Чаклун дещо знав про старого при гетьмані, навіть одного разу пробував його з'їсти після чого місяць не міг навіть люльку свою магією запалити. Не дуже вже добре був колись навчений цей старий, проте силу мав, і захист йому хтось добре поставив.
Два чаклуни прийшли до однакових висновків, проте засоби в них були різні.
Ільченкові довелося поступитися мулом жінці, а сам він, як і хлопець-лятавець, ішов поряд.
Йому дуже кортіло запитати: «Ви ж умієте літати?», проте побоявся. Їхали (та йшли) мовчки.
Я гадаю, якось весело (весело!) сказала лятавка, що до села ми не підемо. Тоді, вона показала на якусь споруду з очерету, можна заночувати тут.
Мусій бажав би щось таке, де раніше ніхто не бував, та жінка спокійно пояснила:
Тут я почую, якщо люди зявляться за півмилі я поручуся. Але це не всюди так, бувають і такі місця, де кроків за сто, не більше. А тут востаннє люди були вісім діб тому.
Мусій зрубав підхожу за товщиною гілку, насадив на неї багнет і попрямував до річки; щоправда, минула добра година, перш ніж він здобув пристойного за розміром ляща.
Сам обмежився шматком хліба і не підходив до куреня щоб від вогню не засліпнути. Мало що там лятавка гадає і чи вона правду каже.
Наближення лятавки Пройдисвіт відчув потилицею, причому відчув, що це саме вона.
Я тобі грибів принесла. Знайшли і засмажили.
Правило, що вартовому не можна їсти й розмовляти навіть у регулярних арміях, зявилося порівняно недавно, тому сердюк подякував і закусив головним чином, курявками,{20} але траплялися й червонюхи.{21}
Наближення лятавки Пройдисвіт відчув потилицею, причому відчув, що це саме вона.
Я тобі грибів принесла. Знайшли і засмажили.
Правило, що вартовому не можна їсти й розмовляти навіть у регулярних арміях, зявилося порівняно недавно, тому сердюк подякував і закусив головним чином, курявками,{20} але траплялися й червонюхи.{21}
Що ж, непоганий додаток до хліба.
Отак дивишся, й забути можна, що там війна, там війна. До речі, кілька вершників не так уже й далеко, але, здається, не сюди їдуть.
Ільченко помовчав: ну що тут скажеш.
Ти перевдягнувся.
Мусій, дожовуючи гриби, мовчки кивнув.
Розрахунок, узагалі, був простий. Коли на нашій землі подорожній папір подає людина в сердюцькій барві, то питань виникає менше. Але ж був у саквах для подальших мандрів турецький каптан (турки, до речі, кажуть не «каптан», а «кафтан», це ж треба додуматися так скалічити слово).
Оскільки вороги бачили, що він у барві, то тепер Ільченко позбувся її мало хто турецький каптан носить.
Мовчанка затяглася, сердюк спитав те, що давно треба було спитати:
Звати-то тебе як? Якщо при людях?
Тут мене Любовю кличуть, а його Богданом. Твої імена знаю. Пройдисвіт Мені, схоже, подобається. Пройди-світ. Мусій мусиш пройди-світ.
Ворожбитові здалося, ніби його по голові вдарили.
Звідкіля знаєш?
Лятавка примружилася.
А що, вже хтось так дражнив? Красива була?
Старшина мій говорив так: «Мусій мусиш!»
Не знала. Сама придумала.
Йшла б ти спати. А хлопцеві скажи, щоб прийшов опівночі. Він також уміє людей відчувати на відстані?
Люба зміряла Мусія поглядом.
Ну не можу ж я їм заважати. Ревнувати будеш? Якби вона була твоєю дружиною, я б заборонила, а так Він ще не був із жінкою Це я заміжня.
Мусій сам не розумів, що підштовхнуло його. Чи те, що лятавка явно дражнилася, чи бажання помститися, Мусій спробував обійняти дівчину.
Та мало не впав, бо руки схопили порожнечу.
Швидкий який! І не побоявся ж, що в страшної лятавки чоловік ще страшніший!
Тон, яким вона сказала: «страшна лятавка» та «чоловік», не піддавався жодному описові.
Принаймні, було очевидно, що сама вона того чоловіка аж ніяк не боїться.
Краще розкажи, де ти в рабстві був.
Про рабство довелося трохи розповісти Маряні, мабуть, вона й проговорилася.
Згадувати було не дуже приємно, але поступово Мусій розговорився. Він розповів навіть те, чого не казав нікому: і як страшно було добиратися до Александрії, знаючи, що коли хтось зверне увагу на погану вимову, то йому гаплик, і як потім було важко діставатися додому. І як несолодко жити обрізаному, бо ніхто не вірить, що не побусурманився.
Потім, згадуючи свою розповідь, Пройдисвіт зрозумів, що на лятавку подіяла саме його відвертість. Те, що він не став удавати із себе кращого чи сміливішого. Те, що казав таке, про що й не подумав би казати раніше.
Бачиш, чому я не залишився в Барі? Обрізання злякався! Бо татари б не видали жодної дівки за необрізаного. А тут доля змусила.
Пройди-світе, Пройди-світе
Будеш так дражнитися, Любкою обізву!
Пройди-світе!
Любка!
Але цієї ночі справа так і не пішла далі розмов. Любка дражнилася й ухилялася.
Повертаючись до очеретяного куреня, Мусій не знав, куди очі дівати, бо не станеш же кричати: «Нічого не було!», але, попри його побоювання, брат лятавки ніяк не відреагував.
Маряна, навпаки, трималася з викликом, під яким явно приховувала певне збентеження.
На Мусіїв подив, тварин було вже троє додався ще один калмицький кінь з тих, що були під ворогами.
Підманила я, пояснила Любка. Там ще один, московський, проте сідло й тавро надто примітні.
Що ж, тепер пішки йшов один Богдан, про що Ільченко думав не без зловтіхи. Людей, яких лятавці дійсно чули здалеку, вони оминали
Мусій почувався так, неначе він повернувся до Бара, туди, де він пробував залицятися до татарських дівчат (барські татарки не запинали обличчя) Диво дивне літній уже (за нормами тих часів, тридцять перший рік то літній) чоловік, воїн, що далеко не завжди питав згоди жінок у тих селах, де зупинявся на постій, який носив на лопатці слід від ножа ревнивого чоловіка (хоча ота ляшка Баська якраз була зовсім не проти) І йому було приємно просто їхати поряд із жінкою, яка так і не дала зловити себе. Дуже приємно.
Пройдисвіт дещо побачив, розвязав пращу, яку тепер відкрито повязав поверх пояса, витяг зі спеціальної кишені, яку нашив на саквах, глиняну кулю розміром та формою з куряче яйце. Він не дуже високо ставив пращу як зброю проти людей. Для полювання ж використовував звичайне каміння. Але дві глиняні кулі завжди носив із собою, на випадок, якщо доведеться діяти безшумно.
І він дещо згадав. Це було значно південніше.
Чотирнадцять років тому.
Взяти тебе до війська? А потім до мами не побіжиш? Та кинь цей непотріб, ти ж не цар Давид! Курінний отаман, що в даному випадку приблизно дорівню-валося майбутній посаді командира взводу, очима вказав на пращу.
Хлопець у відповідь крутнувся на одній нозі, водночас закрутивши пращу але не над головою. Рука була зігнута в лікті й розташована перпендикулярно тулубу. Кроків за сорок із трави підстрибнуло щось схоже на сіру блискавку, і досить велика змія забилася в агонії.
Це справило враження, особливо на високого козака, який направлявся саме у той бік, аби сходити до вітру.
Мусій дістав другу кулю з числа тих, які йому виготовив коваль Алі з різних залізних уламків, знайдених у руїнах, за шкурки ховрахів, на цей раз крутнув кілька разів куля влучила в голову камяної баби кроків зі ста, причому з такою силою, що вибила пучечок іскор.
Козаки-паліївці загомоніли. На такій відстані влучити людині в голову можна було лише з доброї рушниці.
Звісно, усі розуміли, що залізних куль у хлопця усього кілька штук, а камінням такої точності не досягнеш, проте Люди були потрібні.
Мусій одійшов від шляху кроків на двісті, коли великі птахи дрохви помітили його і, як завжди вони роблять, спробували спочатку порятуватися, біжучи по землі. Куля влучила в одного з птахів, утворивши невеликий смерч із піря.
Вечеря є! весело сказала Люба.
Тепер треба було знайти місце для ночівлі.
«Дідько, якась подорож, а не похід!» подумав Ільченко, та нічого не міг зробити.
Несподівано дівчина підняла руку.
Попереду щось коїться.
Мусій спішився. Мул усе ж не кінь, рубатися на ньому верхи незручно. До того ж рушниця трофейна, шведська, з того самого випадку була великувата й важкувата для стрільби з коня. Проте її можна було носити на ремені через плече. А на початку XVIII століття таке можна було зробити далеко не з кожною рушницею. Та й била вона дуже добре. І багнет мала, який Ільченко прилаштував на дуло. Німецький пістоль Пройдисвіт засунув за пояс на спині, подивився на лятавку.
Та, мимоволі притишивши голос, додала:
Сама не втямлю.
Сердюк смутно пригадував, що попереду якийсь хутір, а оскільки це ще була територія Білоцерківського полку, то господар хутора міг його памятати.
Тому, сунувши повіддя свого мула в руки Маряні, Мусій повів невеликий загін в обхід, обережно промацуючи поглядом кожну ділянку шляху, перш ніж ступити на неї.
Несподівано він побачив між двома чагарниками мертву людину що вона мертва, зрозумів одразу. Нещасний лежав скоцюрбившись, його блювотина була зеленуватого кольору.
Побачивши цю блювотину, сердюк відсахнувся, бо дещо він про чуму знав. Стикався і в Єгипті, і в Польщі. Могла за цей час і до нас добратися.
Спокійно, це отруєння арсеном. Воно не заразне.
Ільченко спік раків, бо перед ким-ким, а перед нею він не хотів показатися боягузом.
Так он воно що Хтось потруїв людей на хуторі, тож еманації відлуння їх агонії я почула.
Треба ноги виносити, бо ми їм нічим не допоможемо, нещасним отим, а самі в халепу можемо ускочити.
Люба кивнула, але потім виправилася:
Потрібен ще один кінь, а краще два. Раптом з одним щось трапиться?
Хочеш, щоб нас через тавро повісили як убивць і конокрадів?
Подивитися треба. Може, тавро переробити можна. Я вмію загоювати так, що ніхто не помітить недавнього опіку.
Це значно міняло справу.
Гадаю, продовжила дівчина, туди треба йти всім, бо, хоча я людей і чую, але в цих місцях кроків за двісті, тож учотирьох легше відбрехатися або відстрілятися. І візьми тіло
Мусій був згоден: так кидати мерця негоже, якщо є можливість, треба до житла доправити, тоді його з іншими піп відспіває, про всяк випадок узяв ще й старий карабін нещасного, який, мабуть, памятав іще Жовті Води. Не привчений був зброю кидати.
Мусій був згоден: так кидати мерця негоже, якщо є можливість, треба до житла доправити, тоді його з іншими піп відспіває, про всяк випадок узяв ще й старий карабін нещасного, який, мабуть, памятав іще Жовті Води. Не привчений був зброю кидати.