Софієчко, ти чому не їси? спитала мати, занепокоєно глянувши на доньку.
Схаменулась. Глянула на матінку. Тоді на тарілку.
Я їм, натягла посмішку.
На підтвердження своїх слів швидко відрізала шматок риби й поклала до рота. Матір задоволено всміхнулась і знову подивилась на батька, з котрим вела розмову. Софія полегшено зітхнула, відтак піймала докірливий погляд нянечки. Так. Та все бачить. Якщо матінка не збагнула, що й до чого, то вже та бачить наскрізь
На зміну тривожним думкам знову прийшли приємні про панича. Від одного лиш спомину про його образ, проникливий погляд його глибоких очей її душу огортало таким трепетним теплом, що вона ледве стримувалась, аби не підхопитися й не закружляти в радісному танці.
Відчула доторк на своєму плечі.
Їж, доню, прошепотіла над вухом нянечка.
Знову отямилась. Швидко доїла не відчуваючи смаку, машинально накидала всередину. Ледь досиділа до закінчення вечері і чимдуж до себе в кімнату. Упала на ліжко, обійняла подушку й, заплющивши очі, віддалася пянким мріям про чарівного панича. Його очі були зараз поряд неї, дивились пильно-пильно їй у вічі, в самісіньку душу, а посмішка зігрівала таким винятковим теплом, що душа мліла від щастя.
У пивярні було, як завше, багатолюдно, душно й надміру надимлено. Степан із Яковом сиділи за столиком коло вікна й потягували холодне пиво з гальб. Усі думки Степана були віддані синьоокій кралі. Це для нього було так ново, незвично. Здавалось, у грудях бурлив нестримний вулкан і його розпечена лава розтікалась усередині, ошпарюючи й затоплюючи все на своєму шляху.
Позиція Якова його дратувала. Друг сприймав це за чергове скороминуще захоплення й ніяк не розумів усієї серйозності його почуттів. А ще не вірив у те, що вони з коханою будуть разом. А вони будуть! Він це точно знає. Відчуває нутром.
Ти зараз не тут, зітхнув Яків. Ніяк не втихомиришся.
У пивярні було, як завше, багатолюдно, душно й надміру надимлено. Степан із Яковом сиділи за столиком коло вікна й потягували холодне пиво з гальб. Усі думки Степана були віддані синьоокій кралі. Це для нього було так ново, незвично. Здавалось, у грудях бурлив нестримний вулкан і його розпечена лава розтікалась усередині, ошпарюючи й затоплюючи все на своєму шляху.
Позиція Якова його дратувала. Друг сприймав це за чергове скороминуще захоплення й ніяк не розумів усієї серйозності його почуттів. А ще не вірив у те, що вони з коханою будуть разом. А вони будуть! Він це точно знає. Відчуває нутром.
Ти зараз не тут, зітхнув Яків. Ніяк не втихомиришся.
Звісно, не тут! Там, поряд Неї
Замість того щоб постійно демонструвати свій скептицизм, міг би мені якусь ідею підкинути, сердито буркнув Степан. Як мені до неї підступитися? Як познайомитися? Вона ж так рідко виходить надвір, а якщо й виходить, то тягне за собою сестру. Не можу ж я припертися до них у дім.
Яків сьорбнув пиво й обтер піну з рудих вусів.
Авжеж не можеш! Невже ти не розумієш, що у вас немає майбутнього? терпляче запричитав. Ну, припустімо, познайомився би ти з нею, ви почали зустрічатися. А далі що? Ти думаєш, її батько віддасть за тебе? З глузду зїхав, чи що? От мрійник. Облиш! Вони польська знать, а ти простолюдин! Ви різні, як ти не збагнеш?! За моєї памяті не було ще такого дива, щоб знатний сходився з простаком. А якби й зійшлись добром би то не закінчилось
Не розумієш. Не розумієш ти! вперто стояв на своєму Степан. Мені байдуже, що там думатиме її знатний батько! Ми будемо разом, і ніщо нам перепоною не буде!
Ти так розписуєшся за неї. Ви ж навіть не знайомі! Та вона відшиє тебе вмить, лиш тільки ти зробиш спробу підступитися до неї! На біса ти їй здавсь, якщо коло неї звиваються хмари знатних осіб? Є з кого вибрати собі пристойну партію!
А це ми ще побачимо. Вона буде моєю! І зовсім скоро!
Степан перехилив гальбу й кількома ковтками допив пиво. Гримнув порожньою об стіл, мотнув скуйовдженим волоссям. Так. Відтягувати й терпіти вже немає сили. Без неї життя то не життя. Якесь безбарвне неповноцінне існування. Він мусить бачити її щодня, мусить дивитися у її вічі, торкатися її руки. Ще дужче він хоче її обійняти так міцно-міцно і більше ніколи не відпускати. Вона належить йому. Йому навіки. А він їй. Завтра ж їхні життя переплетуться, а душі поєднаються. Завтра ж!
Ходімо вже звідси, рвучко підвівся з-за столу.
Яків допив пиво, і вони вийшли на вулицю.
Що коять із містом сумно зітхнув друг.
Так. Воно вже не таке, яким було за часів парубоцтва мого батька погодився Степан. Ой, не подобається мені це. Ой, не подобається Як можна так знущатись над річкою?
Напиши про це, запропонував Яків.
Та ж писав уже скільки разів! Писав, але вони вже давно так вирішили, та й по всьому. Нічого не зміниться!
Шкода річку зітхнув.
Еге ж
Вони обійшли навалу з камяних брил і звернули на Вірменську. Смеркало. Уже запалили ліхтарі, і мяке сяйво огорнуло місто, надавши йому якогось таємничого, містичного вигляду.
Він напише. Обовязково напише про це цілий роман, не те що статтю. Багато про що іще. Головне є ідея. А вже втілити її він зможе запросто. Не він би то був!
Наступного дня, лиш тільки продер очі й зіпявся на ноги, а думки вже не тут поряд Неї. Вмився, випив каву, гарно вбрався. Зачесав неслухняне волосся й миттю вискочив із дому, на ходу напяливши капелюха. Швидше до неї! Сил уже немає відтягувати зустріч Дорогою благав у Бога помочі, щоб змилувався врешті й дарував шанс бути поряд із коханою.
Ось її вулиця. Будинок. Тихо так І порожньо. Став під деревом, замислився. Що ж його робити?
Враз очі зраділи: на двір виплигнула молодша сестра кралі. Не довго думаючи, рушив упевненою ходою до брами. Дівча, помітивши його й відчувши наміри, сторожко зиркнуло в його бік і позадкувало до дверей.
Ні-ні, тільки не тікай! Всміхнувся їй привітно й неголосно гукнув:
Панночко, прошу, можна хвильку вашої уваги? Справа є важлива до вашої сестриці!
Дівча, начебто вагаючись, усе ж ствердно кивнуло й з цікавістю наблизилось до красивого панича, котрий припав до брами, вчепившись рукою за залізні пруття.
Чого вам? коротко спитала, озираючись за спину. Кажіть хутко, бо я дістану через вас.
Чого вам? коротко спитала, озираючись за спину. Кажіть хутко, бо я дістану через вас.
Перекажіть, будь ласка, вашій сестриці, що мені конче треба бачити її і сказати щось важливе! швидко заговорив.
Його очі вмить загорілись.
Ні, не так! Нічого не кажіть. Зараз, хвильку зачекайте він присів навпочіпки, швидко вийняв із кишені листок паперу, перо й пляшечку з чорнилом. Приклавши листок до коліна, трепетно над ним схилився. Затим подмухав, склав учетверо й, підвівшись, простягнув панночці. Передайте їй цю цидулку! Вельми вдячний вам!
Дівчинка взяла папірець і серйозно глянула йому у вічі.
Гаразд. Я передам! мовила змовницьки, розвернулась і стрімголов побігла у дім.
Степан радісно видихнув, подякував Богу й пішов. Вона прийде. Обовязково прийде зараз до нього. Серцем чує!
А тим часом Софія вже мчала назустріч сестрі, котру сама ж спровадила у двір, помітивши біля паркану панича. Вона відчувала, що він рветься до неї. Відчувала серцем
Давай уже!
З нетерпінням вихопила папірець, розгорнула. Красивим почерком рівні рядочки дарували блаженну насолоду:
«Люба панно! Якщо ваша ласка, подаруйте мені лиш єдиний погляд ваших бездонних очей, лиш єдиний доторк вашої ніжної ручки Чекатиму на вас із нетерпінням під ліхтарем на сусідній вуличці, де ми стрічались із вами минулої суботи. Кохаю вас безтямно Навіки ваш, Степан».
Притиснула до грудей. Щастя гарячою хвилею захлеснуло все її єство. Серце вистрибує і не втримати.
Я йду до нього! мовила радше собі, ніж сестрі.
Та лише подивилась на неї уважно й непевно стенула плечем.
Як добре, що матінка з батьком поїхали у справах! Нянечка пішла на базар, тож перепон на її шляху не буде.
Ти ж будь удома й не кажи, куди я пішла насправді! Я до Катрі пішла. Ти чуєш? До Катрі! І скоро повернусь. Мабуть, скоро, задумливо додала.
То я маю брати на себе страшний гріх? спитала Яся.
Софія благально глянула на сестру й швидко мовила:
Заради мене, прошу, люба Та й не такий вже то страшний гріх. Так, незначний. Домовились?
Та неохоче кивнула. Софія витягла з шафи темно-зелену сукню. Затягнула тугіше корсет, перевдяглась. Поправила локони, надягла смарагдовий капелюшок, чорні мережані рукавички. Оцінювально глянула на себе у дзеркало. Задоволено всміхнулась: годиться! На дворі квітку зірвала, бережно закріпила в капелюшок.
Я скоро повернусь, гаразд? поцілувала у скроню сестру. Не ходи нікуди з двору!
Гаразд-гаразд, я все зрозуміла, відповіла, всміхаючись.
Софія метнулась із двору й щодуху помчала на вуличку з ліхтарем, де чекав на неї Степан. Степан Прошепотіла його імя, і всередині все затремтіло від щастя.
Ось і вуличка. Ліхтар. Он же він, коханий Степан, мчить їй назустріч. Схилила голову. Засумнівалась Що ж вона коїть? Навіщо було йти сюди? Це ж так непристойно для панни її становища!.. Та й він хоч би не подумав про неї щось недобре. Однак сумнів той лише на мить торкнувся серця й наступної вже відступив.
Ви прийшли! Прийшли! схвильовано видихнув він, наблизившись.
Їхні погляди зустрілись і якийсь час здавалось, цілу вічність вони спілкувались одними лиш очима, у яких, як у розгорнутій книзі, можна було прочитати все. І вони читали, трепетно перегортаючи сторінку за сторінкою, а душі їхні тим часом співали, поєднавшись у пісні ніжній і красивій.
Він узяв її тендітну руку, і тієї ж миті жар пронизав тіло. Відхилив краєчок рукавички, припав вустами до запястка. Яка ніжна рука Яка ніжна, незаймана душа, з якої точаться довірлива чистота й чуттєвість
Вона обережно торкнулася долонею його щоки. Від задоволення він заплющив очі. Так слова тут зайві. Серцем чує: він так її кохає! Кохає міцно, трепетно! Вона відчула його силу, внутрішню силу, якусь шалену енергію суміш ніжності, пристрасті й шляхетності. Ця енергія такою міцною хвилею захлеснула все її єство, що вона мало не зомліла від щастя. О-о-о, коханий
О, коханий не стрималась, зітхнула услід за думками.
Не відпускаючи її руки, подивився їй у вічі й міцно обійняв.
Кохана моя кохана Ти поряд. Нарешті ти поряд прошепотів.