Видно було, що йому самому ніяково за цю місію і він хоче швидше звідси поїхати.
То може, пообідаємо спочатку? Ви ж з дороги Данило Павлович почервонів і замовк.
Ні, ми вже пообідали. Секретар райкому бачив розгубленість голови і промовив із притиском: Ведіть нас у контору й покажіть Володимиру Аркадійовичу, що у вас там виходить за півроку: по надоях, приросту мяса. А потім ферму побачимо і все інше, щоб чоловік міг зробити аналітичний матеріал.
Усі рушили до дверей, тільки Олена повернулася й пішла до мотоцикла.
Ти куди, Олено Миколаївно? зупинив її голова.
А що мені робити у кабінеті? відповіла різко, сердито глянула на журналіста. У мене он пшеницю треба обкосити. Завтра-післязавтра комбайни підуть.
Ви у поле? журналіст ступив за Оленою. Можна і я з вами? Документи пізніше подивлюся. Дякую вам, повернувся до секретаря райкому і потиснув йому руку.
Олена завела мотоцикла й сіла, молодий чоловік і собі усівся позаду неї. Вона з місця увімкнула третю швидкість, мотоцикл рвонув, і журналіст, махнувши руками у повітрі, ухопився за жінку. Біля контори всі мимоволі посміхнулися, а Данило Павлович промовив повеселілим голосом:
Ну, то що в контору чи за журналістом?
Привезете завтра в район, другий секретар посварився пальцем.
Та глядіть мені І пішов до машини.
Та ми його до самого Києва відправимо вищим класом, промовив Данило Павлович услід відїжджаючому УАЗу. Ну, Олена, ну й молодця. А ти, Сергійовичу, давай швиденько організовуй ланку на ферму, примарафетьте її, скільки встигнете. Думаю, вона журналіста до вечора на ферму не повезе.
Олена виїхала за село, звернула вліво і вже трохи тихіше поїхала польовою дорогою. Минули невеличкий гайок, потім лісосмугу, за якою відкривалося чимале пшеничне поле. Спинилися, молодий чоловік зіскочив із мотоцикла, Олена так і залишилася сидіти, тільки вимкнула двигун.
Гарно! вигукнув той, озираючись навкруги. Це ваше поле?
Тут усі поля наші, відповіла непривітно.
А ви? Ви ж агроном, коли я не помиляюся? згадав, як її представляли.
Олена, здалося, не почула запитання, дивилася кудись поперед себе, потім повернула голову, зняла шолома й повісила на руль.
Агроном, та не зовсім я ще не закінчила академії.
Ви вчитеся? аж зрадів журналіст. Розкажіть мені про себе.
Дістав із сумки блокнот і ручку.
Сідайте, Олена кивнула на сидіння позаду себе.
Чому ви така непривітна? Я все-таки запитую не з особистої цікавості, сховав блокнот і сів на мотоцикла. Я хотів би написати про красиве хлібне поле
Олена не дослухала, увімкнула двигун. Їхали поволі. По обидва боки дороги гойдалося на вітрі дозріле колосся. Гречане поле ще доцвітало й біліло, мовби усипане снігом.
Та спиніться ви! сердито крикнув журналіст на вухо Олені. Мені ж працювати треба, а ви граєтесь зі мною.
Я не граюся. Мотоцикл зупинився, Олена першою злізла із сидіння. Хочеться більше вам показати. У нас же не тільки ці поля.
Добре. Тільки давайте спочатку поговоримо про те, що бачили. Він знову дістав блокнота й ручку. Те, що я бачив, мене трохи дивує. У вас такі прекрасні поля, аж не віриться, що ці поля відстаючого колгоспу. Може, щось поясните?
Олена здвигнула плечима:
Курчат по осені рахують, а урожай коли він у засіках.
Але ж глянув на Олену. Цікава відповідь, стільки у ній фактажу, хоч зараз сідай і пиши матеріал. Відійшов і вбрів у гречку, що пінилася солодким цвітом. Монотонно гули бджоли, перелітаючи зі стебла на стебло. Маленькі крильця вигравали проти сонця золотистими барвами.
Тут десь пасіка? спитав, обернувшись до Олени.
За отими дубами, показала вона рукою, девяносто вуликів. Хочете поїдемо?
Він подивився на неї насмішкувато:
Нарешті заговорили, а то я вже думав до контори проситися. Поїдемо до вашої пасіки, тільки зараз дещо запишу.
Сів на порослому волошками й диким маком узбіччі й почав писати. Олена підійшла до мотоцикла і зазирнула у люстерко, пригвинчене на рулі. Сонце припікало, й вона зняла куртку. Володимир підвів голову і завмер. Агрономша розчісувала волосся, яке спадало нижче пояса. У білій блузі з широкими рукавами й вузькими манжетами, заправленій у потерті джинси. Олена помітила, як журналіст дивиться на неї, і швидко зібрала волосся.
Підїхали до старих дубів, за якими у видолинку стояла колгоспна пасіка. Олена підвела мотоцикл у затінок дерев і попередила журналіста:
Тільки не розмахуйте руками, бо покусають, і подивіться, щоб у кишенях не було нічого солодкого.
Той слухняно вивернув кишені, потім зазирнув до сумки. Ішов до невеликого деревяного куреня і зі страхом дивився на вулики, які, ніби маленькі хатиночки, стояли між колоніями польових квітів.
Здрастуйте, дядьку Кириле, ще віддалік привіталася Олена. Пасічник поклав рамку, яку ремонтував, підвівся із саморобного стільчика, витер долоню об штани, по-свійськи кивнув Олені й простяг руку незнайомцю. Це журналіст із Києва, представила та Володимира Аркадійовича.
Дядько Кирило трохи зніяковів, а потім пожартував:
Ось, нате, надіньте маску, бо бджоли не розбираються Інтересуєтесь пасікою, може, й у вас є?
Мельниченко заперечливо хитнув головою, глянув на Олену, і та пояснила:
Ні, ми тут на поля дивимося журналіст цікавиться нашим колгоспом, то й до вас по дорозі заїхали.
А-а, тоді заходьте до мого куреня, запросив пасічник привітно, перепочиньте трохи у холодку.
Усередині куреня і справді було прохолодно. На саморобних нарах лежала пасічникова постіль, біля невеличкого вікна стіл. На ньому металева кружка і кілька таких же мисочок. У кутку, на ослінчику, стояло відро із криничною водою.
Сідайте до столу я вас медком пригощу. Тільки вчора викачав ось трохи для гостей залишив, дядько Кирило дістав зі саморобної невеличкої скриньки глиняного глечика. Так зберігається краще. А ти, Олено Миколаївно, наріж хліба, дістав зі скриньки ще й паляницю. Моя Христина пече. Домашній хлібець не те, що лавошний.
І багато меду берете? поцікавився журналіст.
Та є пасічник налив темного гречаного меду в одну миску, потім у другу Спробуйте, саме бджола із гречки носить. Бачили, яка у нас гречка? підсунув мисочки ближче до гостей.
І багато меду берете? поцікавився журналіст.
Та є пасічник налив темного гречаного меду в одну миску, потім у другу Спробуйте, саме бджола із гречки носить. Бачили, яка у нас гречка? підсунув мисочки ближче до гостей.
Володимир умочив хліб у мед і ствердно хитнув головою. Намагався їсти охайно, але мед стікав на пальці й капав у миску. Ніяково скосив очі в Оленин бік та сиділа й про щось зосереджено думала.
їжте, їжте, припрошував пасічник. Медок їжа благородна. А ти, Олено Миколаївно, ніби соромишся чогось?
Олена взяла окрайчик хліба, розламала над столом і вмочила у мед.
Ваша тітка Христина не хліб, а паску пече, промовила згодом. Він і без меду смачний.
Пасічник задоволено посміхнувся, набрав у ще один кухоль води й теж поставив на стіл.
І багато здаєте державі? Мельниченко намагався повернути розмову на своє.
Та замявся дядько Кирило. Я ж його не здаю. Викачаю, то заберуть у колгоспну комору. А там їм видніше
Пасічник із Оленою переглянулися, і журналіст перехопив їхні погляди. Зрозумів, що на пряме запитання не добється відповіді, й запитав інакше:
Давно коло бджіл?
А-а, здавалося, що дядько зрадів запитанню. Давно. І до війни у нашому колгоспі пасіка стояла. Опісля не до бджіл було, а коли Павлович узявся головувати, каже мені: «Шукай, Кириле, вулики, будемо пасіку заводити». Правда, спочатку меду того ми не бачили. Понаїжджає начальство всяке, порозбирає прямо на пасіці, ну, ми й Глянув на журналіста, той скибкою вибирав залишки меду. Я вам ще наллю.
Ні-ні, дякую. Мельниченко відсунув миску. Запитливо подивився на пасічника, чекаючи подальшої розповіді, але той дістав пачку махорки, акуратно згорнуту газету.
Журналіст запобігливо відкрив сумку й дістав пачку цигарок.
Е, ні я свою, відмовився дядько. То забавка для молодих. А ви ж як, критикувати нас будете чи по-хорошому?
Журналіст замявся, глянув на Олену і зрозумів, що не знає, про що писатиме.
Я вам так скажу, пасічник не дочекався відповіді й сам продовжив розмову. Воно як по ділу, то і критика нужна, а, скажімо, аби комусь догодити та зря людей висміяти, уже наче й некрасиво, густі брови зійшлися на переніссі, мяке, добродушне обличчя посуворішало, і пасічник глибоко затягнувся самокруткою. Я колись у війну снаряди підвозив кіньми, прочинив рукою двері, щоб дим від цигарки ішов на вулицю, під Харковом це пекло було. Я до батареї везу снаряди, а фашист бє, а він лупить Одного коня у мене убило, ледве я його витяг зі збруї. В голоблях слабший кінь залишився. Я і нокаю, і сам позаду воза пхаю, а він стоїть. Солдата нашого стільки набило вся земля услана: хто ще є і стогне, хто санітарів кличе. Яке тобі Мучуся я з тим конем, хоч випрягай і сам ставай. А тут лейтенантик сопливий підскакує, ні, щоб допомогти коня з місця зрушити, він до мене: «Я тебе, кричить, розстріляю! Чого став, таку твою» Кажу йому: «Кінь не йде». А він мене по морді, тицяє в лице пістолетом. Коня угрів, той рвонувся і знову став як укопаний. Так він вистрілив у коня. Довелося хлопцям на собі ті ящики носити. Скільки їх через ту падлюку пропало
А як же ви вціліли? журналіст зацікавлено подивився на дядька.
А я й не вцілів, посміхнувся той невесело. У мене ось під лопаткою осколок, поворухнув плечем, немов хотів показати того осколка, і дві дірки у нозі. Одна, правда, нічого, а друга й зараз мучить, як на погоду, замовк, дивився кудись у двері, де у променях сонця снували бджілки.
Олена першою підвелася, подякувала за пригощання й пішла до мотоцикла, а журналіст затримався біля пасічника. Витяг блокнот і знову став швидко записувати. Він не бачив, як Олена щось дивилася у мотоциклі, потім відвела його далі, зірвала трубку, відкрила краник, і бензин потік із бензобака у невеличку ямку. Знову закрила краник, надягла на місце трубку, глянула на курінь і носком черевика засипала вологу ямку. Потім повела мотоцикла на дорогу.
їдемо? у журналіста був гарний настрій, і він весело сів на заднє сидіння.
Та замялася Олена. Може, їдемо, а може, й ні.