Нехай тепер мій брат покаже свою майстерність!
Зібравшись на силі, Гейворд поспішив пригадати ті заклинання, за допомогою яких індіанські чаклуни забивають баки своїм темним одноплеменцям.
Злі духи ревнують, промовив гурон, звертаючись до Гейворда, та додав я залишу тебе самого. Брат мій, не забудь, що ця жінка є дружиною одного з моїх найхоробріших воїнів.
Із цими словами він пішов. Жінки рушили за вождем, залишивши Гейворда наодинці з приреченою на смерть та розлюченим звіром. Останній почав дослухатися до кроків гуронів, що віддалялися, а потім, переконавшись, що все затихло, обернувся до Гейворда, котрий вочевидь хвилюючись, шукав зброю. Настрій тварини одразу змінився. Сердите гарчання припинилось, а пелехате тіло затрусилося нібито від придушеного сміху. Його грубі лапи почали гладити свою вищирену морду, і раптом голова тварини звалилася вбік і на її місці зявилося обличчя Соколиного Ока.
Тсс промовив мисливець, воліючи запобігти здивованому вигуку Гейворда. Негідники вештаються навкруги.
Але що означає цей маскарад?
Гм Бувають випадки, коли доводиться забувати про завбачливість, відповів мисливець. Утім, будь-яку історію треба розповідати від самого початку. Отже, розлучившись із вами, я повів Мунро та Чингачгука до покинутої колонії бобрів, де наші друзі будуть у більшій безпеці від гуронів, аніж у форті Едвард, бо ці північно-західні індіанці все ще почувають забобонну повагу до бобрів. Потім Ункас та я вирушили до іншого поселення. Чи не бачили ви юного могіканина?
На превеликий жаль, бачив. Він у полоні та засуджений на смерть. Страта відбудеться завтра на світанку.
Я завжди боявся цього, з сумом мовив Соколине Око. Це лихо, власне кажучи, й привело мене сюди. Відважний юнак не мусить залишитися в руках дикунів Проте я оповім далі свою історію. Ункас і я наткнулися на групу гуронів, які поверталися з полювання. Запальність неабияк оволоділа Ункасом, коли він переслідував боягуза, що тікав, та потрапив у пастку. Можете уявити мої дії, коли ці пси схопили хороброго могіканина. Кількох із них мій «звіробій» умить заспокоїв, проте супроти цілого натовпу я нічого не міг удіяти. Я близько підійшов до осель гуронів, і щасливий випадок привів мене туди, де один з їхніх найулюбленіших чаклунів займався перевдяганням. Ударом по голові я оглушив цього проклятого брехуна, міцно його звязав та без подальших церемоній убрався у його костюм, щоб самому зіграти роль ведмедя.
І ви надзвичайно добре впоралися зі своїм завданням.
Ну, проживши стільки років у пустелі, неважко наслідувати звички цього звіра. Але скажіть мені, де ж юна леді?
Бог знає! Я не знайшов і щонайменшого сліду
Хіба ви не чули слів Давида: «Вона близько і чекає на вас»?
Я гадав, що співак мав на увазі нещасну хвору.
Ні, ні. Ця печера має кілька відділів. Утім, ведмідь добре вміє лазити, а тому я видеруся нагору та погляну, що відбувається у сусідньому відділенні.
Із цими словами мисливець видерся на перегородку та, ледве зазирнувши до сусіднього приміщення, швидко зістрибнув на землю та прошепотів Гейвордові:
Вона там. Пройдіть до неї крізь ці двері. Я не хотів налякати її своєю страшною подобою. Щоправда, майоре, ви теж виглядаєте не найкращим чином.
Авжеж, мій вигляд напевне злякає ніжне створіння.
Цьому легко можна зарадити. Ось тут, біля ліжка хворої, є кружка з водою. Змийте з себе малюнки Чингачгука, а я потім знову розфарбую вас. Оскільки чаклуни часто змінюють свою зовнішність, то це нікого не здивує.
Гейворд хутко змив фарбу зі свого обличчя та попрямував у сусіднє приміщення, де на купі оленячих шкір сиділа бліда, перелякана, але все ще чарівлива дівчина.
Давид попередив Алісу про скору зустріч із Гейвордом.
Дункане! скрикнула вона тремтливим голосом.
Алісо! відповів він, підбігши до неї.
Я знала, що ви ніколи не покинете мене, вела далі дівчина. Але хіба ви сам?
Гейворд розповів їй про останні події та закінчив свою розповідь словами:
За допомогою нашого великодушного друга Соколиного Ока ми зможемо втекти із цього дикого племені, але для цього, Алісо, вам знадобиться уся ваша мужність. Памятайте про те, що ви повернетеся в обійми батька, котрий жадає вас бачити.
Через любов до нього я відважуся на все! прошепотіла Аліса.
І через кохання до мене, ніжно додав Гейворд. Чи не так?
Дункане, твердо промовила дівчина, не питайте мене про це, аж доки присутність мого батька не дозволить мені сказати більше.
Юнак хотів їй відповісти, аж раптом легкий удар у плече змусив його озирнутися, і він побачив злостиве обличчя Магуа.
Бісівська усмішка дикуна так розізлила Гейворда, що він ледь не накинувся на нього. Проте майор розумів, що сутичка була б нерівною, до того ж він мусить подбати про порятунок Аліси.
Магуа, який пробрався до печери крізь другий вихід, через що і вислизнув із-під уваги мисливця, подумав, насамперед, про те, як позбавити свого нового бранця можливості втекти. Він швидко замкнув вихід та, наблизившись до Гейворда, промовив:
Блідолиці ловлять у пастки розумних бобрів, але червоношкірі знають, як спіймати інгизів.
То роби свою мерзенну справу! крикнув схвильовано Гейворд, забувши, що йдеться про життя двох людей. Ти і твоя помста однаково огидні!
Чи готовий білий чоловік повторити ці слова біля стовпа тортур? криво посміхнувшись, спитав Магуа.
Як тут тобі в обличчя, так і там перед усім твоїм племям! була рішуча відповідь.
Хитра Лисиця великий вождь, заявив індіанець. Він покличе своїх молодих воїнів, щоб ті дивилися, як хоробро годен сміятися блідолиций над своїми муками.
Із цими словами Магуа відвернувся і хотів пройти у двері, крізь які раніше увійшов до Аліси юнак, але приглушене сердите гарчання змусило його зупинитися. Показався ведмідь, який, хитаючись то в один бік, то в другий, загородив собою вихід. Магуа глянув на нього так само, як раніше дивився індіанський вождь. Він був вищий за забобони свого племені й тому, побачивши добре відомий йому одяг чаклуна, збирався йти далі. Але більш гучне виття знову його зупинило. Дикунові, вочевидь, набридла ця забавка, і він рішуче зробив крок уперед.
Тоді звір піднявся на задні лапи, а передніми почав загрозливо махати, розсікаючи повітря.
Блазень! горлав Магуа. Йди лякати жінок та дітей, а розумним людям дай спокій.
Щоб звільнити собі дорогу, він витяг свій ніж, але в цей час ведмідь раптом схопив його в обійми, котрі за своєю силою не поступалися справжній ведмежій хватці.
Гейворд уважно стежив за всіма рухами Соколиного Ока і, тільки-но побачив, що мисливець міцно стиснув гурона, швидко дістав воловячі ремені та звязав ними Магуа. Це все тривало не більше як дві хвилини. Невдовзі гурон, що спочатку чинив опір, став зовсім знесилений, і Гейворд, узявши його поперек тулуба, наче дитину, поклав на землю. Магуа не видавав жодного звуку, але коли Соколине Око скинув ведмежу шкуру, з вуст приголомшеного гурона вирвалося неодмінне:
Хуг!
Ага, знайшов-таки свого язика, посміхнувшись, сказав мисливець. Ну тепер маємо заткнути тобі пельку, а то ще часом переполошиш усіх своїх побратимів.
Коли ворог був позбавлений можливості видати хоча б найменший звук, мисливець спитав Гейворда:
Як потрапив сюди цей щезник? Повз мене жодна душа не проходила.
Гейворд мовчки показав на другий вихід.
Ну то виводьте юну леді, ми маємо поспішати.
Вона зомліла, подивіться самі!
Тоді закутайте її в ці воловячі шкури. Сховайте її маленьку фігурку, бо в пустелі не знайдеться другої такої ніжки і вона її видасть. Беріть дівчину на руки та йдіть за мною!
Вони поквапилися до дверей, за якими лунав шум багатьох голосів це родичі хворої очікували на результат заклинань цілителя.
Ми маємо лишень один спосіб урятуватися, прошепотів Соколине Око своєму супутникові. Скажіть дурисвітам, що ми зачинили злого духа у печері й тепер несемо хвору до лісу, щоб свіже повітря та цілюще коріння відновили її сили.
Мисливець, і далі граючи роль ведмедя, відчинив двері, Гейворд ішов позаду, і вони обоє опинилися перед схвильованими родичами та друзями хворої, які оточили їх щільним кільцем.
Чи прогнав мій брат злого духа? поцікавився батько жінки.
Недуга відступила від твоєї доньки, поважно сказав Гейворд. Її хворобу замкнено тепер у цій печері. Я несу жінку до лісу, щоб вона змогла поновити свої сили. Зі сходом сонця вона зможе повернутися у вігвам свого чоловіка.
Задоволений шепіт заглушив слова удаваного цілителя.
Вождь промовив, звертаючись до Гейворда:
Добре, прямуй до лісу. Я чоловік і воїн, і тому піду в печеру та буду битися зі злим духом.
Хіба мій брат утратив глузд? вигукнув Гейворд. Він зустрінеться в печері з хворобою, яка перекинеться на нього, а потім переслідуватиме і його доньку в лісі. Ні, мої діти мають стерегти вхід до печери і, якщо злий дух наважиться вийти з неї, побити його ломаками.
Це застереження дало бажаний результат. Чоловіки витягли свої ножі, схопилися за томагавки та поставали біля входу.
Діти вже давно спали, а воїни все ще стояли на варті коло печери. Тим часом Гейворд зі своєю дорогоцінною ношею хутко просувався лісом.
Аліса, котра невдовзі прийшла до тями, відразу заявила:
Я хочу йти без вашої допомоги, Дункане.
Ні, Алісо, ви ще занадто слабкі.
Однак дівчина вислизнула з рук юнака й мужньо пішла поряд із ним, прямуючи за вірним Соколиним Оком, одягненим у ведмежу шкуру. Мисливець, щойно вони віддалилися на досить значну відстань від селища індіанців, зупинився та сказав:
Ця стежка приведе вас до струмка. Йдіть його північним берегом до маленького водоспаду, потім зійдете на пагорб і звідти побачите вогнища іншого племені. Там живуть справжні делавари, і серед них ви будете в безпеці. Бігти з дівчиною далеко не можна. Гурони наздоженуть вас і заволодіють вашими скальпами, перш аніж ви пройдете дюжину миль. Ідіть, і нехай Господь благословить вас.
А ви? Хіба ви хочете залишити нас? запитав здивований Гейворд.
Гурони взяли у полон делавара. Останній нащадок благородної крові могікан перебуває в їхній владі. Я спробую врятувати його, якщо це можливо. Ункас не може загинути, поки живий Соколине Око. Я чув, що юність знає тільки одне почуття, котре міцніше привязує чоловіка до жінки, ніж батька до сина. Мабуть, так. Ви важили власним життям заради цієї дівчини, бо вас, імовірно, спонукало саме це почуття. Щодо мене, то я навчив Ункаса користуватися рушницею. Я не раз бився з ним поряд у бою. Не одне літо та не одну зиму ми ходили разом із ним пустелею, ділили труднощі та їжу, по черзі пильнували сон одне одного Ні, присягаю всемогутнім Господом, скоріше загине світ, радше мій «звіробій» стане так само непотрібним, як верескливий інструмент співака, ніж помре молодий могіканин.