Добийте, він може ожити!
Жінка кричала тією мовою, якою служать у церкві.[61]
Мусій полоснув палашем по горлянці, Ґава замахнувся рушницею і побачив, що багинет залишився в рані, але тут підбігла Маряна зі списом у руках, він вихопив його в неї й увігнав обома руками більше ніж на лікоть.
«Ну от і все!»
Та Мусій помилився.
Потвора здригнулася всім тілом, скрутилася, розпрямилася, древко списа зламалося з оглушливим тріском, Мусій натиснув на гачок пістоля й отримав страшенний удар у груди, від якого аж упав на спину.
Невже дійсно безсмертний?!
Звідкілясь просто на голову монстра впав камінь. Коненога була вже в повітрі, прихопивши з собою камінь! Маряна втекла до шопи, Мусій ривком схопив рушницю, відкинув щодалі палаш (аби не зламався), змій тим часом уже звівся на рівні, проте стояв на місці, похитуючись
Пройдисвіт, трясучись від жаху, увігнав багнет у груди змія. Той рвонув передньою лапою, і сердюк знову впав, хоча звір не дістав до нього, добре, хоч рушницю не випустив.
З неба впав ще один камінь, і також не мимо.
Ґава, нарешті, згадав про пістоль за поясом (усе життя носив в ольстрах) пальнув, ухилився від хвоста тепер в ударах уже не було тієї сили.
Мусій знову вдарив багнетом. І зрозумів, що поспішив з висновком про слабість хвоста бо від удару пролетів кілька кроків.
Маряна вибігла із шопи, тримаючи в руках той штуцер, який колись (колись! Кілька днів усього!) лятавка відібрала в панського посіпаки, а потім залишила Маряні.
Яків побіг їй назустріч. Потвора кинулася за ним, але дезертир добіг швидше. Розвернувся, вже тримаючи в руках штуцер, вистрелив.
Змій упав, забився в конвульсіях, і раптом його тіло почало випускати потужне синє світло, водночас танучи. Ні, воно не горіло синім полумям, як першої миті здалося Мусієві. Це було світло, яке випромінювало тіло змія. Випромінювало і тануло.
Це був вішап.{41} А я віла.{42} Інколи звуть самовіла.
Жінка підійшла до чоловіків і почала водити руками по їхніх ранах.
Про віл Мусій десь щось колись чув, проте де, що й коли згадати не міг.
Слово «вішап» йому було зовсім незнайоме.
Вішапи це дракони такі.
Слово «дракон» також нікому нічого не говорило.
Ну, смоки.{43}
Це вже було ясніше.
Вони, як і каджі, на Кавказі живуть. Чи жили. Бо в наші часи
Мусій, рани та травми якого майже перестали боліти (явно ота віла зачаклувала!), хмикнув.
У наші часи якщо десь побачать летючого змія, то вишлють сотню стрільців. А якщо дізнаються, в якій печері він живе, то до виходу підтягнуть гармати.
Вони вдвох перебралися до нас, чому не знаю. Ви зробили добру справу, бо він нас усіх мучив. Але кадж Упіймавши здивовані погляди, віла пояснила, що це злий чарівник, зовсім не схожий на людину, і продовжила: він буде помщатися вам за загибель союзника. А вони з вішапом уміють домовлятися із заморськими духами, які крутять повітрям.
Жест, яким віла підтвердила свої слова, нагадав мандрівникам знайоме, і навіть дуже знайоме, кручення повітря.
Стикалися ми почав ворожбит. Причому тут, а не за морем.
Зараз деякі з них живуть тут. Про те, що отам, віла вказала рукою на захід, є Новий Світ, знаєте?
Мандрівники перезирнулися.
На Січі хтось звідтіля жив. Я чув від січовиків,[62] сказав Яків.
Ну так от. У тому Новому Світі жили різні духи, у тому числі такі, які крутять повітря
Самовіла знову рукою зобразила смерч.
А зараз деякі з них перебралися до нас. Вішап та каджі вміли їм наказувати, але краще в них виходило, коли вони були разом. Особливо вони люблять гратися, як кіт з мишкою, з тими, хто має чаклунські здібності, але слабкі.
«Оце наш випадок!»
Я можу супроводжувати вас кілька днів. Полечу попереду.
А раптом хтось побачить? засумнівався Яків.
Ти ні мене, ні вішапа не побачив би, якби я сама того не захотіла. Він би побачив
«Отже, я таки за Маряну сильніший».
А вона й поготів.
Маряна показала Мусієві язика.
Вони рухалися досить пожвавленим шляхом, що Мусію не дуже подобалося. Ні, не тільки тому, що серед купців та їхньої обслуги міг знайтися ворожбит, який побачив би вілу. І не тільки тому, що якийсь знатний турок (а один такий уже траплявся) міг би не порахуватися з грамотами Петрика: не така вже й важлива фігура Петрик Іваненко. (Грамоти волоського господаря Мусій утопив, бо якби якісь турки їх обшукали й виявити два комплекти грамот, було б ясно, що вони шпигуни.)
Як не дивно, загрубілого, зачерствілого у походах вояка мучила думка: якщо на них налетить смерч, то загинуть і невинні люди!
Раніше, при штурмах, такі питання його не хвилювали.
Майнула думка, що так його змінила зустріч із лятавкою.
Проте на його натяк про черські стежки віла відповіла, що це буде підозріло і не дасть виграшу в часі, бо вони дуже звивисті.
Вони не знали, що група Борисова, маючи по двоє коней на кожного і дуже вагомі папери, у тому числі скріплені султанською тугрою,{44} скорочує відстань, а назустріч їм зі Стамбула виїхала група, послана Сулейманом.
А тим часом.
Настрій у Петра був кепський. По-перше, надійшло повідомлення, що на Ладозі вже вкотре затонув тільки-но побудований корабель. По-друге, внаправляючись до Преображенського приказу, він по дорозі помітив метушню за парканом одного з дворів, запитав, що там коїться, і йому відповіли, що господар забажав, аби йому затопили лазню.
Як це так: щойно забажав і відразу в лазню?
Тому Великий Государ заїхав у Кремль, продиктував указ, аби лазні по всій державі топили лише по неділях,[63] між обіднею та вечернею, та другий, аби навколо Ладоги прорили обвідний канал і побудовані на Олонецьких верфях кораблі йшли б цим каналом.[64] Думка: що буде в морі з кораблями, які тонуть в озері, Великому Государю навіть випадково в голову забрести не могла. Заодно згадав захоплений документ висновок шведської комісії про те, що побудувати порт у бухті Рогервик неможливо, там наводилися і десятки причин; продиктував ще один указ побудувати порт у Рогервику.[65]
Майнула думка: «Любой ценой!». Вислів сподобався, Петро кілька разів повторив: «Любой ценой, любой ценой».
Після цього Петро Олексійович зволів прослідувати в застінок.
Крамольник висів на дибі, здається, вже непритомний. Петро взяв длінник,{45} ударив з усієї своєї богатирської сили.[66]
Нещасний розплющив очі.
Как ты, умный человек, пошёл против МЕНЯ?!
Допитуваний підняв голову, обличчя його неначе одухотворилося.
Ум любит простор а у тебя ему тесно.[67]
Ко-ле-со-вать! тихо прошепотів Петро, не сумніваючись, що його почують.
Три дні минули тихо й мирно.
Якщо й сьогодні все буде гаразд, попрощаюся з вами та полечу додому.
А може Мусій запнувся.
Попрохати іншу вілу, аби допомогла вам? Та де ж її знайдеш! Мало нас залишилося, та й вас мало.
І з цими словами самовіла знову злетіла в повітря.
Яків зітхнув, і його супутники остаточно зрозуміли, що з його точки зору кінські ноги вілу не псують. Проте нічого дезертирові не обломилося і не світило.
Несподівано коненога летюча жінка страшенно закричала, показуючи рукою. Напрям був під прямим кутом до дороги. (Вислів «прямий кут» сердюк знав від звіздаря Абдаллаха, чиїм рабом був у Єгипті.)
До скелі! рявкнув Мусій, злазячи з мула й тримаючи його за повіддя.
Вони притислися до скелі і побачили смерч. Велетенська колона наближалася, ламаючи все на своєму шляху.
Мусій побачив, як вона наздоганяє вілу.
«Ні! Ні! Ні-і!!!»
Але Ільченкове бажання не подіяло. Віла, підхоплена смерчем, щезла в ньому.
Страшний крик вирвався з трьох горлянок, але його ніхто не почув за ревом буревію.
Несподівано смерч змінив напрям, Мусій перевів дух, проте Зробивши невеликий гак, смерч тепер ішов паралельно скелі, і
Мусій відчув, що його бє повітря, бє, як потужна хвиля морська. Його відірвало від землі й понесло.
Як не дивно, він міг дихати. Ще дивніше, що він зберіг ясність думки та й зрозумів, що це чари. Чари отого каджа, чи як його.
Скільки їх несло? Півгодини? Годину? Усього кілька хвилин? Мусій втратив лік часу.
Несподівано він відчув, що тиск повітря на його тіло щезає, і за мить ноги вдарилися об камінь. Він стояв на камяних плитах, серед руїн стародавньої фортеці.
Товариші стояли або лежали, але він не встиг придивитися, бо почув слова:
Ну от ви й попалися!
Сердюк повернувся на голос і вже не міг відірвати очей сходами від вежі спускався кадж.
Мусій одразу зрозумів, що це кадж, і пересвідчився, що самовіла була права: у цьому одягнутому, як турок, беззбройному, високому кремезному чоловязі було щось нелюдське.
Не думаючи, він скинув рушницю до плеча, кадж посміхнувся. Пройдисвіт зрозумів, що це значить, але все ж натиснув на курок осічка! Він кинув рушницю і вихопив палаш.
Теж не візьме, оскалився чародій.
Мусія охопив розпач, і раптом він, усе ще не маючи сил відірвати очі від ворога, почув голос самовіли:
Яків мертвий. Я нічого
Сердюк одним стрибком подолав відстань, яка відділяла його від каджа, хоча за мить до того він був певен, що не зможе так стрибнути навіть з розгону.
І вдарив ворога ефесом, посрібленою пластиною вдарив у скроню. Вдарив, водночас вириваючи з-за пояса пістоль.
І вистрелив, вистрелив, він, не думаючи, був певний, що зможе вистрелити, вистрелив, увігнавши в каджа заряд шроту майже впритул.
Трохи розвернувся вправо, бо був лівак, і одним ударом зніс супротивнику голову що йому також досі не вдавалося.
Він палашем більше колов.
Не знаючи, чого ж іще чекати від того, хто командує буревіями, замахнувся ще раз, але з-за спини знову почувся голос віли:
Досить, він мертвий. Не думала, що таке може бути. У Якова розірвалося серце. Я нічого не могла вже зробити.
Розірвалося, бо він не чаклун? почувся тремтячий голос Маряни.
У Мусія просто розїхалися ноги, він сів, просто сів на камінь.
Так, але ви не самі себе врятували. Ваших сил просто не вистачило б. Кадж наказав принести вас живими, а стосовно нього такого наказу не було.
Певний час усі мовчали, потім заговорив Мусій:
Якщо він такий могутній, то як же я його
По-перше, ти ж чув сила. А будь-яка сила має одну особливість. Якщо вимагають обставини, якщо гнів великий, якщо серце керує розумом, то сила збільшується в кілька разів. Навіть у руках і ногах. Я сумніваюся, що ти вдруге зміг би отак стрибнути.
Мусій кивнув. Він не сумнівався, що не зможе.
Кадж Він хотів закритися від тебе невидимою стіною, але не встиг укласти в неї всю силу, а ти, навпаки, додав сили так, що, мабуть, стіни тої і не помітив. Як ядро ту стіну пробив.