Пиши. О протопопе. Раз пытать нельзя, то можно, разложив, батогами бить.[24]
Продиктувавши кілька листів, Петро забажав до вітру і, на відміну від секретаря, мав змогу виконати своє бажання, полишивши на столі звязку ключів від «спальних пікапів». Як тільки за монархом зачинилися двері, секретар витяг з-за пазухи шматок воску і, поспішаючи, почав робити відбитки. Давно вони на таку нагоду чекали.
Мусій усе ж вирішив почекати Маряну на постоялому дворі на околиці Білої Церкви до завтрашнього ранку. Власне, тут вона була в безпеці, чи майже в безпеці: спробувати схопити в місті жінку з таким перснем було дуже ризиковано. А якщо вона сказала, що далі не потребує супроводу, то, мабуть, так воно і є. Та все ж таки
Мусій трохи пригубив медовухи з глиняної чарки.
Саме трохи він памятав розповіді діда Данила (батька майже не памятав) про старі часи, коли за ковток у поході козака страчували, і правильно! Про небезпеку від міцних напоїв нагадував раз у раз і Іса.
Але їсти, не запиваючи, було просто небезпечно, бо пили навколо всі. А колись же за випивку під час війни страчували. Неподалік компанія козаків (судячи з деяких вигуків, Богуславського полку) уже напилася до небезпечного стану і, косо поглядаючи на Ільченкову барву,[25] лаяла старшину. Особливо часто згадували будівництво нових валів навколо Лаври, звідки й поверталися.
Мусій сам не розумів, навіщо насипати земляний вал, коли є потужний камяний мур, який закінчили лише минулого року. Проти кого це? Проти орди вистачить і муру, навіть якщо вона прорветься до Києва, чого, дяка Богові і козацтву, не траплялося дуже багато років. Шведи? Та за час, потрібний для будівництва таких потужних укріплень, війна сто разів скінчиться.[26]
Пройдисвіт підозрював, що просто хтось віддав наказ, не подумавши, і все, написане пером не виореш волом, та й гроші, що з казни на цю справу капають, що, все срібло дійшло, куди треба, і нічого по дорозі не заблукало? Ха!
Один з козаків спробував відволікти увагу піснею, проте, як це часто буває, намагаючись змінити тему, змінив її на ще небезпечнішу, бо заспівав він не мало, не багато, а:
Склич, Палію,{13} склич дружину
Та й підем на ляховщину!
Треті півні не співали,
Польські замки запалали!
Мусій не вперше стикався з тим, що народ не змирився з арештом батька козацького. Сам він двічі воював під булавою Палія, бо саме до його загону приєднався, коли той проходив мимо Бара, невдовзі й у полон потрапив, а після втечі повернувся в Україну якраз перед початком «нової Хмельниччини», та міг сказати про Палія багато доброго, але Памятав і про його важку вдачу, через яку видатний тактик постійно сварився з усіма гетьманами та іншими полковниками. Саме цим значно спрощуючи пояснював і його арешт. (Хоча інколи замислювався: чи не за чаклунство взяли полковника? Всі навколо певні були, що Семен ворожбит. Так здавалося й самому Ільченкові, хоча спитати, звісно, не насмілювався.)
Так чи інак, але майже всі старі паліївці змирилися, два полки з них створено (до Білоцерківського полку Ільченко не вступив, бо городові козаки несли службу власним коштом, якого в нього не було, а до полку Танського бо Танський[27] його не любив), так-от, свої змирилися, бо проти царського наказу нічого не вдієш, а решта ні.
У Мусія навіть майнуло передчуття, що йому зараз можуть натовкти пику, бо не будеш же стріляти-рубати своїх, але цієї хвилини вихором влетіла Маряна.
А хто обіцяв грошей зайвих не витрачати?
Мусій миттєво розіграв спійманого на гарячому чоловіка, хоча щось не пригадував за собою ніяких обіцянок.
Коли вони опинилися в кімнатці, точніше у маленькому закапелку, Маряна обняла сердюка і зашепотіла у вухо:
Ніж у тебе добрий?
Нічого не розуміючи, Мусій кивнув.
Ріж монету, пістоль набивай! Швидше, він може й сюди заявитися.
Ільченко не зумів би втекти аж з Єгипту, якби не відчував, коли можна перепитувати, а коли треба робити, що кажуть. Він витяг монету, яка на вигляд здавалася найвищої проби, порізав її ножем на шматки й набив ними німецький пістоль. Другий у нього був турецьким, дуже довгоствольним, і сердюк завжди заряджав його кулями він пробивав кольчуги, які ще носили деякі поляки та татари.
Тільки завершивши процедуру, Пройдисвіт повернувся до Маряни, що, вочевидь, розуміла: не можна відволікати людину, яка перезаряджає зброю:
Що?
Ти памятаєш старого, що сказав: «Мало нас залишилося»?
Сердюк остовпів: «А вона звідкіля знає?»
Я задрімала, поки листа носили до гетьмана Саму не пустили, звісно Ну, я задрімала на ослінчику З тобою виспишся І він зявився уві сні. Сказав, що ти вбив учня самого Сулеймана, а це найсильніший із чаклунів бусурманських. Він такого не подарує, бо учня знайти важко. І ще Сулейман якийсь некро, некро і не вимовлю цього слова. Тому тобі треба мати срібну зброю. Старому дуже важко зявлятися уві сні, тому вдруге навряд чи зможе.
Мусій прикинув, чи не може це бути брехнею, і вирішив, що навряд.
Зараз поїдемо?
Ні. Це слово спочатку вирвалося само по собі, і лише потім сердюк зрозумів чому. Я сказав, що буду до ранку, тож запамятають, якщо станеться інакше. Та й сюди все-таки образи висять, людей багато, я диякона бачив, мо, й не сунеться сюди нечиста. І їхати з такими ворогами краще вдень. Тим більше що тобі ж до Батурина?
До домовини! визвірилася Маряна. Я ж гадала, не здогадається катиця,[28] куди я їду. Аякже! Тепер мені до Батурина зась, усе, що мала, пропало. Так що з тобою їду. Старий благословив, а тобі наказав передати, що старого Ісу він знав і що той і вполовину не був такий, як моя бабця. Отже, я теж сильніша за тебе.
У Мусія майнула думка, що бабця була сама по собі, а онука сама по собі. Проте два потворники{14} дійсно кращі за одного. Але Він згадав, що вона й бровою не повела, коли загинув закоханий у неї козак, більше того, за кілька годин віддалася іншому. Та й зараз якусь фальш він усе ж відчув.
Може, ще й сказав, для чого я їду?
Жінка зашарілася, але відповіла правду:
Ні, заборонив навіть питати. Не твоя, сказав, справа.
Вочевидь дійшовши висновку, що Мусій потребує додаткового заохочення, вона взяла образ у кутку (господар чи то багатий, чи то дуже богобоязкий) і рішуче повернула його обличчям до стінки.
Не спиш?
Боюся спати. Не хочу бути уві сні вбитим. Так що поспи трохи перша, а потім я, і так воно хай і далі буде.
Поспали
Неприємності почалися вранці на стайні, де Ільченко з Маряною сідлали коня й мула.
Присутність когось іншого він відчув потилицею й, озирнувшись, побачив двох козаків, що вчора лаяли старшину. І відчув бажання закусити, бо хлопці або похмелитися встигли, або всю ніч пиячили.
О! Курва попалася! Пішла з нами!
Мусій, ще сподіваючись уникнути бійки, рявкнув:
У мене наказ!
Про курв?
І, не даючи сердюкові щось пояснити, кремезний козарлюга зацідив Ільченкові в обличчя так, що той упав, а перед очима замерехтіли зірки.
Кремезний розвернувся і схопив Маряну, у чому й помилився, хоча досі після його удару ніхто не вставав раніше аніж за кілька хвилин; проте Пройдисвіта, коли він був рабом, ще й не так били, так що раптом, перш ніж богуславці помітили, він підскочив, неначе кішка, і вже тримав у лівиці турецького пістоля, вихопленого з кобури при сідлі мула.
Як уже сказано, пістоль був дуже довгоствольний, до того ж, як на значній частині турецької зброї, десь за півпальця до кінця ствола на ньому було досить велике потовщення у вигляді зміїної голови, з пащеки якої виходить дуло.
Тож коли ця зміїна голова вдарила кремезного по голові, на додачу правий кулак врізався йому ж у потилицю, а другий козак отримав копняка в черево, сердюк ще й палаша вихопив:
Порубаю й постріляю! Для наочності Мусій клацнув курком пістоля.
Насправді Ільченко не бажав ані стріляти, ані рубатися, і хоча йому дійсно нічого б за це не було, проте виконання наказу зірвалося б.
Менший з козаків ухопив кремезного, що стогнав від болю, за здорову руку й поволік, мабуть, від копняка протверезів.
Мусій не звернув уваги на захоплені очі слуги-підлітка, що тут і ночував у стайні, та якби й звернув, то нічого зробити не зміг би.
Хлопчина, звісно, пробовкнувся; хоча хазяїн постоялого двору суворо забороняв розповідати будь-кому про бійки між відвідувачами, але наступної ночі Аркадій Борисов, який уже вирішив був відмовитися від погоні й завітав до Білої Церкви просто про всяк випадок, почув про бійку від дівки, яку залишив із собою.
Вранці він мав уже докладний опис обох подорожніх, та й коня з мулом описали.
Утім, в Ільченка вистачило глузду звернути з битого шляху й просуватися стежками, Білоцерківщину він знав добре, бо воював тут майже два роки, та й потім проходив з полком.
Отож просуваючись весь день без перепон, вони надвечір зупинилися на березі невеликого струмка.
Маряна зібралася за хмизом, але сердюк похитав головою:
Ночі теплі. А поїмо хліба.
І, впіймавши здивований погляд жінки, пояснив:
Бачив я одного, запах вогнища ду-уже далеко чув, може бути і другий. До того ж, як підкинеш хмиз, то потім до-овго нічого не бачиш. Як і домовлялися, я посплю, а ти початуй, потім розбудиш.
Утім, жінка штовхнула його десь години за дві.
Мусій сполоснув обличчя, аби прогнати сон, і запитав:
Страшно?
Та ледве вичавила із себе:
Та всюди ворог ввижається.
Сердюк відкрив рота, хотів щось сказати і тут здогадався, що під словом «ворог» Маряна розуміє не людей і і що вона, мабуть, права, тож, тримаючись так, аби загородити собою огляд з того місця, звідки просто віяло небезпекою, витяг з-під сакви, що слугувала йому подушкою, набитий срібним шротом пістоль, поклав на кирею, на якій раніше лежав. Поряд поклав шведську фузею{15} з примкнутим багнетом. І поцілував жінку.
Ти що?
Твій переляк заспокоюю.
І саме тієї миті, коли б із чортової дюжини спостерігачів дюжина дійшла б висновку, що Мусій нічого, крім Маряниного тіла, не бачить і ні про що, крім нього, не думає, сердюк скочив на ноги і вистрілив у темну фігуру, що підкрадалася до коханців.
Ільченка порятувала звичка одразу після пострілу міняти зброю, особливо вночі, коли постріл тебе ж і засліплює, а ще передбачливість, з якою він поклав поряд із собою фузею. Бо темна фігура все ж стрибнула, сама настромивши себе на багнета.
Проте вона не впала, а продовжувала махати руками, явно намагаючись добратися до Мусієвої горлянки. Мовчки, без крику чи стогону. Той, не думаючи, звів курок і натиснув на гачок, аби знову осліпнути й оглухнути від пострілу.