Глава XXI
Маленький загін дійшов до кордонів місцевості, яка й тепер так само мало відома жителям Штатів, як аравійські пустелі або монгольські степи. Але Соколине Око й могікани йшли уперед з відвагою людей, звиклих до труднощів, утрат і небезпек.
Після дуже стомливого переходу вони зупинилися, розклали багаття і стали на ночівлю. За їхнім прикладом обидва англійські офіцери поринули в сон, хоч і неспокійний. Удосвіта наші друзі продовжили свою подорож.
Коли вони пройшли кілька миль, кроки мисливця уповільнилися. Він часто зупинявся, щоб глянути на кору дерев, що траплялись їм на шляху, і не пропускав жодного струмка. Соколине Око звертав увагу не лише на кількість води в ньому, а й на швидкість течії, колір. Коли його опановував сумнів, він радився з могіканами.
Одного разу їхня нарада тривала більше ніж звичайно, і мисливець повідомив Мунро й Гейворда, що вони опинились у складному становищі.
Коли я побачив, що шлях гуронів веде на північ, розпочав він, то вирішив, що вони будуть триматися долин і місць між Гудзоном та Горикеном, доки не дістануться витоків канадських рік, які ведуть у самісіньке серце французьких земель. Але ми вже підійшли до Скаруну і не натрапили ще на жоден слід! Людині властиво помилятися, і, можливо, ми обрали хибну дорогу.
Крий нас, Боже, від такої помилки! вигукнув Гейворд. Чи не порадить чого-небудь Ункас?
Молодий могіканин відповів на це прохання жвавим поглядом. Наче прудкий олень, він скочив на маленький горбок, що стояв перед ними, і з урочистим виглядом зупинився перед грудкою свіжої землі, напевно, нещодавно наритою якоюсь твариною.
Він знайшов слід! вигукнув мисливець, поспішаючи до юнака. Так, у цього хлопця пильне око й проникливий розум.
Дивно тільки, що він так довго мовчав, зазначив Гейворд.
Дивним було б, якби він заговорив без дозволу. Ні, ні! Звісно, ваші юнаки, нахапавшись знань із книжок, часто випереджають своїх батьків. Але там, де вчителем є життєвий досвід, учень уміє цінувати старших і поважати старість.
Дивіться! вимовив Ункас, указуючи на північ і на південь, куди вели сліди. Чорнява дівчина пішла в ліс.
Це щастя, велике щастя! скрикнув мисливець. Ви бачите кінські сліди? Цей гурон подорожує ніби білий генерал. Напевне, він втратив глузд. Треба глянути, чи немає слідів від коліс екіпажа, додав він, посміхаючись. Таки стережися, що цьому дурневі заманеться подорожувати в кареті, і він не помітить, як за ним спостерігають три пари найпильніших очей у всій Америці.
Гарний настрій мисливця і надзвичайний успіх пошуків після пройдених майже сорока миль повернули нашим друзям надію.
Того-таки дня, дійшовши до берегів річки Скарун, вони дісталися місця, де гурон, вочевидь, зупинявся. Обвуглені гілки лежали поблизу джерела, поряд валялися рештки дичини, а на кущах залишилися наочні прикмети недавнього перебування тут коней. Проте саме в цьому місці слід раптово обривався. Сліди копит свідчили, що тварини самі по собі блукали поруч, шукаючи поживи.
Нарешті Ункас і Чингачгук знайшли яскраві докази того, що ті, кого вони так довго шукали, перебували тут незадовго до їхнього приходу. Чингачгук повідомив про це відкриття своїм супутникам. Поки він розмовляв із ними, Ункас вивів із-за кущів пару коней з розірваними сідлами й попонами.
Дивлячись на них, можна було стверджувати, що минуло вже кілька днів, як тварин кинули напризволяще.
Що це означає? спитав Гейворд, бліднучи й роззираючись навсібіч, немов побоюючись знайти страшну відповідь на незрозумілу загадку.
Те, що наша подорож завершується і що ми тепер на землі ворога, відповів мисливець. Якби пройдисвіт поспішав, а у дівчат не було коней, щоб устигати за ним, то він, можливо, зняв би з них скальпи. Утім, не боячись переслідування, він не зачепив жодної волосинки на їхніх головах. А щодо лихого поводження з жінками, то на це не здатен навіть минг, хай він страшенно розлючений. Проте, зазвичай, індіанець удається тільки до свого томагавка. Навряд чи він зневажить жіночу честь. Ні, ні, я чув, що французькі індіанці прийшли в ці місця, щоб полювати на оленів, отож ми, певно, стоїмо біля їхнього табору. Але гурони рушили далі. Нам треба відшукати стежку, якою вони вийшли з табору.
Те, що наша подорож завершується і що ми тепер на землі ворога, відповів мисливець. Якби пройдисвіт поспішав, а у дівчат не було коней, щоб устигати за ним, то він, можливо, зняв би з них скальпи. Утім, не боячись переслідування, він не зачепив жодної волосинки на їхніх головах. А щодо лихого поводження з жінками, то на це не здатен навіть минг, хай він страшенно розлючений. Проте, зазвичай, індіанець удається тільки до свого томагавка. Навряд чи він зневажить жіночу честь. Ні, ні, я чув, що французькі індіанці прийшли в ці місця, щоб полювати на оленів, отож ми, певно, стоїмо біля їхнього табору. Але гурони рушили далі. Нам треба відшукати стежку, якою вони вийшли з табору.
Із цими словами Соколине Око й могікани розпочали ретельні пошуки, які дуже довго залишалися безрезультатними, аж поки, нарешті, Ункасові не поталанило знайти на дні висохлого струмка слід від мокасинів.
Цей юнак може уславити своє племя! вигукнув мисливець. Одначе це не слід індіанця; нога занадто спирається на пяту, а відбиток передка занадто широкий Нахилившись нижче, він упізнав слід ноги Давида, що змінив черевики на мокасини.
Тепер я про все здогадуюся, сказав мисливець. Гурон примусив співака йти вперед, а інші йшли по слідах його величезних лапищ.
А дівчата? промурмотів Гейворд.
Їх несли на руках, аби збити переслідувачів із пантелику. Але я поручуся, що небавом ми побачимо сліди маленьких прекрасних ніжок.
Невеличкий загін знову рушив уперед, ідучи річищем струмка і не відриваючи очей від слідів, доки струмок не завернув за величезну скелю. Тут чоловіки зупинилися, воліючи переконатись у тому, чи не залишили гурони річище струмка саме в цьому місці.
Щастя, що вони здогадалися зупинитись, бо спритний і бачущий Ункас зумів відшукати відбиток ноги на шматку моху. Тримаючись потрібного напрямку, молодий індіанець вийшов до низькорослого чагарника, де втрачені сліди знову знайшлися так само чіткі та свіжі, як то вони були доти, доки не ввійшли у річище струмка.
Гм Це задумано з геть чисто індіанською хитрістю, яка, звісно, запаморочила б голову білому, зазначив мисливець.
Хіба ми не підемо далі? запитав Гейворд.
Терпіння, майоре, терпіння! Дорогу ми знайшли, але все ж треба добре роздивитись. Ось тут пройшли три пари мокасинів і дві маленькі ніжки. Дивно, як людська істота може ходити такими маленькими ніжками.
Тендітні ноги моїх дочок не створені для цих поневірянь, вимовив Мунро, з батьківською ніжністю дивлячись на маленькі відбитки. Напевне, ми знайдемо бідолашок у лісі зомлілих або навіть неживих.
Ні, ні! заперечив Соколине Око. З відбитків бачимо, що їхні кроки були легкими і помірними. А ось співак, як видно, відчував біль у ногах про це свідчить його слід. Дивіться, він просто волочив свої ноги, ніби йдучи на лижах.
Незабаром друзі з іще більшим завзяттям продовжили свій шлях, окрім того Гейворд і Мунро напружили всі свої сили, щоб устигати за мисливцем і могіканами. Ніхто з них не мав сумнівів щодо правильності обраного шляху, оскільки гурони навіть не намагалися приховувати своїх слідів. Після години ходьби Соколине Око уповільнив крок і став занепокоєно роззиратися на всі боки, ніби відчуваючи небезпеку. Нарешті він зупинився та сказав могіканам:
Я відчуваю, що гурони десь поблизу! Он там, між верховіттям, просвічує небо, і ми, напевно, перебуваємо коло їхнього табору. Чингачгуче, йди праворуч від схилу гори, Ункасе ліворуч, берегом ріки, а я піду прямо по слідах. Якщо щось трапиться, то наш умовний знак триразовий крик крука. Я тільки-но бачив цих хижаків, що, до речі, цілком може свідчити про те, що лігво гуронів близько.
Гейворд пішов за своїм провідником. Йому нетерпеливилося якомога швидше побачити ворога, котрого вони так ретельно розшукували. Соколине Око попросив майора обережно підійти до узлісся, облямованого низькорослим чагарником, і там зачекати його, поки він з іншого боку дороги роздивиться деякі підозрілі предмети.
Гейворд підкорився і невдовзі став очевидцем несподіваного видовища, яке вразило його своєю незвичністю й новизною.
На невеликій відстані від того місця, де він стояв, струмок перетворився на маленький ставочок, на березі якого стояв ряд охайних осель, круглих землянок, очевидно добре пристосованих для захисту від негоди. Це село спочатку здалося Гейвордові відлюдним, але незабаром він побачив кілька постатей. Окрім того, з двох-трьох хатинок визирнули темні голови. Якоїсь миті все ожило. Темні істоти так хутенько перебігали з одного місця на інше, що майор ніяк не міг їх роздивитися.
Стривожений цими незрозумілими рухами, він хотів був подати сигнал, аж раптом почутий поблизу шурхіт гілок примусив його глянути в інший бік.
Юнак здригнувся від несподіванки, побачивши не далі як за двісті кроків від себе індіанця. Лишень один погляд на нього переконав Гейворда, що той його не помітив. Індіанець, здавалося, так само, як і майор, спостерігав за селом і дивними пересуваннями його мешканців. Виразу його обличчя не було видно через грубу розмальовку, а втім, Гейвордові здалося, що його обличчя мало на собі відбиток радше якоїсь туги, ніж люті.
Голова індіанця була поголеною, за винятком класичного пасма волосся на маківці, в яку було встромлено кілька соколиних пірїн. Подертий плащ прикривав його тіло, а нижній одяг складався із сорочки, рукави якої заміняли індіанцеві штани. Напівголі ікри були дуже подряпані, а ноги взуті в мокасини з ведмежої шкіри.
Коли до майора нечутно підійшов Соколине Око, Гейворд швидко шепнув йому:
Ви маєте рацію, це їхній табір. А ось і один із дикунів.
Гм Соколине Око здивовано вглядався в дивну постать індіанця. Це не гурон і взагалі не воїн одного з канадських племен. Проте, судячи з його вбрання, він пограбував якогось білого чоловіка. Зброї в нього, здається, немає.
Але він може переполошити все село, якщо побачить нас.
Мисливець ошелешено подивився на свого співбесідника і залився тим беззвучним, але веселим сміхом, який був однією з особливостей його характеру.