Я вирішив трохи прикрасити наш суботній вечір, пригорнув її до себе. Все гаразд? Ти якась не така
Все чудово! Просто я трохи втомилась, прогулюючись, от і все, відповіла, вгамовуючи емоції. Так гарно ти тут все влаштував!
Старався! Він багатозначно зазирнув їй у вічі й ніжно поцілував. Ти пахнеш дощем, всміхнувся.
Від Любчиної рішучості й слід загув. Звісно, вона не може цього сказати йому. Зараз не може. Це не зовсім вдалий час для такої розмови. Вона ж ущент розібє йому серце! Хай мине певний час Але ж так нестерпно. Так нестерпно на душі! Як вона може вдавати зараз, що все гаразд? Яка ж вона підла!
Сашко ж не тямився від радощів. Він весело сміявся, розповідаючи кумедні історії зі свого студентського життя, по-джентльменські обходжав жінку, накладаючи в її тарілку власноруч приготовані страви й доливаючи в келих вина; заглядав у вічі, трепетно брав за руку, обіймав.
Любка намагалася всміхатись, але всередині все обривалося. Господи, що вона накоїла, як допустила все це? Через її дурість знов усе склалось не так, як мало би бути!
Від випитого вина, яким хотіла заглушити гіркоту, їй стало ще гірше; серце краялось на шматки. Ураз загострені емоції взяли гору і сльози мимоволі бризнули з її очей.
Що з тобою, Любочко? стривожено обійняв її хлопець.
Я більше так не можу! заридала вона.
Що трапилось, люба?!
Любка дивилася на Сашка крізь сльози, що застилали їй очі.
Я не знаю, як тобі сказати про це! Я просто не можу! Вона втирала сльози, що невпинно текли по обличчю.
Я не знаю, як тобі сказати про це! Я просто не можу! Вона втирала сльози, що невпинно текли по обличчю.
Юнак раптом сів.
Здається, я розумію, в чому річ Ти ти хочеш мене залишити?
Жінка мовчала. Вона хотіла підібрати слова, які би менше ранили його, але не могла. Ніякі слова не зуміють помякшити його страждань.
Я відчував це тихо мовив він, розпачливо зануривши руки у волосся. Погляд його був спрямований у порожнечу. Але але ж як? Чому?! Через нього?
Схиливши голову, ледь помітно кивнула.
Ти мені не пробачиш цього? Я з самого початку була неправа І це такий невдалий момент для цієї розмови!
Не звинувачуй себе. Навпаки ти подарувала мені справжнє щастя! Але що ж мені тепер робити?
Якийсь час вони мовчки сиділи. Після сказаного Любка відчула незначне полегшення і лише схлипувала час від часу. Утім, сліз ще було досить.
У мене жодного шансу, адже так? приречено спитав.
Любка мовчала.
Я так тебе кохаю, якби ти знала!
Сашко присів коло жінки й, обійнявши, схилив голову на її коліна. Вона пригладила його скуйовджене волосся і відчула, як здригається його тіло.
Ти плачеш? Не плач, хороший Повір, у тебе ще все попереду, твоє життя лише починається! Ти ще такий юний!
Я не зможу без тебе! Я не уявляю себе без тебе!!! його голос зривався від сліз.
Сашко ти такий славний Ти чудово зможеш без мене, повір. Ти сильний!
Ніякий я не сильний! Я слабкий!
В тебе все буде добре, повір
Згодом, коли Сашко пішов, вона допила залишки вина й навіть не намагалася прийти до тями всередині нуртували емоції, які вгамувати було несила. Який безумний день! В думках з шаленою швидкістю мерехтіли фрагменти сьогоднішніх подій, немов кадри з кінофільму: образ Коханого за дощовим склом, його очі, сповнені туги; роздоріжжя в парасолях, усміхнена Оленка за столиком у кавярні, рідна вуличка з ліхтарем, Сашко, що складає речі у валізу, його обличчя з відбитим неприхованим болем
Так це був дуже насичений день. Любка знала, що мине певний час і все налагодиться, утім, зараз відчувала, що частинка чогось важливого була відірвана з її серця. Однак іншого виходу не мала.
Чи були помилкою ці стосунки? Однозначно ні. Назвати Сашка помилкою вона не може. На життєвому шляху трапляється багато різних людей, кожен з яких так чи інакше залишає в серці якийсь слід, проте не завжди лишається в ньому сам. І для чогось це потрібно. Так, Сашко страждає зараз, і страждає вона, але в стражданнях народжується істина. Муками, які терзають її душу, вона спокутуватиме свою провину перед ним. А ще чекатиме повернення Коханого. Вона вірить, що він знову зявиться: спершу в снах, а затим у реальності. І вже тоді вона його не втратить
Наступного ранку вона почувалася не вельми краще: на душі було паскудно. Тепла ванна з додаванням відвару лаванди під негучну музику все ж дещо заспокоїла. Любка підійшла до вікна, тримаючи чашку з кавою; гарячий міцний напій приємно обпікав, освіжаючи думки.
Вона відчувала, як перегортається ще одна сторінка її чистовика. Перегортається з сумом, шурхочучи впалим осіннім листком. Якими будуть наступні записи в ньому? Хочеться сподіватися, що позитивними, адже вона хоче цього понад усе. Життя змінюється щомиті і, якими б не були обставини, насправді усе в її руках. А отже, все буде добре. Тепер вона має уявляти їхню зустріч з Коханим. Де вони стрінуться? Звісно ж, під їхнім ліхтарем!
Заплющивши очі, Любка почала ретельно вимальовувати картину, взявши полотно, зіткане зі спогадів, і фарби, замішані на мріях і фантазіях. Ось він, її Коханий: стоїть під ліхтарем і чекає на неї. Помічає її, всміхається й мимоволі простягає до неї руки. Вона наближається до нього і вже за мить опиняється в ніжних, міцних обіймах. Так затишно й добре Його рука стискає її руку, солодке тепло розливається тілом, щастя вихлюпується з душі через край
Але чому так боляче стало в грудях? Щось неначе шкребеться крізь усю цю красу й благодать, мовби не хоче їхнього втілення! Що це?! Страх? Чи, може О, ні! Ні! Ніяких моторошних думок вона і близько не підпустить! Геть звідси! Вам тут не місце! Вдихнула повні груди повітря. Стало легше.
Все минеться. Зрештою, в неї є Віра. І, щоб підкріпити її, вона має діяти. Треба негайно втілювати своє Полотно Мрій у Реальність! Коханий може чекати на неї під ліхтарем щомиті. Після вчорашньої дощової зустрічі з ним у Любки тліло переконання, що він так само жадає побачення з нею. Може, йому сняться ті самі сни, що і їй. Так, треба йти за покликом серця! Любка рішуче відставила порожню чашку.
Йдучи вуличкою, вона була вражена гнітючою тишею, що панувала там. Жінка намагалася вловити слухом бодай якийсь звук, проте марно. На голому (без шматка кори) гіллі дерев, що височіли вздовж вулиці, якось дивно висіли бліді квіти. Ці дерева мертві Мертві! Вона відчувала це А звідки ці квіти на деревах? Вони ж відцвіли вже давно! Ґм. Хіба ж не осінь зараз?
Ураз під ногами зашурхало сухе листя. Зашурхало так, що жінка затулила вуха й зіщулилась від болю. Затим вражено зупинилася: таке вже було з нею! Вона вже відчувала це уві сні. Чи наяву? Знову дежавю?
Збентежено озирнулась, очікуючи побачити божевільну стару, про котру вже встигла забути, втім, присутність якої так зненацька відчула. Але ні, темна вуличка була зовсім порожньою, і лиш тьмяне сяйво ліхтаря злегка освічувало все довкола.
Вона пішла далі. Раптом за спиною почулись чиїсь обережні кроки, що супроводжувалися шурхотом опалого листя. Озирнулась. Порожньо. Але чому ж продовжує шурхотіти сухе листя? Холодок страху пробіг по спині, і жінка затремтіла. Стало моторошно, як колись.
Котра година, любочко? скрипучий голосний шепіт пролунав немов усередині Любки.
Що що вам від мене потрібно?!! надривно скрикнула жінка у морок, проте голосу свого не почула: гнітюча тиша знову огорнула її.
Якесь божевілля! Любка почала бігти, та мало не впала, зачепившись за суху гілляку, що звідкілясь узялась під ногами.
Коханий! Де ти?! вигукнула, біжучи. Повернись до мене, благаю!
Здавалось, вигукнула вона в нікуди, адже голосу свого знову не розчула. Натомість почулись обережні кроки за спиною. Озирнулась. В кінці вулиці виднілась висока жіноча постать у чорному вбранні
Скажи, котра зараз година? Мені конче потрібно знати, котра зараз година! Ти мусиш знати, котра година! голос старої був зовсім поряд.
Жінка знову побігла, однак тіло її чомусь ставало неповоротким, а рухи так дивно уповільнювалися, немов на гальмуючій плівці. Коханого ніде не було.
Коханий! Де ж ти? спантеличено вигукнула, проте голос знов у тиші згубився. У гнітючій, моторошній тиші
Любка розплющила очі й вражено обтерла мокре від сліз обличчя: їй що, все це примарилось? Господи, чому знову зявилась ця стара? Хто вона і чому переслідує її?
Відповіді на численні питання жінка не знаходила жодної, натомість виразно відчула: ця поява якось повязана з коханим і вона передує їхній зустрічі. Так! Отже, скоро вони зустрінуться! Як же все це дивно та незбагненно
А за вікном знову дощить Любка згадала старого, якого ще влітку зауважила на балконі будинку навпроти: він частенько сидів у плетеному кріслі, притримуючи в руці палицю. Щоранку, коли вони з Сашком виходили пити каву, він був там і видавався їй таким самотнім І, швидше за все, таки був одиноким: ні разу поряд нього не зявилося жодної живої душі. Зараз його балкон був порожній.
Вона уявила собі його життя. Життя в самотності. Хтозна, де зараз його діти, внуки. Живуть, мабуть, своїм життям, навідуючись до рідної людини лише зрідка. А може, їх узагалі в нього немає? Вона ніколи не бачила його у дворі. Може, йому важко ходити і він потребує допомоги?
У грудях защемило: жінка подумала і про свою бабусю. Якось вона запропонувала старенькій, щоб та оселилась у неї, утім, бабуся відмовилась. Любка розуміла її: усе життя вона мешкала у своєму рідному будиночку, який був свідком усіх подій, що відбувалися з нею. Кожний куточок у ньому, кожна річ нагадувала про щось особисте й виняткове, і залишити його так легко, як Любці, бабусі аж ніяк не вдалося б.
Моє коріння тут, розумієш? Воно так глибоко вросло, що залишити його я не зможу. Та й життя моє вже котиться за обрій, навіщо я маю тобі затьмарювати твій схід? Ти молода, ти мусиш іти вперед, зрощувати своє власне життєве коріння. А за мене не турбуйся, я не пропаду!
Бабусина мудрість, як завше, глибока й переконлива. І хоча було сумно від того, що бабуся далеко, утім, у глибині душі Любка розуміла: усе має бути саме так, а не інакше.
Жінка ввімкнула музику й пішла готувати каву. Вона мусить піти до того старого! Може, йому потрібно купити хліба абощо? Вона обовязково навідає його.
Підіймаючись сходами на третій поверх, Любка міркувала, у які двері потрібно подзвонити. Швидше за все, у ці: вона зупинилась коло стареньких дверей, обтягнених коричневим шкірозамінником, і роздумувала над тим, що має сказати дідусеві. Але нічого путнього так і не надумала, тож просто натиснула кнопку дзвінка.