До Києва Володимир поїхав сам. Домовилися, що він спершу знайде квартиру, а потім забере Олену. Та квартири без господарів здавалися мало, а ті, що здавалися, були дуже дорогі. Ще вчора упевнений у своєму рішенні, тепер жалкував, що спочатку не вирішив питання з житлом. У батьків розкішна трикімнатна квартира, але не могло бути й мови, щоб привести туди Олену. Разом із Володимиром жив менший брат, який працював із батьком на заводі й зі старшим братом спілкувався мало. Коли Володимир збирав у кімнаті свої речі, той запитав насмішкувато:
Вона у тебе хто свинарка чи доярка? Мати каже, у неї байстрюк від якогось колгоспного бугая.
Володимир зблід, хотів ударити брата, але тільки штовхнув його на диван. Той швидко схопився на ноги:
Зараз як умажу, то й із сьомого поверх вилетиш! замахнувся, та Володимир перехопив його руку.
Яка ж ти сволота, братику, промовив тихо, а ще хочеш до медінституту вступати, людей лікувать. У тебе жодної клепки в голові.
Тю-тю-тю. Які ми правильні стали, закривлявся перед ним юнак. Із клепками, а влізли у колгоспне лайно. А в медицинському я буду наступного року точно батько вже про все домовився. Так що не дуже дери кирпу, ще побачимо, хто з нас буде вище.
Ти точно високо залізеш, особливо коли батько буде знизу підпихати, кинув йому зневажливо Володимир.
А що тут поганого? мати підслуховувала під дверима, потім не витримала, зайшла до кімнати. І тебе б підпихнув, аби не звязався з тією повією.
Вона, мамо, не повія, промовив син із притиском. Вона моя дружина.
Аркадій! гукнула мати до батька, що сидів у залі й не хотів розмовляти з сином, який збирався йти. Послухай, що він каже.
Що він хорошого може сказати? батько таки зайшов до кімнати.
Каже, що вже розписався з тою хапала ротом повітря дружина.
Покажи паспорт, батько дивився на сина, немов на ворога.
Не покажу. Володимир зібрав речі й закрив чемодан. Але я справді одружився з жінкою, яку люблю. Що іще?
Аркадій Петрович розгублено глянув на дружину, його смугляве обличчя поволі вкривалося червоними плямами.
Тоді геть із мого дому! крикнув на всю квартиру і вказав рукою на двері.
Запізнилися, син криво посміхнувся, я вже й так іду.
Через кілька днів друзі допомогли йому влаштуватися у гуртожиток, де він згодом домовився про окрему кімнату. Зателефонував Олені, сказав, що приїде за нею. Олена хоча й знала, що скоро доведеться їхати з села, все ж розгубилася і замість радості відчувала несподівану тугу. Принесла у контору заяву на звільнення, віддала голові.
Я так і знав, що цим закінчиться, промовив той невесело. Ростиш вас, ростиш, а ви ех, махнув рукою, підписав заяву. І де він узявся на нашу голову? Із тебе б спеціаліст вийшов пошукати треба. І хату б власну через рік мала, таку, як дзвін. Будеш тепер ходити по чужих кутках у тому Києві.
Мати часто зітхала, а хлопчик притих, і годинами його не було чути. Олена чекала приїзду чоловіка. Чомусь здавалося, що її кохання наснилося і що реальні тільки син, село й земля, яка не хотіла її відпускати. Олена відчувала. Так відчувала, що часом здавалося: чує у собі її голос. Тоді вона сідала на мотоцикла, який ніби теж розумів зміни у своїй долі й то не заводився, а то рвався з місця на великій швидкості.
Розбитися хочеш чи застудитися? дорікала мати. Хто тепер на мотоциклі їздить?
Івана вирішили забрати пізніше, коли обживуться й Олена знайде роботу. Хлопчик довго плакав і мав найнещасніший у світі вигляд, особливо коли всі речі були запаковані й такий довгожданий татко пішов до автобуса без нього. Не радів ні цукеркам, ні новим іграшкам.
Значить, він маму любить, а мене ні, сказав уголос, коли в хаті зробилося тихо й порожньо.
Наталка лише глянула на нього й нічого не відповіла. Іван знову заплакав:
Якби він мене любив, то забрав би з собою, а маму тут залишив.
Годі вже рюмсати, не витримала баба. Такий великий, а киснеш, наче дощ набридливий. Заберуть і тебе, почекай трохи. Але від цієї думки їй і самій захотілося плакати.
Перші дні Олена ні про що не думала, була настільки щасливою, що аж лякалася свого щастя. Поволі почала звикати до великого міста. Вдень залишалася сама, часто блукала вулицями Києва, намагалася відчути себе часточкою цього дива, витвореного людськими руками. Хотіла увібрати у себе його дух, злитися з ним, як зливалася душею з рідним селом. Читала обяви, шукаючи для себе роботи, але всюди потрібна була київська прописка. Олену в гуртожиток не прописали й навіть не пообіцяли. Після великого навантаження роботою у колгоспі її нинішнє безробіття було надто обтяжливим однієї любові виявилося мало, щоб заповнити нею все життя. Коли Володимир ішов на роботу, вона ловила себе на думці, що день починається з єдиним бажанням аби швидше наступив вечір.
Одного разу до неї зайшла комендант гуртожитку літня повновида жінка із суворим обличчям, на якому різко виділялися чорні розкосі очі. Обвела кімнату поглядом, сіла на стілець, що стояв неподалік від столу. Олена трохи розгубилася, адже добре розуміла, що вона з чоловіком тут живе тільки з ласки цієї жінки. Не знала, чи запропонувати їй чаю, чи просто чекати, що скаже. Жінка трохи помовчала, потім запитала:
Як тобі живеться у цих хоромах?
Добре, уже звикаю, Олена взяла стілець і теж сіла. Але з роботою не виходить прописки немає, додала невесело.
З пропискою я тобі не допоможу сама розумієш, що ви тут живете нелегально, а ось із роботою можу. Але не знаю, чи захочеш. У тебе яка спеціальність?
Я ще не закінчила академію, але працювала агрономом.
І все? Не густо. Жінка хитнула головою, немов хотіла додати більшої ваги сказаному. З такою професією в Києві навряд чи тобі поталанить десь влаштуватися, хіба у якийсь дослідницький інститут, але то безнадійно махнула рукою.
Я ще прибиральницею в лікарні колись працювала, промовила Олена, ніяковіючи, хотіла заробити стаж, щоб вступити до медінституту.
Це вже ближче до справи, хоча вона посміхнулася, саме місце прибиральниці у нас звільнилося. На третьому поверсі.
Прибиральниці? у голосі Олени звучала розгубленість.
Принизливо, чи не так? комендантша насмішкувато глянула на молоду жінку. Та ще й коли чоловік журналіст і ти їхала сюди з рожевими мріями. А я тобі скажу так: знайдеш собі краще за руки ніхто не триматиме. А там, дивись, як хочеш У мене знаєш, скільки бажаючих?
А як же я влаштуюся без прописки? Олена побачила, що обличчя у комендантші не таке вже й суворе, як здавалося з першого погляду.
Тобі й не потрібно буде влаштовуватися. Оформимо на мою знайому. їй треба стаж, а тобі гроші. Так що недовго думай. Якісь дві години помиєш і вільна. Я чула у тебе дитина, повір мені свій кусень хліба ніколи не зайвий.
Олена погодилася. Спочатку нічого не казала чоловікові. Як тільки той ішов на роботу, піднімалася на третій поверх і починала прибирати. Але Володимир скоро дізнався, і вони вперше посварилися.
Ти розумієш, що ти робиш? чоловік обурено ходив по кімнаті й кидав на Олену презирливі погляди. Моя дружина за всіма прибирає. Невже тобі самій не гидко? він аж скривився, уявивши, як Олена прибирає туалети. Ти подумала про мене? Ти ж мене позориш. Чи тобі наплювати на все?
Але ж без прописки ніде на роботу не беруть. Думаєш, приємно тягати ганчірку по коридору? Та якщо немає іншого виходу Це ж тимчасово.
А що завтра зміниться? Із твоєю професією і прописка не поможе. Не могла щось інше вибрати.
В Олени на очах виступили сльози.
Це вам отут, у столиці, можна вибирати, та ще й коли татусі впливові, а нам можна вибирати, та тільки з того, що від вас залишиться, кинула з болем. Думаєш, я одна ні з чим повернулася з Києва? Скільки моїх однокласників, які хотіли вчитися у вузах, залишилися без вищої освіти!
Але ж без прописки ніде на роботу не беруть. Думаєш, приємно тягати ганчірку по коридору? Та якщо немає іншого виходу Це ж тимчасово.
А що завтра зміниться? Із твоєю професією і прописка не поможе. Не могла щось інше вибрати.
В Олени на очах виступили сльози.
Це вам отут, у столиці, можна вибирати, та ще й коли татусі впливові, а нам можна вибирати, та тільки з того, що від вас залишиться, кинула з болем. Думаєш, я одна ні з чим повернулася з Києва? Скільки моїх однокласників, які хотіли вчитися у вузах, залишилися без вищої освіти!
То вони так хотіли, кинув Володимир зневажливо. І твої однокласники мене хвилюють менше за все. З роботи тобі доведеться звільнитися, якщо ти рахуєшся з моєю думкою.
Я з твоєю думкою рахуюся і з роботи піду, промовила дружина тихо. Але тоді, коли у мене буде інша.
Кілька днів вони жили, ніби чужі. Одного разу Володимир вийшов із редакції і відчув, як йому не хочеться сідати в метро і довго потім добиратися до гуртожитку, де на нього чекала дружина. І чи справді чекала? Адже замкнулася, мовчки подавала вечерю й сама не сідала до столу. Щось робила на кухні, де завжди було гамірно, і він туди майже ніколи не заходив, а то брала в руки книжку й читала, аж поки не лягали спати. Відвернувшись одне від одного, мовчки лежали у ліжку.
Кожен прислухався до своїх думок, до серця, яке суворо стукало у свідомість розчаруванням, спочатку легенько, потім настирливіше. Володимира потягло додому. Тепер уже не такими образливими здавалися батькові слова, ставало жаль матері та ледь не щодня дзвонила на роботу, умовляла повернутися, тільки «без селючки». Олена більше не була Польовою царівною. Він здивовано відчував, що жалкує за нею, тією, яку побачив серед квітів і моря колосків, незвичайною ще й тим, що це море було її творінням. У Києві вона йому здавалася звичайною жінкою, настільки звичайною, що Володимир соромився, коли хтось на роботі запитував: «Ну, як дружина?» Інколи хотілося, щоб час повернувся до їхньої першої зустрічі й Олена залишилася у памяті тільки згадкою про диво з квіткою дикого маку. Але час не повертався і не зупинявся, а невблаганно відраховував день за днем подружнього життя. І перша сварка розтанула, немов грозова хмара, яка не переросла у зливу, кинула кілька крапель і зникла за горизонтом. Та за нею насунулася друга, більша і загрозливіша. Кожного разу, коли приїжджали у село, Іван плакав і просив забрати його з собою. Олена чекала, що чоловік запропонує забрати хлопчика, але той мовчав. Тоді вона сама зайшла до коменданті й попросила ще одне ліжко, хоча б невеличке. «Хочу забрати сина», відповіла, коли жінка запитала навіщо?