Є таке, визнала Люсі. Бо слідкувати за часом було якось ніколи.
Ходімо, кивнув головою чаклун. Це для Аслана будь-який час то мить, а в моєму домі для зголоднілих гостей будь-який час то час обідати.
Із тими словами він почовгав коридором далі й відчинив перед Люсі одні з багатьох дверей. Люсі опинилася у невеликій, але затишній кімнаті, де було багато сонця і квітів. Коли вона ввійшла, то стіл і в цьому вона могла поклястися був порожнім, мов виметений. Та лише чарівник мовив таємне чарівне слово, як на столі зявилися і скатертина, і посуд зі столовим сріблом, і різноманітні страви.
Сподіваюся, тобі сподобається, знизав чаклун плечима. Я навмисно загадав страви, до яких ти звикла змалку в рідній країні, а не ті, якими тебе через силу частували.
Ой, дуже мило з вашого боку! мовила Люсі, дивлячись на стіл, і аж ніяк не покривила проти правди. А був тут справжній омлет, як то кажуть, просто з жару, холодна печена баранина із зеленим горошком, суничне морозиво, прохолодний лимонад і чашечка гарячого запашного шоколаду. Сам чаклун до тих ласощів навіть не торкнувся їв лише хліб і пив вино. Нічого зловісного чи лячного в чаклуні Люсі, як не придивлялася, так і не знайшла, тож незабаром вони гомоніли, мов старі друзі.
А як скоро подіють чари? запитала його Люсі. Коли невидимок нарешті можна буде побачити?
Та хоч би й тепер. Але я їх не турбував би ця невидимість наганяє такий сон, що в них уже ввійшло до звички: як пообідав одразу ж і задав хропака.
А от тепер, коли вони вже видимі, що як вам перетворити їх із потвор на красунчиків? Зробити їх такими, якими були?
Тобто одразу й те, і друге? Це вже з якого боку подивитися Якщо з їхнього, то всі вони (до зникнення, так би мовити, з-поза зору) були такими красенями, що любо-мило подивитися. Тому тепер вони в один голос стверджують, буцімто їх образили, спотворивши їхню первинну вроду. Та я б цього не сказав. Навпаки, як і багато хто інший, я вважаю, що зміна зовнішності пішла їм на користь.
Вони, мабуть, занадто високої думки про себе?
А що занадто то не здраво. Принаймні хто там у них головний? пан Тугодум саме такої думки про себе, і саме цю думку він утлумачив усім іншим. Тепер вони усі однієї думки.
Вони, мабуть, занадто високої думки про себе?
А що занадто то не здраво. Принаймні хто там у них головний? пан Тугодум саме такої думки про себе, і саме цю думку він утлумачив усім іншим. Тепер вони усі однієї думки.
Ми це помітили, відповіла Люсі.
Тож у деяких речах краще обходитися без нього. Ясна річ, я міг би перетворити його на щось інше або навіть накласти закляття, щоб ніхто не вірив жодному його слову, та я цього теж не робив би. Хай краще вже поклоняються йому, аніж нікому та нічому.
А чому б їм не поклонятися вам? спитала Люсі.
Мені? здивувався чаклун. Після того що я з ними зробив? Після того як їх було видимо, а тепер невидимо?
А за що ж ви їх так? Я маю на увазі образили? Тобто, за їхніми словами, «спотворили»?
Бо вони були не лише самозакохані, а ще й украй неслухняні. Я ж їм казав: якщо заводиш город, його треба доглядати. А вони гадали все й так виросте. А город, звичайно, потребує води. І, як ти гадаєш, чи ходили б вони за городом, чи ходили б вони по воду, коли я на них щоразу не гримав би? Та на тому не край. За півмилі звідси, на пагорбі, є чудове джерельце. Із нього витікає струмок, що тече просто повз город. Я їм усього лише й сказав, аби вони набирали воду зі струмка, а не гасали з цеберками до джерела тричі на день, розхлюпуючи половину води по дорозі. І ти гадаєш, вони мене послухали?
Невже ж вони такі нетями? запитала Люсі.
Чарівник тяжко зітхнув.
Не повіриш, як я з ними намучився Десь зо два місяці тому вони почали мити посуд перед обідом, аби не перейматися після. А ще саджали варену картоплю, аби не варити, коли виросте. А якось, коли до бочки з молоком потрапив незграбний кіт, усі вони як один кинулися вичерпувати молоко, замість того, аби просто витягнути кота за шкірку та на сонечко Бачу, ти вже впоралася з обідом. А коли так ходімо подивимося на наших розтелеп. Певно, уже є на що подивитися.
Вони перейшли до іншої кімнати, де громадилися незрозумілі блискучі інструменти: астролябії, декілька орерій (тобто механічних моделей сонячної системи), хроноскопи, віршометри і хореямбитриметри[3] та якийсь там гіротеодолінд[4]. Наблизившись до вікна, чарівник кивнув Люсі:
Он вони, твої розтелепи!
Щось я нікого не бачу, Люсі примружила очі. А що це там за гриби?
«Гриби», що на них вона вказала, стирчали по всій галявинці перед домом. Ніжки їхні були в три фути заввишки, а шапки приблизно такої самої ширини. Вона придивилася краще й помітила, що ніжки зєднуються з шапками не посередині, а якось збоку. Біля ніжок на траві валялися якісь клунки. Проте, що довше Люсі до них придивлялася, то менше ті «гриби» нагадували їй гриби. Шапки насправді були не круглі, а довгасті, і до того ж з одного краю розширювалися. «Грибів» отих по галявинці було розкидано багато, щонайменше пятдесят.
Годинник пробив тричі, і тут сталося неймовірне: усі «гриби» разом перекинулися догори дриґом; клунки, що лежали коло ніжок, виявилися тулубом і головою, а грибні ніжки власне ногами. От тільки ніг було не по дві, як у пересічних громадян, а по одній, та й та була не збоку, як в одноногих людей, а росла посередині. Закінчувалася та нога широченною, як на те, ступнею, задертою догори, від чого вона, та ступня, нагадувала човен-каное. Люсі відразу зрозуміла, чому вважила спочиваючих тупотупів за гриби: вони розпростерлися просто на спинах, здерши догори ногу. Пізніше вона дізналася, що вони завжди відпочивають саме так: ступня захищає їх від сонця і дощу, тому спочивати під нею одноногим тупотупам так само затишно, як, наприклад, іншим у наметі.
Ой, які ж вони кумедні! не втрималася від сміху Люсі. Це ви їх такими зробили?
Та отож, не сперечався чаклун. Так, саме я і перетворив розтелеп-тупотупів на однотупів, додав він і теж розреготався. Ти тільки-но подивись!
А подивитися таки було на що. Звісно ж, ані ходити, ані бігати, як ми з вами, однотупи не могли. А от що вони добре вміли, то це стрибати і плигати, немов жабенятка чи коники-стрибунці. Стрибали вони так справно, ніби й тієї однієї ноги в них не було, а замість неї була потужна пружина. Вони торкалися землі з гучним тупанням, що чимало спантеличило Люсі ще вчора за їхньої невидимості. Та тепер усі були як на долоні. Тупотупи тупотіли в усі боки та перегукувалися одне з одним.
Е-ге-гей, хлопці! Нас знову скоріш видимо, ніж невидимо! Як гарно побачитись ізнов!
Е-ге-гей, хлопці! Нас знову скоріш видимо, ніж невидимо! Як гарно побачитись ізнов!
Що ж, бачиться, ми видимі, перекрикуючи галас, наголосив однотуп у червоному капелюсі з китицею, у якому Люсі по голосу впізнала головного однотупа. А якщо нас видко, то, вочевидь, ми вже не невидимки, а навпаки.
Саме так, а як інакше! одразу ж відгукнулися всі інші. То ж бо й воно, що вже не невидимки! А саме «навпаки»! Як влучно сказано!
Найнетямущіщі й ті допетрали!
Здається, дівча пошило нашого старигана в дурні, доки той давав хропака! оголосив Тугодум (бо то був саме він). Нарешті наша взяла!
Як ладно сказав «пошити в дурні»! одразу ж підхопив хор тупотупів. У нашого голови є голова на плечах! Як щось скаже то як в око влучить!
Ба, як їм не лячно казати таке про вас? знітилась Люсі. Бо ще вчора страховиська лячнішого за вас вони й не знали. Хіба ж вони не розуміють, що будь-якої миті ви можете їх почути?
Та такі вже вони, розтелепи, зітхнув чаклун. От тільки-но вони готові на тебе молитися, бо ти, бач, і наймудріший, і всевидючий, і найсуворіший, а наступної миті вони сподіваються тебе надурити якимись хитрощами, що й дитя наскрізь побачить. Та чим би вони не тішилися
А чи так уже потрібно повертати їм їхній первісний вигляд? спитала Люсі. Здається, їм і тепер непогано Принаймні вони ніби щасливі дивіться-но, як тупотять! До речі, а ким вони були раніше?
Та звичайними собі гномами, зауважив чаклун. Хоча не зовсім. Порівняно з вашими, нарнійськими, ці відрізняються нестачею клепок та просто казковими ліньками.
Шкода, якщо на те потреба повернути їх назад, пожалкувала Люсі. Тепер вони такі милі й кумедні. А можна я піду до них і сама їм усе скажу? Чи мало б це якесь значення?
Мало б мати, та мало що має, стенув плечима чаклун. Бо сказати одне, а зрозуміти то зовсім інше.
А ви підете зі мною?
Навіщо? Іди вже сама. Може, тебе вони зрозуміють краще.
Вельми дякую за гостинність! сказала Люсі й хутко побігла вниз сходинками, якими з таким острахом йшла вгору вранці.
Унизу вона з розгону кулею налетіла на Едмунда. У нього за плечима стояли інші, і, побачивши їхні бліді стривожені обличчя, Люсі відчула докори сумління як за своїми справами вона могла про них забути?!
Усе гаразд! вигукнула вона біжучи. Усе добре! Чаклун виявився аж ніяк не злим, а напрочуд милим та любязним. А ще я бачила його, самого Аслана!
Із цими словами, немов вітерець, вона промайнула повз друзів й опинилася в садку. Здавалося, земля гула від тупотіння однотупів, а повітря дзвеніло від їхніх радісних зойків. Із її появою земля загула, а повітря задзвеніло удвічі дужче.
Ось і вона, ось і вона! заволали однотупи. Тричі, тричі ура! Ура маленькій дівчинці, що зуміла донести наші найщиріші мрії до старого чаклуна. Хвала героїні, хвала!
Залишається лише пожалкувати, виголосив голова Тугодум, що ми не в змозі зробити вам таку приємність побачити нас такими, якими ми були до того, як стали тими, які ми є, а саме жалюгідними почварами. А якщо ви не побачите різницю, то ви нас і не зрозумієте. Саме тому, якщо вже йдеться про зовнішність, ви можете згадати прислівя: зовнішність оманлива, а нам і в оману вас ввести нічим, бо ми й так страховиська.
Саме так, ти правду кажеш, як завжди, голова Тугодум! здригаючись на місці, немов повітряні кульки за вітром, заволали тупотупи. Ось такі ми і є, страшні без омани.
Я тільки хотіла сказати, що вам добре личить і ваш нинішній вигляд!
Прислухайтеся до неї, одразу ж підхопили тупотупи, її цілковита правда! Як нам личить наш нинішній вигляд! Усі красені, мов дібрані!
Вони змінили попередню думку й оком не змигнувши та навіть не помітили цього.
Вона мала на увазі, не забарився втрутитися Тугодум, як нам личило бути тими, які ми були, доки не стали тими, якими є.
Який слушний наш голова! Слушніше не буває! одразу загомоніли інші. Саме це вона і мала на увазі! Ми самі чули!
Та я казала зовсім інше, що ви гарні й такі, які ви є! розгубилася Люсі.
От! Я й кажу: раніше ми були гарні, а не те, що є! вів своє Тугодум.
Прислухайтеся до них обох! завели свою пісню тупотупи. Вони обидва правду кажуть! Як і завжди! Та як дотепно, коротко і влучно!
Але ж ми стверджуємо зовсім протилежне! обурилася Люсі, уже сама тупаючи ногою з нетерплячки.