Чи не думаєте ви, що куля того ошуканця звернула б убік, якби на її шляху стояв сам король? запитав мисливець. Чому ж тоді великий француз не поховав томагавки гуронів, якщо слово білого має хоч якусь владу над індіанцями?
За це генерал Монкальм відповість перед Богом, сказав Гейворд, тим часом як Мунро тяжко зітхнув.
Уже вечоріло, коли наші друзі досягли вузьких місць Горикену. Пірога безшумно пливла повз численні маленькі острови. Це була дорога, яку Монкальм обрав зі своєю армією, і мандрівники не могли знати, є тут поблизу індіанці чи немає.
Чингачгук відклав своє весло вбік, а Ункас і мисливець і далі спрямовували човен вузькою протокою, де кожен пройдений фут міг наблизити їх до нової небезпеки. Погляд сагамора перебігав зі швидкістю блискавки від одного острова до іншого, від куща до куща, стрибав по голих скелях і лісовій гущавині.
Раптом, на знак старого могіканина, Ункас і мисливець перестали гребти.
Хуг! злетіло з уст Ункаса майже тієї-таки миті, як його батько подав сигнал про близьку небезпеку.
Що трапилося? запитав Соколине Око. Озеро гладеньке мов дзеркало, і я можу бачити на милі вперед
Чингачгук підняв своє весло і вказав їм кудись убік. Гейворд простежив за його жестом.
На відстані кількох сажнів перед ними лежав один зі згаданих маленьких острівців. Він здавався тихим і спокійним, ніби на нього ніколи не ступала людська нога.
Я не бачу нічого, крім землі й води, сказав майор.
Тихо! перебив його мисливець, Чингачгук нічого не робить без причини. Це лише тінь, але в ній дуже мало природного. Майоре, ви, певно, бачите туман, що висить над островом?
Так, він здіймається з води.
Це відомо кожній дитині. Проте що означає темна смуга, що облямовує туман ізнизу? Схоже, це дим від багаття, яке вже майже згасло.
Тоді причалимо до острова й огляньмо це місце. На такому маленькому клаптику землі може перебувати лише невелика кількість людей.
Якщо ви судитимете про хитрість індіанців із погляду білого, то легко схибите і, швидше за все, поплатитеся за це власним життям. Ми можемо обрати одне з двох: або повернутись назад, облишивши будь-яку думку про переслідування гурона, або хутко промчати на своєму човні між цими островами.
Тоді вперед, уперед! закричав молодий чоловік, і могікани налягли на весла. За незначний час вони досягли місця, з якого стало видно північний берег підозрілого острівця, що раніше був схований від їхніх очей.
Дивіться, прошепотів Соколине Око, два човники та слід від багаття! Цим паскудам, напевне, очі заволік туман, інакше ми б уже почули їхній войовничий поклик. Мерщій обігнімо острівець, аби не потрапити під їхні кулі.
Гуркіт пострілу з рушниці й голосне виття з острова перервали його слова, а вмить потому дикуни кинулись у свої човники, які невдовзі застрибали на хвилях.
Як помітив Гейворд, дії ворогів не справили жодного враження на могікан і мисливця вони навіть почали сильніше гребти, так що маленький човен майже летів по поверхні води.
Тримай їх на такій самій відстані, Чингачгуче, сказав Соколине Око. У цих гуронів жодна рушниця не бє так далеко, а «звіробій» їх дістане.
З такими словами він підняв свою рушницю, але вигук Ункаса змусив його зупинитися.
Що трапилося? запитав Соколине Око. Своїм криком ти врятував життя одному з гуронів. Навіщо ти це зробив?
Ункас указав на скелястий берег, звідки до них прямував другий човен.
Тільки тепер усі усвідомили небезпеку свого становища. Мисливець відклав рушницю вбік і знову взявся за весла, а Чингачгук скерував пірогу до західного берега, щоб збільшити відстань між ними і їхніми новими ворогами.
Дикі переможні вигуки нагадали мандрівникам про тих, хто переслідував їх від маленького острова. Навіть Мунро вийшов із заціпеніння.
Зупиніться! закричав генерал. Даймо бій цим дикунам!
Хто бажає перемогти індіанців, заперечив Соколине Око, той мусить без фальшивих гордощів навчитися цього у них-таки. Спрямуй човен просто до берега, Чингачгуче. Ми випередимо тих чортів.
Веслярі почали напружено працювати, завдяки чому гурони не змогли скористатися своєю вогнепальною зброєю. Але втікачі докладали чимало зусиль, аби відірватися від погоні, й це не могло тривати довго, до того ж переслідувачі перевершували їх чисельністю.
Гейворд із хвилюванням помітив, що Соколине Око почав стурбовано роззиратися на всі боки, ніби шукаючи інший спосіб полегшити їхнє становище.
Скеруй човен у тінь, далі від сонця, сказав мисливець. Я бачу, що один із бузувірів узявся за рушницю, а нам одна прострелена рука коштуватиме скальпів. Греби геть від сонця, щоб острів став перепоною між нами й гуронами.
Порада Соколиного Ока виявилася дуже корисною. На невеликій відстані від них лежав довгий острів, і, коли вони проминули його, переслідувачі змушені були обїхати суходіл з іншого боку.
Наші друзі скористалися цією обставиною, напружили всі свої сили, і, коли обидва човни знову виплили з-за острова, зясувалося, що вони неабияк виграли у відстані. Гейворд, спостерігаючи за ворогами, вигукнув:
Гурони збираються стріляти! А оскільки вони на одній лінії з нами, то навряд чи схиблять.
Лягайте на дно човна, майоре, сказав Соколине Око. І ви теж, генерале!
Гурони збираються стріляти! А оскільки вони на одній лінії з нами, то навряд чи схиблять.
Лягайте на дно човна, майоре, сказав Соколине Око. І ви теж, генерале!
Гейворд, усміхнувшись, зазначив:
Хіба можуть старші чини ухилятись і ховатися, коли воїни стоять під вогнем?
Боже мій! вигукнув мисливець. Ось вона, справжня мужність білого, яка межує з нерозважністю!
Цієї миті почулися постріли і куля вибила з рук Чингачгука легке весло, відкинувши його далеко вперед.
Гурони привітали цей постріл виттям і збільшили вогонь. Ункас спрямував човен таким чином, щоб його батько міг дістати своє весло, та індіанці взялися гребти ще завзятіше.
З човників переслідувачів чулися вигуки: «Великий Змій! Довгий Карабін! Прудконогий Олень!»
Чи не хочете повеслувати за мене, майоре? запитав Соколине Око. Мій «звіробій» зуміє їм відповісти.
Гейворд узявся за весла, намагаючись компенсувати брак веслярського вміння тією завзятістю, з якою він почав гребти. Соколине Око швидко прицілився, вистрілив і гурон, що стояв на носі човна, упав. Його товариші опустили весла, й обидві ворожі піроги, наблизившись одна до одної, зупинилися.
Могікани скористались із цього, щоб перевести дух, тим часом як Гейворд і далі веслував, не складаючи рук. Батько й син глянули один на одного, воліючи переконатися, що куля не зачепила нікого з них. Великі краплі крові стікали з плеча Чингачгука, і коли вождь помітив, що погляд сина прикутий до цього місця, він зачерпнув долонею води та промив рану, давши зрозуміти, наскільки нікчемною є ця подряпина.
Послухайте, майоре, гребіть не так сильно, попросив мисливець, інакше ми вийдемо на відстань, що перевищує дальність пострілу з рушниці, а я хотів би послати цим чортам іще один гостинець зі свого «звіробоя».
Але ви забуваєте про нашу справу, заперечив Гейворд.
Мої доньки! вигукнув Мунро. Не бавтеся більше пекучою журбою батька! Віддайте мені швидше моїх дітей!
Мисливець, звиклий коритися старшим та особам, які посідають більш високе становище, ніж він сам, опустив свою рушницю. Потім він із жалем подивився на ворожий човник і замінив на веслах утомленого Гейворда.
Оскільки його зусилля охоче підтримали обидва могікани, то вони хутко відірвалися на значну відстань від ворогів. Гейворд полегшено зітхнув.
Тепер озеро значно розширилось і шлях їхньої піроги лежав уздовж скелястого берега. Острови траплялися дедалі рідше. Усе повільнішими та правильнішими ставали удари весел, але замість того, щоб спрямувати човен до західного берега, куди вела мета їхньої подорожі, обачні індіанці трималися ближче до тих гір, через які Монкальм повів свою армію до неприступної фортеці Тикондерога.
У такій завбачливості, можливо, не було потреби, оскільки гурони припинили переслідування. Проте могікани веслували ще протягом кількох годин, доки не досягли бухти на північному краю острова.
Тут човен причалив, і маленький загін висадився на берег. Соколине Око в супроводі Гейворда зійшов на невелике узвишшя й окинув знавецьким поглядом місцевість, після чого привернув увагу свого супутника до невеличкого чорного предмета, що бовванів на березі.
Бачите? За що може сприйняти цей предмет око білої людини? запитав він.
Зваживши на досить значну відстань, яка відокремлює нас, я сприйняв би його за птаха
Це човник із хорошої березової кори, який належить підступним мингам. Пройдисвіти, напевно, зайняті своєю вечерею, а з настанням темряви вони, швидше за все, кинуться нас наздоганяти. Нам треба навести їх на хибний слід, інакше ми не зможемо переслідувати Хитру Лисицю.
Значить, ми не можемо гаяти жодної хвилини.
Мені не подобається той легкий дим, що підіймається за скелею. Клянуся своїм життям, що це сигнал і що бачать його не тільки наші очі. Проте словами справі не зарадиш, час діяти.
Соколине Око замислено пішов назад до берега, сповістив могіканам свої припущення, і між ними розпочалася серйозна нарада. Ледве вона закінчилась, як усі троє взялися за виконання прийнятого ними рішення.
Вони витягли човен із води й понесли його на плечах углиб лісу, при цьому намагаючись залишати помітні сліди. Дійшовши до струмка, чоловіки перетнули його вбрід і наблизилися до голої скелі. Тут, де їхні сліди вже не були помітними, вони повернули назад, до того самого струмка, але цього разу йшли з надзвичайною обережністю. Таким чином, пересуваючись річищем струмка, вони дісталися самого озера і там знову опустили пірогу на воду. Невеликий виступ берега став для них сховком від зацікавлених поглядів, і вони спокійно попливли далі, доки мисливець не вирішив, що вже час пристати до берега.
На новому місці висадки подорожні дочекалися вечора, а потім знову сіли в пірогу і з усілякими запобіжностями переправилися на західний берег.
Знову витягши човен із води, друзі ретельно сховали його в кущах, після чого взяли свою зброю та припаси. Соколине Око оголосив Гейвордові й Мунро, що нарешті прийшов час розпочати серйозні пошуки обох дівчат.