Хлопець щось пробурмотів під ніс, тарабанячи своїми грубими пальцями по шибці. Він саме обернувся відказати щось вголос, коли двері відчинилися і вбігла Сібіл.
Хлопець щось пробурмотів під ніс, тарабанячи своїми грубими пальцями по шибці. Він саме обернувся відказати щось вголос, коли двері відчинилися і вбігла Сібіл.
Які ви серйозні обоє! скрикнула вона. Що сталося?
Нічого, озвався брат. Просто людині треба часом бути серйозною. До побачення, мамо, я прийду обідати о пятій. Все спаковане, крім сорочок, отже, ти не клопочись.
До побачення, мій сину, відповіла мати і, повагом, хоч дещо й силувано, кивнула Джеймсові.
Їй було прикро, що він розмовляв з нею таким тоном, а від його погляду ставало лячно.
Поцілуй мене, мамо, сказала дівчина. Ніжні, мов квітка, уста Сібіл торкнулися побляклої материної щоки і зігріли її.
Дитя моє! Дитя моє! скрикнула місіс Вейн, зводячи очі до стелі, де б мала бути уявна гальорка.
Ходім, Сібіл! роздратовано гукнув Джеймс. Він терпіти не міг цієї материної афектації.
Вони вийшли на вулицю і рушили вздовж непривітного Юстон-роду. На небі хмарки, гнані вітром, час від часу застували сонце. Перехожі здивовано позирали на понурого вайлуватого парубійка у грубому, недоладно зшитому вбранні, що йшов у товаристві такої гожої та вишуканої дівчини. Він скидався на простого садівника з трояндою в руках.
Подеколи, перехоплюючи допитливий чий погляд, Джім хмурнів. Він аж нетямивсь, коли його роздивлялися, до геніїв це почуття приходить лише на схилі віку, але людей пересічних воно ніколи не полишає. Сібіл, однак, зовсім не зауважувала, яке враження вона справляє. В її сміхові тріпотіла радість кохання. Вона думала про свого Чарівного Принца, і щоб вільно віддаватись плинові цих думок, говорила не про нього, а про корабель, на якому Джім має відплисти, про золото, що він, безперечно, знайде в Австралії, про багату дівчину-красуню, що він вирятує з рук лихих утікачів-каторжників у червоних сорочках. Бо він же не буде абияким собі матросом, чи навіть помічником капітана, або ще кимось таким, як він собі гадає. О ні! Моряцьке життя таке жахливе! Подумати лишень: тебе замкнено на цьому гидкому судні, рипучі горбасті хвилі перехлюпують через борти, а лютий вітер пригинає щогли і роздирає вітрила на довгі посмуги, що аж завивають під вітром! Ні, він у Мельбурні чемненько розпрощається з капітаном, зійде на берег і відразу подасться до золотих копалень. Не мине й тижня, як він знайде великий самородок щирого золота, найбільший з усіх на світі, і у фургоні, під вартою шести кінних полісменів, приставить його до узбережжя. На них тричі нападатимуть грабіжники з диких нетрищ, але щоразу їх ущент розбиватимуть. Або ні, він зовсім не піде на золоті копальні. То страшні місця там суціль пиятика, стрілянина, лайка! Краще він осяде на землі, стане розводити овець І ось одного вечора, повертаючись верхи додому, він перестріне розбійника на чорному коні, з прегарною й багатою дівчиною-полонянкою, і поженеться за ним, і вирятує її. Звичайно, вона закохається в нього, а він у неї, і вони поберуться, і вернуться до Лондона, і оселяться тут у пишному будинку. Авжеж, у Джіма будуть захопливі пригоди! Тільки він повинен бути добрий, не дратуватись, не тринькати грошей. Вона лиш на рік старша за нього, але куди більше знає про життя!.. Зрозуміла річ, він повинен також писати їй з кожною поштою і щовечора молитись перед сном. Бог дуже добрий, він берегтиме його. А вона теж молитиметься за нього, і через кілька років він повернеться додому страх який багатий і дуже щасливий
Хлопець слухав її насуплено й мовчки. Близька розлука з домівкою краяла йому серце.
Але не це одне хмурило й гнітило Джеймса. Хоч який він був недосвідчений, а проте сильно відчував небезпеку в становищі Сібіл. Залицяння цього світського джиґуна не віщувало їй нічого доброго. Він був аристократ, і Джеймс ненавидів його за це, ненавидів тим дужче, що й сам не здавав собі справи в тому дивному расовому інстинкті, якому скорявся. Він усвідомлював також поверховість та марнославність материної вдачі, і в цьому бачив величезну загрозу для Сібіл, для її щастя. Діти завжди починають з любові до батьків; дійшовши своїх літ, вони судять їх і часом прощають.
Мати! Він давно мав на думці дещо поспитати в неї довгі місяці воно не дає йому спокою. Слово, ненароком почуте в театрі, глузливий шепіт, що долинув до його вух одного вечора, коли він стояв біля входу за лаштунки, розбурхали цілий ланцюг пекучих здогадів. Тоді воно було немов удар батогом в обличчя. І зараз, на згадку про те, його брови стяглись, аж глибока зморшка пролягла між ними. Здригнувшися з болю, він конвульсійно прикусив нижню губу.
Ти зовсім не слухаєш мене, Джіме! скрикнула нараз дівчина. А я сную для тебе такі захопливі плани на майбутнє! Скажи-бо хоч що-небудь.
Що ж тобі сказати?
Ну, що ти будеш гарним хлопчиком і не забуватимеш нас, мовила Сібіл, усміхаючись до брата. Він здвигнув плечима.
Ти, Сібіл, мабуть, скорше забудеш мене, ніж я тебе.
Вона зашарілася.
Що ти цим хочеш сказати?
Адже я чув, у тебе є новий знайомий? Хто він такий? Чому ти не розповіси мені про нього? Це знайомство не обіцяє тобі нічого доброго.
Джіме, облиш! вигукнула вона. Ти не повинен зле говорити про нього! Я його кохаю!
Але ж ти навіть імені його не знаєш! заперечив Джеймс. Що він за один? Я маю право знати.
Його звуть Чарівний Принц. Хіба тобі не подобається таке імя? Ох ти, мій дурнику! Ти повинен це імя запамятати. Якби ти тільки побачив його, ти повірив би, що кращого за нього немає в цілісінькім світі! Ось коли ти повернешся з Австралії і познайомишся з ним, він тобі ще й як сподобається, Джіме! Він усім подобається, ну, а я я кохаю його. Я б так хотіла, щоб ти був сьогодні в театрі! Приїде він, а я гратиму Джульєтту. О, як я її зіграю! Лишень уяви собі, Джіме, бути закоханою і грати Джульєтту! Коли він сидить перед тобою! Грати для його насолоди! Я навіть боюся, щоб не налякати всіх у залі, так, я їх або налякаю, або зачарую! Бути закоханою це піднестися над самою собою. Цей бідолашний бридун, містер Айзекс, знову правитиме перед своїми завсідниками у буфеті, що я «геній». Досі він тільки вірив у мене, а сьогодні він проголосить мене одкровенням. Я відчуваю це. І все це лише завдяки йому, моєму Чарівному Принцові, моєму прекрасному коханому, моєму богові краси! Але я така бідна проти нього Бідна! Ну то й що? Коли злидні вповзають у двері, кохання влітає у вікно! Ось так має звучати прислівя їх треба усі поперероблювати. Їх придумували взимку, а тепер літо Ні, для мене тепер весняна пора справжній танець квітів під блакитним небом!
Він аристократ, похмуро мовив Джеймс.
Він Принц! наспівом протягла Сібіл. Чого ще тобі треба?
Він хоче зробити тебе рабою!
Я здригаюся від думки про волю.
Ти повинна стерегтись його, Сібіл.
Бачити його це його обожнювати, а знати його це вірити йому.
Сібіл, ти просто збожеволіла перед ним!
Дівчина засміялась і взяла брата за руку.
Ох ти, мій Джіме, в тебе думки як у столітнього діда! От зажди, колись ти й сам закохаєшся, тоді зрозумієш, що це таке. Ну не дивись так набурмосено! Тобі б радіти, що хоч ти й відїжджаєш, а сестра твоя така щаслива, як ніколи! Нам обом жилося важко, дуже важко й невесело. Але тепер усе буде інакше. Ти їдеш до нового світу, а я свій знайшла тут Ось два місця, сядьмо, Джіме, подивимось, як гуляє гарно виряджена публіка.
Вони усілися серед юрми відпочивальників. Тюльпани на клумбах по той бік алеї пломеніли тремтливими вогнистими язичками. У повітрі трепетною хмаркою духовитої пудри зависав білий порох. Мов якісь величезні метелики, пурхали й колихались барвисті парасольки квітів.
Сібіл усе пробувала розворушити брата, розпитуючи, що він гадає робити, які має сподіванки. Джеймс відповідав звільна і неохоче. Вони перекидалися словами, як гравці обмінюються фішками. Сібіл чулася пригніченою, що не зуміла запалити брата своєю радістю. Слабка усмішка на його понурому обличчі ото й усе, чого вона домоглася.
Дівчина замовкла. Раптом у погляд їй упало злотисте волосся й усміхнені уста: повз них у відкритому екіпажі проїхав з двома дамами Доріан Ґрей.
Сібіл скочила на ноги.
Он він!
Хто? спитав Джім Вейн.
Чарівний Принц, відповіла вона, проводжаючи поглядом екіпаж.
Хлопець, і собі схопившись, міцно стиснув її руку.
Де? Покажи мені! Де він? Мені треба його побачити! вигукував він. Але в цю мить той екіпаж заслонила запряжена четвіркою карета герцога Бервіка; коли ж вона проїхала, його вже зовсім не було видно.
Уже зник, сумовито прошепотіла Сібіл, а я так хотіла, щоб ти його побачив
І я хотів. Бо коли він скривдить тебе, я знайду його й убю. Це так само певно, як те, що Бог є на небі!
Сібіл жахно глянула на брата. Він ще раз повторив свої слова. Вони розітнули повітря, мов кинджал. На Джеймса почали озиратися люди; якась пані, що стояла поблизу дівчини, пирснула сміхом.
Ходім звідси, Джіме, ходім! стиха мовила Сібіл.
І я хотів. Бо коли він скривдить тебе, я знайду його й убю. Це так само певно, як те, що Бог є на небі!
Сібіл жахно глянула на брата. Він ще раз повторив свої слова. Вони розітнули повітря, мов кинджал. На Джеймса почали озиратися люди; якась пані, що стояла поблизу дівчини, пирснула сміхом.
Ходім звідси, Джіме, ходім! стиха мовила Сібіл.
Вона стала пробиратися крізь юрбу, а брат слухняно рушив за нею, радий, що нарешті розважив душу.
Коли вони дійшли до статуї Ахілла,[52] дівчина обернулась і подивилася на брата. Жаль стояв їй в очах, а вуста усміхались. Вона докірливо похитала головою.
Ти зовсім здурів, Джіме, ну геть-чисто здурів! Ти просто хлопчисько-сердюк, та й годі. Ну де ж можна говорити такі бридкі речі? Ти сам не розумієш, що кажеш. Ти просто ревнивий і злющий!.. Ой, як я хотіла б, щоб ти закохався! Любов робить людей добрими, а твої слова такі злі
Мені вже шістнадцять років, заперечив Джеймс, і я знаю, що кажу. Мати не зарадить тобі. Вона не зможе про тебе подбати Тепер я взагалі шкодую, що виладнався до Австралії. Мені треба було б плюнути на все і лишитися з тобою. Я б так і зробив, якби не підписав уже контракту.