихіше, тихіше, вигукнув Соколине Око, стримуючи Гейворда, який поспішав уперед. Ми тепер знаємо, що нам робити, тільки не затоптуйте слідів. Один передчасний крок може завдати багато клопоту. Не сумнівайтеся, ми розшукаємо дівчат.
Нехай благословить вас Бог, хоробрі люди! вигукнув розчулений Мунро. Отже, куди ж утекли мої діти?
Шлях, який вони обрали, залежить від різних обставин. Якщо дівчата втекли самі, то вони, напевне, заблукали й ховаються де-небудь поблизу. Але якщо вони потрапили до рук гуронів або інших французьких індіанців, то, скоріше за все, перебувають на кордоні Канади. Ну то й що? жваво додав мисливець, помітивши розчарування на обличчі старого. Перед нами їхні сліди, і ми зможемо знайти їх, хай навіть вони пішли за сотні миль.
Хуг! вигукнув Чингачгук, із непоборною відразою вказуючи на одне місце в траві.
А Чоловічий слід, констатував Гейворд. Отже, вони в полоні.
Усе ж таки це краще, ніж загинути від голодної смерті, заблукавши в пустелі. Закладаюся на сто бобрових шуб, що ми знайдемо вігвами гуронів раніше, ніж знову зійде місяць.
Ункас ліг на землю, щоб ретельніше роздивитися слід від мокасинів. Підвівшись, він сказав:
Хитра Лисиця.
Як ти дізнався? Усі мокасини між собою схожі.
Схожі! вигукнув Соколине Око. Скажіть іще, що одна нога схожа з іншою! Ми ж знаємо, що ноги можуть бути довгими, короткими, широкими й вузькими, деякі люди ходять, ставлячи передки назовні, інші всередину.
Із цими словами мисливець нагнувся до сліду, й, уважно глянувши на нього, мовив:
Ти маєш рацію, хлопчику. Ось сліди, які ми вже часто бачили. Індіанець, який випиває, завжди дужче спирається на передки, ніж непитущий. Чи не так, Чингачгуче?
Старий могіканин теж подивився на слід і спокійно сказав:
Магуа!
Отже, немає жодних сумнівів, що тут пройшли Магуа й чорнява леді.
А Аліса? з тривогою запитав Гейворд.
Про неї ми поки що нічого не можемо сказати, відповів мисливець, пильно роздивляючись землю, кущ і гілки. Але що це? Схоже, верескливий інструмент співака, сказав він, нахиляючись, щоб підняти камертон. Ункасе, треба пошукати його сліди.
Значить, Давид залишився з бідними дівчатами! зазначив Гейворд. Принаймні у них є друг.
Так, сухо мовив Соколине Око. Він може співати для них псалми. А чи зможе він настріляти для них дичини, щоб угамувати їхній голод? Чи годен він відшукати дорогу, подивившись на мох, що росте на деревах? Або зламати карк якому-небудь гурону? Якщо ж він не вміє цього робити, то перша-ліпша мухоловниця, що трапиться їм на шляху, виявиться кориснішою. Ти щось знайшов, Ункасе?
Ось слід ноги, але не Аліси, а темноволосої дівчини. Проте він надто маленький як для її високого зросту. Напевне, співак покрив його своєю пятою.
Ну що ж, нетерпляче втрутився Гейворд, нам треба мерщій вирушати в путь. За таких обставин кожна хвилина може здаватися нашим полонянкам вічністю.
Найпрудкіший олень не завжди втікає далі за всіх, заперечив Соколине Око. Ми лише знаємо, що підступний гурон, Давид і чорнокоса леді проходили тут, але є ще леді із золотавими локонами й голубими очима! Хіба в неї немає друга, який би подбав про неї?
Немає друга! Невже ми не намагаємось її знайти? Стосовно мене, то я не заспокоюся доти, доки не знайду її.
У такому випадку, вперед! вигукнув мисливець. Ми мусимо знайти її сліди. Ункасе, оглядай опале листя, а твій батько нехай обдивляється землю.
Чи не можу й я щось робити? запитав Гейворд.
Ви! мисливець осміхнувся. Звісно, можете. Йдіть за нами і намагайтеся не наступити на який-небудь слід.
Після ретельних пошуків індіанці раптом зупинились і жваво заговорили між собою, дивлячись то на землю, то один на одного.
Вони знайшли слід маленької ніжки! вигукнув Соколине Око, поспішаючи до червоношкірих. Ага, знову коні з дивною ходою! Тепер усе зрозуміло. Тут коні зупинились, а ось туди прямує дорога на Канаду.
Ункаc показав на блискучий предмет, знайдений ним у листі, і Гейворд негайно упізнав у ньому маленький медальйон, який Аліса постійно носила на шиї. Він схопив маленьку дрібничку й майже відразу впустив її, так що його друзі не змогли знайти медальйон у листі. Але в той час він уже спочивав біля палкого серця Гейворда.
Гм А оце вже ознака близької старості, досадливо пробурчав Соколине Око, побачивши, що пошуки марні. Схоже, очі починають слабнути.
Облиште цю іграшку, сказав Гейворд. Нам іще далеко йти й тому треба поспішати.
Молода кров гаряча кров, стверджує приказка. Адже ми йдемо не на вивірок полювати, попереду тривалий перехід пустелею, де зрідка ступає нога людини. Жоден індіанець не вирушає в таку експедицію, не викуривши трубки коло багаття. І хоча я білий, але цілком схвалюю цей мудрий звичай. Саме тому й нам варто повернутися до руйновища форту, переночувати там, а вранці, свіжими й бадьорими ми візьмемося до своєї важкої праці, як належить зрілим чоловікам, а не балакучим жінкам або нетерплячим парубійкам.
Голос мисливця лунав із такою твердістю, що Гейворд не став заперечувати.
Глава XIX
Діставшись руїн фортеці, вони розпалили багаття, повечеряли мясом ведмедя й закурили свої люльки. Проте невдовзі Гейворд скочив із місця, щоб трохи пройтися рівниною. Йому було ніяково від почуттів, що його охопили. Коли Дункан підійшов до купки дерев на невеликій височині, звідки міг бачити могікан, котрі сиділи біля вогнища зі своїм білим другом, до його слуху долинуло якесь легке шарудіння. Швидко повернувшись до друзів, він запропонував мисливцеві сходити до того горбка, звідки лунали загадкові звуки.