Дізнавшись про рішення Любки, бабуся засмутилася: хто ж тепер допомагатиме їй по господарству, хто розрадить у скрутну хвилину? Але, поміркувавши, усе ж благословила в добру путь.
З Василем було складніше. Аж ніяк не бажав збагнути чоловік, що не влаштовує його обраницю. Він здоровий, сильний чоловяга, шанований у їхньому селі, чого тобі ше треба, дурна жінко? Якшо заміж так він готовий заслати сватів хоч сьогодні! Ні? А чого ж? Шо тебе не влаштовує? Яке таке «нове життя» на третьому десятку раптом стрельнуло в голову? З глузду зїхала, чи шо? Ну й котись під три чорти! Не раз мене ше згадаєш! Мене Василя Гаврушка! котрий любив тебе, сліпу дурепу!
І це вона переживе. Поклик серця уперто вторив: ти чиниш правильно!..
Панянко, прокидайтеся. Приїхали
Любка відчула обережний доторк на своєму плечі. Розплющивши очі, в першу мить розгубилась: де це вона? Проте вже наступної все стало зрозумілим: вона в потязі, котрий доставив її на кінцеву станцію «Львів».
Чому саме Львів? Це перше, що спало їй на думку тієї ночі. До того ж це місто завжди манило її; жінка полюбила до безтями це чудове місто з першого погляду, з першого подиху, його тісні вулички, пронизані якоюсь незбагненною таємничістю, загадкою, і особливу атмосферу, що панувала там
Перепрошую, з вами все гаразд?
Любка зіскочила з полиці й усміхнулась.
Так, усе чудово. Дякую!
Лиш тепер вона глянула на незнайомця й зауважила його бездонні темно-карі очі, теплу усмішку й витке чорне волосся, зібране у хвостик. Чоловік затримав свій погляд на Любці ще якусь мить, затим, помітивши, що з нею дійсно все гаразд, задумливо схилив голову й подався.
Любка розгублено глипнула йому услід. Його очі Вона бачила їх раніше. Точно бачила! І ці до болю знайомі риси обличчя голос Та що це з нею?!
Якийсь час Любка стояла, силкуючись пригадати, де ж могла бачити цього чоловіка, проте марно: надто схвильована тепер. Тож, зітхнувши, дістала із сидіння валізи: гайда назустріч новому життю!
Панянко, замовите таксі? на виході з вокзалу її стріла пара, здавалося, найдобріших у світі очей, котрі так і благали полегшити собі життя, щоправда, заплативши йому при цьому кілька десятків гривень.
Чи буде вона замовляти таксі?.. Жінка скрушно глянула на свій багаж, гуцнула рюкзаком, що муляв у спину, і їй так закортіло проїхатися Львовом у таксі, комфортно й з вітерцем! Але ж вона мусить заощаджувати! Чи варто починати життя з марнотратства, коли треба берегти кожну копійку? Та рюкзак, як на зло, нещадно тиснув у спину, а валізи так і тягли її додолу. Що ж їй
Ат, давайте, дядечку, замовлю я ваше таксі! Любка гепнула багаж на землю й полегшено зітхнула. Так і бути! Якби не ці мої валізи, я би з радістю навіть пішечки
О, тяжкенькі! немов виправдовуючи її марнотратство, мовив водій, швиденько схопив їх і потягнув до багажника своєї автівки.
Та тяжкуваті, але ж бурмотіла собі під носа Любка. Усе, годі скиглити: це перша й остання непоміркована розкіш, подумки заспокоїла себе, сідаючи в авто. Потім вона буде заощаджувати.
Куди їдемо? водій хвацько захлопнув дверцята і в очікуванні глянув на Любку.
Ось адреса, швидко дістала з кишеньки рюкзака папірець.
То є «новий Львів». Славний райончик! Вельми затишний, схвально мовив водій. Гостювати їдете?
Ні, відсьогодні я там житиму, Любка задоволено всміхнулась і відвела погляд за вікно, де бурлило звичне життя великого міста. Як вона любила іноді приїхати сюди, сісти у перший-ліпший трамвай і поринути в саму його серцевину, споглядаючи вражаючу архітектуру і приємну суєту! Як любила відчувати під підошвами бруківку, якою ходили ще багато століть тому, всотувати в себе ту неповторну атмосферу величності у поєднанні з винятковим затишком щоразу місто гостинно приймало її, злегка відхиляючи завісу своєї таємничості і загадковості. А як не хотілось їй щоразу полишати його й повертатися додому! Зате тепер Любка відчувала, що баланс відновлюється: відтепер вона стане мізерною частинкою його, а воно значною частиною її життя
От її вулиця! Серце на мить завмерло. Два дні тому вона приїздила дивитися на квартиру, яку знайшла за оголошенням місцевої газети. Помешкання відразу ж їй сподобалося: хоч і маленьке, але дуже світле й неймовірно затишне. Та й квартплата є недорогою, адже район дещо віддалений від центру міста.
Зупиніть, будь ласка, біля того будинку, Любка розрахувалася і вказала водію на одну із пятиповерхівок, що були обсаджені високими вербами, яскраво-зелені віти яких хилилися додолу, створюючи враження затишного шатра.
Гарно вам мешкати у новому житлі! широко всміхнувся водій, діставши валізи.
Любка приготувала каву й подалась на балкон, що виходив у гарненький, не менш затишний дворик. Бучний вишневий цвіт ледь торкався балконних поручнів; поміж лавок, на красиво оздоблених клумбах, майоріли острівці тюльпанів, старанно обсаджених нарцисами.
Жінка вдихнула пахощі вишневого цвіту, що ширилися в повітрі, і всміхнулася: яка гарна мить! Що може бути ліпшим за ароматну каву на балконі її нового помешкання посеред цього весняного шаленства? Хіба що добрий друг поряд, який розділив би з нею цю чудову мить, перетворивши її у неповторну.
Жінка вдихнула пахощі вишневого цвіту, що ширилися в повітрі, і всміхнулася: яка гарна мить! Що може бути ліпшим за ароматну каву на балконі її нового помешкання посеред цього весняного шаленства? Хіба що добрий друг поряд, який розділив би з нею цю чудову мить, перетворивши її у неповторну.
Враз на думку спав незнайомець із потяга. Його очі видались їй такими глибокими й добрими. Від нього точилась виняткова енергетика і справжність, а ще спокій. Здавалось, поряд із ним вона була в безпеці. Дивно, звідки таке відчуття, адже вона зовсім не знає його
Ат, дурниці! Чому вона має думати про нього? Вони зустрілися поглядами на якусь мить і розійшлись, кожен у своє життя. Львів величезне, багатотисячне місто, і шанси зустріти двічі ту саму людину настільки крихітно-мізерні, що годі й мріяти про це, на жаль
Любка допила каву, постояла ще певний час, милуючись розкішним вишневим цвітом, і пішла наводити лад у своєму домі.
Аж підвечір вийшла прогулятися. На вулиці було тепло. Сонце невдовзі мало скотитися за обрій, якого тут, на жаль, не видно за будинками, але Любка це відчувала. Підвечір аромат квітів був особливо насиченим, і вона намагалася вдихати його на повні груди, примружуючи від задоволення очі.
Назустріч простували люди, і вони видавалися їй такими привітними. Жінка розуміла, що просто надто схвильована зараз і всі почуття дещо загострені, але їй подобалось це відчуття легкості, свободи. Здавалося, за спиною виросли крила, і це було так природно! Щастя так ніжно огортало її, що у відповідь їй хотілося огорнути весь світ своїми обіймами. Ось він, справжній смак життя свіжий, хвилюючий, приправлений невідомістю і радісним передчуттям.
Повернувшись, Любка надягла свою улюблену піжаму й зварила какао. Затим залізла під мякий плед і поклала на коліна ноутбук. Підключилася до Інтернету, переглянула електронну пошту й звично увімкнула ISQ. Онлайн була лише колишня колега Катя. Спілкуватися з нею не дуже хотілося, і щойно вона підвела курсор, щоб вимкнути програмку, як зявилося повідомлення від невідомого користувача.
«Привіт! » було написано у віконці.
Хто ж це з нею привітався? Любка глянула в анкету користувача, проте, окрім зазначеної чоловічої статі, інформації про непроханого гостя там не було. Гаразд, привітаюся до тебе. І хоча не в її правилах було вітатися із незнайомцями, та зараз мала такий чудовий настрій, що вирішила відійти від правил.
«Привіт!» відписала й, не роздумуючи, натиснула Еnter.
«Як твої справи?» миттю зявилася відповідь.
Любка із задоволенням сьорбнула з чашки й знову всміхнулася.
«Просто чудово, дякую! Твої?»
«Теж! »
«Ти хто? »
«Людина. »
«О, як же мені несказанно пощастило! »
«»
«Чому ти мені пишеш?»
«Хочеться з кимось поговорити»
«Тобі немає з ким поговорити?»
«Та є з ким, але не так, як хочеться»
Ось тобі й маєш. Жінка розчаровано дивилася в екран і вже хотіла вимкнути програмку, проте зявилися нові повідомлення:
«Мабуть, ти мене неправильно зрозуміла Я маю на увазі, що іноді так хочеться поговорити з кимось відверто, як із найближчою людиною вдаючи, що то твоя рідна душа, котра вислухає, зрозуміє, може, навіть підтримає іноді незнайомій людині легше відкрити душу»
Любка задоволено хитнула головою. Це зовсім інша справа. А я вже подумала, що ти якийсь збоченець! Допивши какао, відставила чашку і взялася друкувати відповідь.
Було далеко за північ, коли, закутавшись у ковдру, вона перебирала в думках події минувшого дня хвилюючого і приємного. Жінка вирішила закарбувати його у памяті до найменших подробиць.
Цей день був гарним початком чогось нового, багатообіцяючого і, впевнена, значного. Вона це відчувала. Головне не перечити долі, помічати її знаки й дослухатися до того, що підказує серце. І тоді все буде чудово.
Ранок виявився ясним і дещо прохолодним. Любка зварила каву та вийшла на балкон. Сонячні промені все ж зустріли її теплом і лагідно залоскотали обличчя.
В уяві раптом постав образ учорашнього незнайомця з потяга. Вона бачила його уві сні Вона бачила ЙОГО уві сні! Ось звідки було це відчуття близькості! Жінка вражено перебирала в памяті вчорашню коротку зустріч, порівнюючи незнайомця з чоловіком зі снів. То була та сама людина. Це точно був ВІН! Як вона відразу не впізнала ЙОГО?
Вона згадала сновидіння, у яких він міцно тримав її за руку й вони неспішно простували безлюдною нічною вуличкою старого міста, освітленою тьмяним сяйвом ліхтаря.
Не відпускай мою руку, чуєш? лагідно казав він. Що б не сталося, не відпускай
Нізащо не відпущу, відповідала вона. Нізащо в світі я не відпущу твою руку
Його рука була мякою і водночас надзвичайно сильною. Було дуже хороше від тепла його руки, і зовсім не хотілось її відпускати. Це тепло розливалось по тілу й проймало до самого серця, лагідно огортаючи душу. Вона відчувала ніжність, всепоглинаючу Любов, палке бажання обійняти його і захистити від усіх негараздів. Щоразу він швидко випереджав її бажання й міцно пригортав до себе. Вона дивилась йому у вічі й потопала в них. Вони були настільки глибокими, що вона бачила в них себе, власне життя та навіть майбутнє. А вже наступної миті прокидалася