Катре! кажу їй. Чи ти знаєш певно, що Якiв тебе любить?
Вона глянула на мене, як на дитину малу осмiхнулась.
А що, кажу-таки, як вiн тебе та покине?
Вона ще веселiш до мене засмiялась.
Ти ще нiчого не розумiєш! промовила.
Може, розумiю краще, нiж ти, говорю їй, збоку усе вбачається виднiше!
Зводжу на очi їй чимало таких, що любили, та й покинули; що покинули та ще й насмiялися; iншi вишукують того кохання так, аби замутиться; а є й такi, що вимагають щиростi, не скажи для того тiльки, щоб зоставити повiк нещасливими ймовiрних!.. Усе свiтове я їй доводжу гарно, беруся розсудливо, як могучи, та шкода мого розуму клопiтного! Як хто кого любить, то любивий i найкращий у свiтi, i все вже добро вiд його. Не думки нам, що робить вiн, як i iншi люди, не гаразд; а така думка, що нехай люди його робом роблять, то усе добре буде. Так-то менi Катря одмовляла, що їй розкажу яку зраду вона й одмовить: я б i зроду такого не кохала парубка!
А чому твiй Якiв сам не йде i не хоче, щоб ти приходила? Чому його мати хоч не навiдається?
Се вiн знає; вiн менi скаже.
Я вже тодi i доводити їй, i говорити годi. Коли б вона хоч розсердилась за що-небудь, а то приймає мої речi так, наче я їй кажу, що Чайченко птах, а не парубок, i з мене ще вона смiється: нiчого не розумiєш!
У хатi у нас несогласка, сум. Батько хмурий ходить, мати плаче та журиться Катря за своєю тугою та за коханням, то й не зважала на материну журбу.
Матусю! Годi вам плакати! Або ви Катрi не потурайте, або не плачте вже!
Вам, скорим отаким, лучче у свiтi, одкаже смутно, ви собi як вже покладете "так буде!" та й ведете до того. А я, нещаслива, я не знаю, що менi перш дiяти: не гарно Катрi потурати, та жалко i впинять як я згадаю, як вона, моя голубка, побивається! Химо, моя дитино! Хто його й зна, що тут i краще! Тут Катря моя гине, а тут чоловiк скипається проти мене, вже й на очi не хоче приймати
Окрiм Шеляха, нiхто ще Катрi не сватав; а Шелях, того ж таки тижня, як Катря їм згордувала, засватав другу дiвчину та й одруживсь. Та було прибере свою молоду жiнку, мов тую крамарку багату, там-то намиста дорогого, тамто дукачiв; а сама жiнка маненька, коротесенька, та аж пихче пiд тими убраннями, а вiн усе її мимо наших вiкон у свято проводить сам у такiй шапцi, як решето, у поясi шовковому, червоному, що аж очi в себе бере. Iде та поверх нашої хати поглядає: "що це таке стоїть, що я його добре не бачу?" таким, було, поглядом поглядає.
Пiзно пiд вiсень того року побрався наш батько у дорогу. Як виходив: "бувайте здоровi!" промовив усiм нам за гурт та й пiшов Ми за їм iдемо проводити його за слободу. Стали мати гiрко плакати, вiн трохи зупинивсь i говорить:
Ви собi робiть як знаєте; кохайтеся, коли вхiтнi, а я на своєму словi стану: я за Чайченка дочки не 'ддам, поки жив. Бувайте здоровi! Пiдняв проти нас шапку та й пiшов дорогою, а ми услiд його дивимось, стоїмо, як холодом прибитi.
Катре! Катре! Дитино моя! вимовила мати: в яку се годину ти закохалася! Господи свiте! Пiшов, ледве попрощався коли се бувало? Дивилася за батьком, виливаючи сльози, а вiн усе далi та й за гору зайшов, тiльки ще чули, як гукав: "Гей! гей!"
Ще дослухалися стояли, та вже тихо додому тодi повертали:
Катре! питає мати. Чого задумалася?
Я хочу Якова бачити!
Ой, дитино моя! Чи не чула, що батько казав?
Я хочу Якова бачити!
Не тужила вона, не плакала i на все, що її прохала мати, i зупиняла, i жалувала на все вона одмовляла:
Катре! Катре! Дитино моя! вимовила мати: в яку се годину ти закохалася! Господи свiте! Пiшов, ледве попрощався коли се бувало? Дивилася за батьком, виливаючи сльози, а вiн усе далi та й за гору зайшов, тiльки ще чули, як гукав: "Гей! гей!"
Ще дослухалися стояли, та вже тихо додому тодi повертали:
Катре! питає мати. Чого задумалася?
Я хочу Якова бачити!
Ой, дитино моя! Чи не чула, що батько казав?
Я хочу Якова бачити!
Не тужила вона, не плакала i на все, що її прохала мати, i зупиняла, i жалувала на все вона одмовляла:
"Я хочу Якова бачити!"
IX
Катре! говорить мати, нехай я лучче сама пiду туди, сама за все розвiдаю
Нi, мамо, нi! Чи таки ви самi не бачите, що менi не до жданкiв, не до обiтниць Не збороняйте менi, мамо! Я не послухаю вас я нещаслива я на все пiду
Побралися ми у Любчики, не гаявши часу. Нам важко було, а Катрю обняла якась радiсть божевiльна: усе вона позгадувала i балакала не стихаючи. Спом'янула, як ми були на вхiдчинах у Чайченка, як танцювала в Булаха на весiллi; пригадала знайомих дiвчат любчiвських i парубкiв, усi жарти i вигадки веселi нашi, от нiбито вона була десь у тiснiй земнiй неволi, та се визволилася, i знов йметься їй на життя веселе i любе, i забiгає вона вже думками поманливими
Уступили ми сперву до своєї родички; зрадiли нам, приймають. В хатi у їх усе так, як i було, тихо та сумирно. Чоловiк Її привiтний, сама весела та спокiйна. Вiн же сани ладна, вона кожухи перегледжує; добра їм осiнь була, доброї i зими сподiваються Здоровий величенний кiт мурий, на сонцi потягаючись, мрукає з свого доброго талану; воли високорогi половiї дивляться з загороди у двiр поважно; бiлiї гуси поспiшаються на воду з гори; а чорнорябi каченята, крякаючи, у двiр садком беруться; кури рiзноперi по всьому дворищу розбрелися, а пiвнi невгомоннi кукурiкають, мiсто вихваляються. Садок вже безлистий, а не пустий, добiляються полотна, розстеленi по землi, i нитки розвiшанi по деревi; сушаться на сонцi грушки й яблука на тичках тоненьких; у городi гурки, на насiння зоставленi, жовтiють та гарбузи
Стали мати прощатися, бо вже Катря давно коло дверей стояла, а родичка просить: погуляйте ще в нас, та погуляйте!
Та я хочу ще Чайчиху навiдати, каже мати.
- Її ж дома немає.
Де ж вона? спитали ми усi, а Катря голоснiш од усiх.
А поїхала у Хмелинцi ще позавчора, до сина.
А син чого там?
Хто його знає! Вiн же давненько все тиняється десь Нашi люди його бачили востаннє у Хмелинцях, а се i мати доїхала туди до його; вони ж самi з Хмелинцiв, в їх там якiсь родичi
I хати бiлi, й хазяї милi немов пилом припали по тiй новинцi для нас Слухаємо, як вони розказують та хваляться i життям i людьми; та хто ж не зна, як-то слухати легкi речi безнапасного щасницi, при своїй лихiй годинi? Се як тяжко недужому припадають пахощi веснянi, що й хороше дочувати їх, i томлять на умiр
Пiшли ми собi додому, а Катря звертає до Чайченкової хати; схилилася на тин i подивилась у тихий та пустий двiр, блiда сама як хустка.
Завтра я знов прийду, промовила, наче сама до себе. Тiльки ми трохи вийшли за село, на перехресний шлях, навперейми нам чоловiк возом їде, воли поганяє зараз Iди впiзнали Михайла Iваненка: як його не пiзнати? Дуже був бiлявий волосом, а засмалений вiтром, опалений сонцем то брови й ус наче вапном пойнялися. До того, високого зросту, кощавий, похiпливий, жвавий Сей Iваненко напропале закохався у ярмарках, у куплi та в продажi: чи засiвав пашню: "се повезу у ярмарок", чи жав, чи косив, чи вигодовував що: "буде чим поярмаркувати!" Часом вiн було й втратиться здорово, а стануть йому те доводити: "то що, що втратився! аби свiжа копiйка!" Жiнка його горювала за ним: як одружився, то вiн вже третю хату се перепродав. Як нема його, то все жiнка жалiється людям: "Якi хаточки були придбанi, якi славнi поспродував; тепер опоряджаю сю хату, та й сю, мабуть, продасть; мене не жалує, лiт моїх яе вважує!" А як вiн дома гостює, то знов вона, як не жада посваритися не можна iз ним сварку зачепити. Вiн їй привезе i очiпок, i сережки, i хустку завсiди; вiн свою куплю так красно покаже, а продасть добре, такеньки словом перед жiнкою примiниться, такого їй новинок нарозказує, - а була жiнка цiкава з цiкавих, що вона його слухає та й заслухається, та тодi туман спаде, як вже вiн знов з дому вихопиться куди у ярмарок.
Звiдки бог несе? пита мати Iваненка
Звiдки бог несе? пита мати Iваненка
З якого ярмарку? кажу.
Катря iде попереду, не слуха, тiльки вклонилась Iваненковi, маючи звичай.
А се, каже, був у Зайчиках, був у Лебедiвцi; у Хмелинцях був
Десь-то ярмарок добрий у Хмелинцях, перехопила мати, от i Чайчиха туди поїхала, не бачили її?
Де то вже не бачив? Ходить i вона по ярмарку, мов грошi загубила.
Чого ж ее так? Там же вони з сином?
А син ходить, як пробу розум загубив. А гарна удова веселiє, що загублене знайшла.
Яка удова?
Хороша, молода, свiжа От коли б таких та спродувати чи купляти, були б торги, кажу вам
Чи не знаєте, як вона на iм'я прозивається?
Вбачаючи, каже, диво та не спитати, звiдки взялося? Вона Терничихою прозивається.
Чи ж Чайченко її сватати хоче?
Там їх, зальотчикiв, бiля неї такого, що за день не перевiшаєш; хто сватає, а хто вiзьме се то вже вона знає.
Бувайте здоровi!
Щасти боже!
Катря нiчого того не чула
Боже мiй, боже великий! промовляла мати з жалем, iдучи дорогою. Боже мiй добрий!
Думали-думали, як то лучче Катрю завiстити про те, що чули, та, порiвнявшись, просто усю правду кажемо. Мати плаче та вмовляє: "не журись" та просить "забудь!".
Нащо мене дурити? говорить Катря з смутком. Ми присягаємось, що чули од Iваненка.
Годi! Годi вже! тiльки одмовляє.
Як у хату увiйшла, припала на лавi, схилившись на покутнє вiконечко, дивиться та думає; а там як звелася блiда, блiда!
Що тобi, Катренько, що тобi?
Нiчого! Я подумала: що якби тому правда була, що вiн iншу покохав я тiльки подумала, я вiри не йму i не йнятиму
На другий день вона таки знов пiшла у Любчики; була i на третiй. Що мати говорила, сварилася не слухала усе вона собi думала i частенько на виду блiдла
На завтрий день вона знов у Любчики i на позавтрий щодня йде. Коли було я за нею пiду собi вона мене i не завважить наче; а заговорю до неї, "годi, годi!" перехопить мене у Любчики увiйде (я вже було усе веду її попiд городами, як iз нею, потайно), прийде до Чайченкової хати, подивиться на дверi позачинюванi, на втихлий двiр, постоїть та й додому вертається
Х
Одного ранку Катря вже убиралася йти у Любчики, коли сама Чайчиха до нас у хату. Усi ми такеньки до неї й кинулися..
Сiла стара на лавцi, питає, що в нас, чи все гаразд, чи все добре. Я на неї дивлюсь змарнiла вона чогось дуже за той час, що ми її не бачили.
Та не так-то добре, одказує мати, як би серденько моє жадало!
А що старий каже про дiток наших? Чи вiн коли над ними власкавиться?
Катря, що все коло неї сидiла та трепеталась, при цiм словi як кинеться, як обхопить її руками, як заридає:
Де вiн? Де Якiв? вимовила.
Стара її жалує, - говорить, що вiн хутко буде до неї, що здоровий Мати взяла Катрю за руки, я дала водицi
Коли буде вiн, скажiть менi! просить стару Катря.
Та завтра б раненько прийшов, коли б не батько твiй