О, не говори такого, Джіме. Ти поводишся, як герої тих безглуздих мелодрам, що в них так залюбки грала мама. Але я не хочу сваритися з тобою. Я ж тільки-но бачила його, а бачити його це справжнє щастя! Ми не будемо сваритись. Я певна, ти ніколи не образиш того, кого я кохаю, правда, Джіме?
Мабуть доки ти кохатимеш його, була понура відповідь.
Я кохатиму його повік! вигукнула вона.
А він тебе?
І він теж!
А ні то хай начувається!
Вона аж відсахнулась, вражена братовим тоном, тоді засміялася і поклала руку йому на плече. Адже брат її всього лишень хлопчисько!
Біля Мармурової арки вони сіли в омнібус, що довіз їх під самий їхній обшарпаний будинок на Юстон-род. Було вже за пяту, і Сібіл мала лягти відпочити яку часину перед виставою. На цьому наполіг Джеймс, сказавши, що він радніше попрощається з нею, поки мати ще внизу. А то мати неодмінно встругне якусь препротивну сцену!
І вони попрощались у кімнатинці Сібіл. Джеймсові душу пекли ревнощі й люта ворожість до незнайомця, котрий, як здавалося йому, став поміж ним і сестрою. Та коли її руки обвили його шию, її пальці пестливо торкнулись його волосся, хлопцеві одлягло від серця, і він поцілував Сібіл щиро й ніжно. А коли спускався сходами, на очах у нього бриніли сльози.
Внизу на хлопця чекала мати. Вона докірливо буркнула щось за спізнення, але він не відповів, мовчки беручись до злиденного обіду. Круг столу дзижчали й повзали по брудній скатертині мухи. Крізь гуркіт омнібусів і екіпажів на вулиці до хлопця доходив туркотливий голос, що пожирав останні його хвилини вдома.
Попоївши, він відсунув тарілку і спер голову на руки. Хлопець відчував, що має право знати. Якщо все було так, як він підозрював, мати давно мусила б сказати йому. Крижаніючи зі страху, місіс Вейн стежила за сином. Слова механічно спадали з її губ, пальці нервово бгали подерту мереживну хусточку. Коли дзиґарі вибили шосту, Джеймс підвівся і рушив до дверей. Потім нараз обернувся і глянув на матір. Погляди їхні зустрілись. В її очах він прочитав ревне благання милосердя. Це тільки скріпило його рішучість.
Мамо, я мушу запитати щось у тебе, почав він. Її очі непевно забігали по кімнаті. Вона мовчала.
Скажи мені правду, я маю право знати! Ти була одружена з моїм батьком?
Мати полегшено зітхнула. Моторошна мить, якої вона перестрашено чекала й удень і вночі протягом довгих місяців, ця мить нарешті прийшла, а проте не нагнала на неї жаху. Це навіть трохи розчарувало її. Різка прямота запитання вимагала такої ж прямої відповіді. До цієї сцени годилося б звільна підійти, тоді вона не скидалася б в її очах на погану репетицію.
Ні, відповіла мати, вражена суворою простотою життя.
Отже, мій батько негідник! вигукнув хлопець, стискаючи кулаки.
Місіс Вейн похитала головою.
Ні, сину. Я знала, що він не був вільний. Але ми дуже любилися між собою. Якби він був живий, він забезпечив би нас. Не май серця на нього, сину, він же твій батько, і він порядна людина. Справді-бо, він був з вищого товариства
Проклін зірвався юнакові з уст.
Мені байдуже за себе, скрикнув він, але не допусти, щоб із Сібіл!.. Він теж ніби порядна людина, отой, що закоханий в неї чи прикидається закоханим? І теж, мабуть, з вищого товариства!
Мені байдуже за себе, скрикнув він, але не допусти, щоб із Сібіл!.. Він теж ніби порядна людина, отой, що закоханий в неї чи прикидається закоханим? І теж, мабуть, з вищого товариства!
На мить місіс Вейн охопило принизливе почуття сорому, голова її похнюпилась. Тремтячими руками вона витерла сльози.
Сібіл має матір, пробурмотіла вона, а я не мала.
Сина це зворушило. Він підійшов до матері і, нахилившись, поцілував її.
Прости мені, мамо, що я завдав тобі болю, питаючи про батька, мовив він. Але я не міг стриматись Я вже мушу йти. Прощавай! Не забувай тільки відтепер ти повинна дбати лише про одну Сібіл!.. І повір мені: якщо цей чоловік скривдить мою сестру, я знайду, хто він такий, я вистежу його й убю, як собаку. Присягаюсь у цьому!
Очевидна перебільшеність погрози, запальність жестів, що супроводили цю мелодраматичну тираду, немовби зробили реальнішою всю сцену в очах місіс Вейн. Ця атмосфера була їй знайома зблизька, подих її став вільніший, і вперше за багато місяців вона відчула справжнє захоплення сином. Вона була не від того, щоб це дійство продовжити в тому ж ключі, але Джеймс різко урвав розмову. Треба було позносити вниз валізи, знайти ще десь кашне. Метушливо то вбігав, то вибігав поденник, що обслуговував мебльовані кімнати, де вони мешкали. Потім рядилися з візником. Слушний момент було згаяно на дрібязкову вовтузню. І коли син уже відїжджав, місіс Вейн, махаючи йому з вікна мереживною хусточкою, почувалася ще більш розчарованою, ніж раніше. Така чудова нагода і минула намарне! Щоправда, вона трохи втішилась, виповідаючи Сібіл, яке то тепер самітне буде в неї життя, коли вона муситиме дбати лише про дочку. Ці слова їй сподобалися, і вона вирішила запамятати їх. Але про синову погрозу, хоча й було то сказано вельми вимовно і драматично, вона ані прохопилась. Місіс Вейн була впевнена, що колись вони всі посміються з цієї присяги.
Розділ VI
Гадаю, ти вже чув новину, Безіле? звернувся лорд Генрі до Голворда, тільки-но той зявився в окремому кабінеті ресторану «Бристоль», де було накрито стіл на три персони.
Ні, Гаррі, не чув. А що таке? запитав художник, віддаючи пальто й капелюха офіціантові, що схилився в уклоні. Сподіваюся, не з політики? Політичні новини не цікавлять мене. На цілу Палату громад ледве чи знайдеться хоч одна людина, гідна пензля. Хоча, правда, побілувати багато кого з них не завадило б.
Доріан Ґрей взяв заручини, промовив лорд Генрі, пильно дивлячись на художника.
Голворд здригнувся і спохмурнів.
Доріан взяв заручини? вигукнув він. Це неможливо!
Але це так.
А з ким?
З якоюсь там акторкою.
Не можу повірити. Доріан такий розважливий!
Доріан досить розумний, щоб робити вряди-годи дурниці, любий Безіле.
Навряд чи одруження така дурниця, яку можна робити «вряди-годи», Гаррі!
Так, для Англії, але не для Америки, мляво заперечив лорд Генрі. А втім, я не сказав, що він одружився. Я сказав, що він взяв заручини. А це зовсім інша річ. Я, приміром, добре памятаю, як одружувався, зате про заручини анінайменших згадок у мене не лишилось. Мені здається, що я ніколи й не заручувався.
Але ж тільки подумай про Доріанове походження, становище, багатство! Це справжнє безглуздя брати такий нерівний шлюб!
Коли ти хочеш, щоб він одружився з цією дівчиною, то ось так йому й скажи. Тоді він неодмінно візьме з нею шлюб. Найбільші дурощі люди завжди чинять з найшляхетніших мотивів.
Але ця дівчина бодай порядна? Шкода було б, якби Доріан звязав своє життя з якоюсь нечупахою, що покалічила б йому душу й скаламутила розум.
О, вона більш ніж порядна, вона прекрасна, пробурмотів лорд Генрі, попиваючи з келиха вермут із помаранчевою настоянкою. Доріан каже, що вона красуня, а він у таких справах не часто хибить. Твій портрет навчив його розумітись на людській вроді! Так, і цей чудодійний вплив належиться твоєму творові. Ну, та ми й самі побачимо її сьогодні ввечері, коли тільки цей хлопчина не забув про нашу умову.
Ти все це без жарту, Гаррі?
Авжеж без жарту, Безіле. Я чув би себе нещасним, якби мені довелося коли-небудь бути серйознішим, ніж зараз.
І ти погоджуєшся на це, Гаррі? спитав художник, збуджено ходячи туди-сюди по кімнаті й кусаючи губи. Та ні, де ж ти можеш таке схвалювати! Це справжнє безглуздя!
Я ніколи нічого не схвалюю і не осуджую це було б абсурдне ставлення до життя. Ми ж не для того на світі, аби хизуватися своїми моральними упередженнями. Я ніколи не звертаю жодної уваги на те, що кажуть посередності, і ніколи не втручаюсь у вчинки тих, ким захоплююсь. Якщо чиясь особистість чарує мене, то хай хоч би чим вона себе виявляє, я буду в захваті від неї. Доріан Ґрей закохався в прекрасну дівчину, що грає Джульєтту, і збирається одружитися з нею. То чом би й ні? Навіть якби він брав за себе Месаліну,[53] і то б він не став менш цікавим. Ти знаєш, я не поборник одруження. Головна вада шлюбу що він позбавляє людину себелюбства. А несебелюбні люди безбарвні, їм бракує індивідуальності. Правда, є натури, що їх подружнє життя робить складнішими. Вони зберігають своє «я» і додають до нього ще багато інших «я». Така людина тоді живе більше, ніж одним життям, вона стає вище зорганізована, в чому, як на мене, і полягає сенс людського існування. Окрім того, будь-який досвід цінний, а що б не говорили проти шлюбу, це все-таки досвід. Мені здається, Доріан одружиться з цією дівчиною, яких півроку нестямно кохатиме її, а потім раптом захопиться кимось іншим. З нього буде чудовий обєкт вивчення.
Ти все це несерйозно кажеш, адже так, Гаррі? Ти ж і сам розумієш якби життя Доріанове було розбите, тебе б це більш, ніж кого, боліло! Насправді ти кращий, ніж удаєш.
Лорд Генрі засміявся.
Ми всі так охоче віримо в інших, тому що боїмося за самих себе. Основа оптимізму голий страх. Ми здаємось собі великодушними, коли покладаємо в ближньому чесноти, корисні для нас. Похваляємо банкіра, сподіваючись підвищити свій кредит у банку, і наділяємо шляхетними рисами навіть розбійника в надії, що він пожалує наші кишені Ні, Безіле, усе, що я сказав, я казав серйозно. А оптимізму я й за ламаний гріш не маю! Що ж до розбитого життя, то розбитим є якраз те життя, ріст якого затримано. Поліпшувати людську природу означає просто псувати її. А коли йдеться про шлюб Доріанів то це, певна річ, було б глупство. Бо ж є інші, цікавіші форми звязку між чоловіком та жінкою. Я, безперечно, за них вони приваблюють своєю модністю Але ось і сам Доріан! Він тобі розповість більше, ніж я.
Гаррі, Безіле, дорогі мої, ви повинні поздоровити мене! мовив юнак, скидаючи вечірнього плаща, підбитого атласом, і тиснучи руки друзям. Ніколи я ще не був такий щасливий! Звичайно, це випало несподівано, як взагалі буває з чарівним у житті. Хоча мені здається, що саме цього я завжди й прагнув.
Він аж пашів від збудження й радості і виглядав навдивовижу прегарним.
Бажаю вам щастя на ціле ваше життя, Доріане! сказав Голворд. Але чому ви не сповістили мене про свої заручини? Я не можу вам дарувати цього. Гаррі ви ж повідомили.