Про кого ви говорите?
Про цих дітей диявола, котрі гаять час на такі забавки.
Тим часом ватага юних індіанців видала таке страшне виття, що Давид швидко заткнув свої вразливі вуха, а Гейворд, усміхнувшись, рішуче вимовив:
Ходімте ж туди.
Глава XXII
Давид і Гейворд раптом опинилися серед натовпу дітей, що бавились, але, побачивши прибульців, заволали в один голос і миттю зникли з очей. При цьому темні голі тіла дітлахів так мало відрізнялися від навколишньої трави, що здавалося, ніби їх поглинула земля. Але, придивившись, Гейворд помітив там і тут спрямовані на нього цікаві погляди.
Дитячий вереск привернув увагу дюжини воїнів, які, озирнувшись, із похмурим виглядом чекали наближення іноземця.
Давид, якого ця сцена не вразила, вів Гейворда просто до тієї хижі, перед якою юрмилися воїни. Ця будівля, незграбно споруджена з гілок і кори, була найбільшою в селі й слугувала місцем для зборів громади.
Гейворд намагався йти якомога невимушено, хоча в нього сироти виступили на шкірі, коли він опинився в безпосередній близькості від нещадних ворогів. Проте зовні він був зовсім спокійним. Ідучи за Давидом, Гейворд увійшов до хижі й, витягши вязку гілок сасафраса з вороху в кутку, мовчки сів на неї. Воїни, які увійшли за прибульцями, стали навпроти них, не виказуючи жодного зацікавлення або нетерплячки.
Нарешті наперед виступив старший воїн, звертаючись до Гейворда мовою веяндотів, або гуронів, якої юнак не розумів. Проте, судячи з жестів, його слова мали явно дружелюбний зміст.
Гейворд намагався йти якомога невимушено, хоча в нього сироти виступили на шкірі, коли він опинився в безпосередній близькості від нещадних ворогів. Проте зовні він був зовсім спокійним. Ідучи за Давидом, Гейворд увійшов до хижі й, витягши вязку гілок сасафраса з вороху в кутку, мовчки сів на неї. Воїни, які увійшли за прибульцями, стали навпроти них, не виказуючи жодного зацікавлення або нетерплячки.
Нарешті наперед виступив старший воїн, звертаючись до Гейворда мовою веяндотів, або гуронів, якої юнак не розумів. Проте, судячи з жестів, його слова мали явно дружелюбний зміст.
Чи не говорить хтось із моїх братів англійською або французькою? запитав Гейворд французькою мовою.
Відповіддю на це запитання була могильна тиша.
Мені шкода, вів далі майор, намагаючись як можна чіткіше вимовляти кожне слово, що жоден із цього мудрого й хороброго племені не розуміє мови, якою говорить великий монарх зі своїми дітьми. Його серце сповнилося б туги, якби він дізнався, що червоні воїни виказують до нього обмаль поваги.
Тривала довга й урочиста пауза, під час якої дикуни жодним рухом не виявили того враження, яке справили на них слова майора. Нарешті старий воїн, той, що вже раніше розмовляв із Гейвордом, звернувся до нього канадською говіркою:
Але хіба великий батько, говорячи зі своїми дітьми, вживає мову гуронів?
Він не робить жодної різниці між своїми дітьми, хоч би якою була їхня шкіра біла, червона чи чорна, ухильно відповів Гейворд, хоча з усіх своїх дітей він найдужче любить хоробрих гуронів.
А що він скаже гуронам, запитав хитрий вождь, коли йому донесуть про кількість скальпів, які пять ночей тому були на головах інгизів?
Це його вороги, сказав Гейворд, мимохіть здригаючись, і він, звісно, скаже: «Добре, мої гурони дуже хоробрі».
Проте, як видно, наш канадський батько не думає так. Замість того, щоб нагородити своїх індіанців, він звертає погляд у минуле. Він дивиться на мертвих інгизів, а не на гуронів. Тож що це означає?
Такий великий вождь, як він, має в голові більше думок, аніж слів. Він озирається назад, щоб подивитися, чи не крадуться вороги по його слідах.
Човник убитого воїна не попливе більше Горикеном, похмуро вимовив дикун. Його вуха відкриті для делаварів, наших ворогів, які вливають у них брехню.
Цього не може бути. Він відрядив мене до своїх дітей гуронів, які живуть біля великих озер, щоб запитати, чи немає серед них хворих, аби я, людина, яка знається на мистецтві лікарювання, міг зцілити їх.
Під час мовчання, яке запанувало після цих слів, очі дикунів упялися в Гейворда, наче вони хотіли зрозуміти, що в цих словах є правдою, а що ні.
Хіба мудрі люди, що живуть у Канаді, зафарбовують свою шкіру? запитав знову дикун. Адже вони вихваляються, що їхня шкіра є білою.
Коли індіанський вождь приходить до своїх білих братів, спокійно заперечив Гейворд, він знімає свій одяг зі шкіри бізона і вбирається у запропоновану йому сорочку. Мої брати дали мені фарби, щоб я розмалював себе.
Глухий схвальний шепіт почувся у відповідь на ці улесливі слова, і Гейворд вдихнув вільніше. Невдовзі інший воїн забажав звернутися до нього з промовою. Та ледве він розтулив рота, як із лісу донісся глухий, але страшний звук, за яким почулося люте виття. Усі воїни вибігли з хижі до того місця, звідки пролунав шум. Гейворд, вийшовши за ними, опинився серед юрби чоловіків, жінок та дітей. Молоді й старі, здорові та хворі усі вони радісно кричали та плескали в долоні.
Група воїнів, що показалась із хащів, повільно прямувала до селища. Один із них, що йшов попереду, ніс коротку жердину, на якій висіло кілька скальпів. Неможливо змалювати той дикий захват, з яким індіанці зустріли переможних воїнів свого племені. Усе селище почало ворушитися. Чоловіки, розмахуючи ножами над своїми головами, стали в два ряди, створивши живу вулицю, якою індіанці йшли аж до своїх осель.
Жінки хапали сокири, ломаки і все, що траплялося під руку, щоб узяти участь у жорстокій розвазі, яка мала невдовзі розпочатися. Навіть діти не хотіли відставати від дорослих; хлопчаки, які ледве тримали зброю, вихоплювали з-за пояса своїх батьків томагавки і продиралися в їхні лави. Повсюди височіли купи хмизу, які жінки почали розкладати, щоб освітити дорогу прибулим одноплеменцям, і червоне полумя багать робило цю картину ще жахливішою.
Трохи попереду прибулих воїнів стояли двоє полонених, вочевидь обраних головними учасниками майбутнього видовища.
Трохи попереду прибулих воїнів стояли двоє полонених, вочевидь обраних головними учасниками майбутнього видовища.
Облич їхніх не можна було роздивитися, тільки видно було, що вони по-різному сприймають те, що сталося.
Один із них, готовий як герой прийняти свою долю, стояв із високо піднесеною головою. Інший натомість похилився, опустивши очі під тягарем жаху або сорому.
Наш шляхетний Гейворд, хоч і намагався заглушити свої почуття, проте дуже співчував першому. Він підійшов ближче до шереги воїнів, але в цей час почувся сигнал, за яким розляглося дике виття.
Зажурений бранець і далі стояв нерухомо, тим часом як інший зі спритністю оленя зробив довгий стрибок, але, замість швидко пробігти між рядами своїх ворогів, як усі того чекали, він перескочив через їхні голови й опинився на зовнішньому, безпечному від лютого натовпу боці.
Цю хитрість зустріли сотнею прокльонів, і всі дикуни з голосними криками розсіялися полем.
Дюжина палаючих смолоскипів освітила місце, де кровожерні демони збиралися відзначити своє огидне свято.
Цілком зрозуміло, що опинившись серед величезного натовпу ворогів, утікач не мав ані секунди на роздуми щодо того, в який бік йому бігти. Якусь мить здавалося, що він хоче дістатися лісу, але переслідувачі помчали йому назустріч і погнали назад. Він ризикнув кинутись у інший бік, але й там на нього чекали вороги.
Невдовзі Гейворд побачив, що полонений, якому не вдалось утекти, вже стояв біля стовпа, вкопаного в землю перед головною хижою селища.
Особистість його тепер була недоторканною з огляду на старовинний, свято шанований звичай, за яким його ніхто не міг зачепити, доки старійшини племені не винесуть над ним свого вироку. Проте гамірлива юрба, яка оточила бранця, обсипала його різноманітними прокльонами та кпинами. Одна стара, затрусившись від люті, підійшла до нього й прошипіла:
Делаваре! Твоє племя бабине племя, і мотика більше пасує до ваших рук, аніж рушниця. Ваші жінки є матерями оленів, але якби вони народили вам ведмедя, дику кішку чи змію, то ви б порозбігалися від жаху.
Навколо пролунав злісний регіт, але жоден мяз на обличчі полоненого не поворушився. Він і далі байдуже стояв, повернувши свою голову до того місця, де був майор, і той негайно впізнав Ункаса.
Не тямлячи себе від жаху, вражений безпорадним становищем свого друга, Гейворд не знав, що йому робити. Цієї миті один із воїнів узяв Ункаса за руку й завів його до хижі, куди увійшли всі вожді та найвидатніші воїни, а з ними й Гейворд.
Прямо та спокійно стояв Ункас серед своїх ворогів. Гордий вигляд юнака не міг не справити враження на індіанців, які кидали на нього погляди, сповнені захвату від його мужності.
Інша справа була з його розпачливим товаришем, який теж увійшов у хижу. Гейворд мимоволі зрадів, що хоча б оцей чоловік не був йому знайомим. До того ж, він помітив на ньому розпізнавальний знак гуронського племені. Замість того, щоб злитися з натовпом своїх одноплеменців, гурон сів збоку, низько схиливши голову.
Після кількох хвилин мовчання один із вождів звернувся до Ункаса говіркою ленні-ленапів.
Делаваре, сказав він, хоч ти й належиш до племені жінок, проте показав себе чоловіком. Я охоче нагодував би тебе, але той, хто сідає обідати з гуроном, має стати йому другом, а тому май спокій до завтрашнього ранку, коли ми ознайомимо тебе зі своїм рішенням.
Сім днів і сім ночей я постував, переслідуючи гуронів, спокійно відповів Ункас. Діти ленапів уміють іти дорогою правих, не підкріпляючи себе їжею.
Двоє з наших воїнів переслідують твого товариша, сказав дикун. Коли вони повернуться, наші мудрі люди скажуть тобі: «Живи або помри!»
Хіба гурон не має вух? зневажливо вигукнув Ункас. Двічі відтоді, як делавар став вашим полоненим, він чув постріли з рушниці, які він добре знає. Ваші воїни ніколи не повернуться.
Лиховісне мовчання запанувало після цієї рішучої звістки молодого могіканина. Гейворд збагнув, що Ункас натякав на рушницю Соколиного Ока.
Якщо ленапи такі спритні, то чому ж ти, їхній найкращий воїн, наразі тут?
Він наздоганяв боягуза, що тікав, і потрапив у пастку. Адже й хитрого бобра можна виловити.
Із цими словами Ункас показав на гурона, що сидів самотньо. Усі погляди втупились у ту людину, і загрозливий гомін пробіг рядами присутніх.
Старші вожді тихо радилися між собою. Нарешті один із них устав перед гуроном.
Старші вожді тихо радилися між собою. Нарешті один із них устав перед гуроном.
Хиткий Очерете! Хоч Великий Дух дав тобі вроду, але краще б ти ніколи не народжувався! Твій гучний голос добре чути у вігвамі, але не на бойовищі. Ворог бачив твою спину, але жодного разу не бачив кольору твоїх очей. Твоє імя ніколи більше не буде вимовлено твоїми одноплеменцями.