Мукання недоєних корів та іржання коней підказали здалеку, що всі на хуторі мертві.
Усіх виявилося пятеро, з тим, що доповз до лісу, шестеро.
Господар, уже дуже старий і, скоріше за все, вже абшитований{22} старшина (невеликий старшина), його донька чи невістка, її син років шести-семи (у Мусія стислося серце, хоча мертвих дітей він бачив-перебачив), служниця та робітник.
Маряно, подій корів, а я дрохву зготую, тутешніх наїдків їсти не можна.
А яйця з курника?
Ну це можна. Богдане, постій на чатах.
Мусій сам здивувався, як легко й просто в нього це вийшло наказати лятавцеві.
Щоправда, він давно здогадався, що це лятавець-молодик, недосвідчений.
А тут трус робили, несподівано заявила Люба.
Мусій знизав плечима. На перший погляд усе чи майже все знаходилося на своїх місцях, у тому числі на стінах висіли аж дві шаблі та рушниця, які коштували чималих грошей.
Проте Люба пальцем указала на долівку, якраз під рушницею.
Там лежав кремінчик.
Сердюк зняв рушницю з гвіздків. Як і в більшості випадків, у прикладі була невелика скринька для кременів, яку явно нещодавно відкривали.
Вочевидь, один камінчик і випав і цього не помітили.
Ясно, шукали якийсь папір. Але навіщо так складно? Адже можна було забрати ті речі, які чогось коштують, і видати все за грабіж. Або просто спалити хату, і ніхто нічого не розбере. Про всяк випадок він подивився у лядунку набоїв не було. Так, це був би непоганий сховок згорнути папір текстом усередину і склеїти з нього набій. Але нічого не було. Чи було, але знайшли та забрали з собою?
Несподівано Мусія осінило. Він узяв карабін мертвяка, витяг з ложа шомпол і його роздвоєним кінцем вийняв кулю зі ствола. Вона була, як і личить, загорнута в паперовий пиж. Однак, попри його сподівання, на папері нічого не було написано.
Дай сюди. Лятавка провела довкола поглядом, чомусь зняла зі стіни порохівницю, зроблену у вигляді рога, не без зусиль відкрила щільно підігнану кришку і засунула папір у порох.
Потім вона швидко обмацала поглядом того мертвого, що його знайшли в лісі, і з правого ходака{23} витягла шматок шматок пергаменту. Придивившись, Ільченко зрозумів, що шматок прямокутний і має більше десятка прорізів, а його краї позначені літерами аз, буки, веді, глаголь. Причому позначені з обох боків.
Гетьман отаку штуку в ладанці носить,[37] втрутилася Маряна, що якраз зайшла до хати з молоком. Говорив якось пан Кочубей. А на мене й уваги не звернув.
Її можна покласти чотирма різними способами, пояснила лятавка. І начебто без усякого звязку додала: Вони повернуться.
А у відповідь на здивовані погляди пояснила:
Чому намагалися трус приховати, чому хату не підпалили? Вони сподіваються повернутися. І не хочуть, аби хтось здогадався, що вони шукають.
Мусій ляснув себе долонею по лобі.
Йолоп я! Хто б не підійшов, одразу почує: корови не мукають, отже, їх подоїли. Збираймося! Ти дійсно можеш тавро змінити? То зробимо це в лісі. Брат твій шаблею володіє? Тоді хай візьме одну.
Гадаю, не треба. Почекай. Лятавка взяла зі стола книгу й перегорнула кілька сторінок. Вони її гріли свічкою. Бачиш не лише віск на сторінках, але й сліди кіптяви. Не знають іншого невидимого чорнила, окрім того, що проявляється від нагрівання. А мені, вона весело посміхнулася, і не треба. І рішуче додала: Твоя правда. Ходімо звідси.
Мусій зрозумів, що йому доведеться не спати й другу ніч. Треба було якомога далі відійти від цього підозрілого хутора. Добре, що вони розжилися конем, та ще й таким, що взагалі не мав жодного тавра. Ну звісно ж, що кінь без тавра дуже зручний якщо треба його дати бозна-кому для бозна-якої темної справи.
І все ж він трохи покуняв у сідлі, але саме трохи.
Темрява згущалася, місяць та зірки щезли за хмарами, потім упали перші краплини дощу, який швидко перетворився на жахливу зливу.
Краще бути мокрим, аніж мертвим! перекриваючи шум, прокричала Люба на вухо Ільченкові. І ми, зрештою, не із солі зроблені.
Краще бути мокрим, аніж мертвим! перекриваючи шум, прокричала Люба на вухо Ільченкові. І ми, зрештою, не із солі зроблені.
«То це вона викликала дощ чарами? Щоб слідів не було? А як же чаклунське замітання?» Відповідь прийшла сама собою, хоча чітко сформулювати її він би не зміг. Приблизно виходило так: кожен слід має дві складові відбиток на ґрунті та магічну частину. Те, що ворожбити називають «сліди замітати», маскування магічної складової. Воно діє, якщо ти сильніший за того ворожбита, що йде по сліду. Навряд чи серед живих залишилися такі, які могли б потягатися з лятавкою. Закляття, коли людина дивиться на відбиток сліду і не звертає уваги, то зовсім інше. І діє далеко не на всіх. Тому змити дощем краще.
А з порохом твоїм нічого не станеться! запевнила вона.
Мусій кивнув.
Його лядунка, виготовлена за козацьким звичаєм, тобто з бляхи, обшитої шкірою, була в цьому розумінні дуже надійна поляки не брехали, коли дивувалися, що козаки зберігають порох сухим за будь-якої погоди.
Десь за півгодини вони побачили руїни невеликого укріплення. Мусій згадав, що за часів повстання проходив мимо і йому розповідали, як якийсь шляхтич намагався відбудувати давно зруйнований замок, проте Палій ще до початку відкритого повстання послав туди свою сотню.
Нікого немає, сказала Любка, проте Мусій усе обійшов, зазирнувши у кожний закуток.
Як і більшість українських укріплень, замок колись був деревяно-земляним, дерево або згоріло, або згнило, проте у внутрішній частині валу були землянки для припасів.
Богдан знову став на варту, благо дощ скінчився.
До двох землянок завели коней в одній вони б не вмістилися, в іншій, хоча й не без труднощів, розвели багаття. Від одягу повалила пара.
Через деякий час Маряна підвелася і пішла до лятавця.
Не бійся, він почує, якщо хтось наблизиться, порушила мовчанку Люба. А ти поспи, вимотався весь. Пітники кінські вже майже сухі. Поспи. Одяг можеш покласти ближче до вогню, я й так усе крізь нього бачу. Авжеж, і те, про що ти подумав.
Мусій ладен був провалитися крізь землю. А лятавка сміялася, але якось необразливо. І сердюк простягнув руки, а Люба не стала пручатися.
Було сонячно як і Мусіїв настрій. Втоми він не відчував, хоча поспав усього нічого. І тільки поглядав на Любу як як Дійсно, як на сонце. Інколи вона раптом ні з того ні з сього казала чарівним голосом:
Пройди-світе!
А він у відповідь шкірив зуби:
Любка!
А що, погоню за нами точно змія передушила? І ніякої іншої погоні немає? раптом не без злості спитала Маряна.
«Ти ба, а вона ревнує! Хоча сама перша».
Не знаю протягла лятавка. Зачекайте. І попоїсти треба, й прочитати, за що ж людей-то повбивали?
Поки Богдан з Маряною зайнялися гусаком, що ще на хуторі позбувся голови, бо всі вирішили птаха отруїти неможливо, тобто ним отруїти неможливо, Люба витягла папірець та шматок пергаменту, провела по папірцю долонею і зявилися руді літери.
Поклавши одне на одне, Мусій з Любою прочитали: «Суддя наказав знайти, хто від гетьмана ходив до варшавців».
Суддя то, скоріше за все, Кочубей.
Це називається, протягла Люба, грати без програшу. Бо на війні завжди йдуть таємні переговори. Особливо з варшавцями, бо
Бо сьогодні він варшавець, завтра сандомирець, потім знову варшавець здогадався Мусій, який стикався з таким.
Точно. І питати царського дозволу на кожні перемовини з кожним ляхом просто часу не вистачить. Тому, якщо рознюхати та донести Влада й ті, хто за неї бореться, всюди однакові.
І у вас також? раптом поцікавилася Маряна.
А оце не твоя справа, різко й несподівано для всіх обірвав її Богдан.
Жінка здригнулася, як від удару.
Ані ворожба, ані прості сліди, ані розпитування не давали поки що потрібного результату. Навіть те, що Борисов запамятав сердюкові прикмети, зокрема він розглядів, що той лівак тримав повіддя правою рукою, а клинок був підвішений теж на правому боці, ніхто не бачив такої пари.
Проте коли преображенець почув про смерть цілої родини, яку люди, що не знали слова «арсен» та симптомів отруєння ним, списували на чаклунів, він відчув, що тут є якийсь звязок. Власне, він не те щоб вірив у Мусієву причетність він просто інтуїтивно відчув (хоча слова «інтуїція» і не знав), що Мусій там побував. Злива не могла не змити слідів, ворожіння по кістках було дуже приблизне, проте, маючи зараз по два коня на кожного, він міг іти зигзагом, прочісуючи місцевість.
Тебя-то как зовут? дещо запізно звернувся він до калмика.
Айюка, о мірзо. Коли батько перейшов до жовтої віри,[38] він назвав мене на честь хана тоді ще, здається, шах-заде.[39] А може, вже й хана не памятаю.
Добро. За царем служба не пропадает. Поймаем вора награжден будешь.
Айюка здивовано витріщився, і Борисов, гадаючи, що він не розуміє російської мови, повторив татарською. Ногаєць-калмик розсипався у подяках, а Аркадій Петрович так і не здогадався, що «дикун» насправді володіє російською, принаймні краще, аніж він татарською. Серед дружин Айюкового батька була росіянка Це її батько, кінний стрілець, повернувшись з походу, побачив могилу свого батька, котрого за якусь дрібницю побив великий пан. Так побив, що старий помер. Отож Пафнутій почекав, поки пан з усією своєю свитою напється до нестями (це трапилося першого ж свята), підпер двері колодою, викресав вогонь Сів на коня та не зупинявся, поки не добрався до калмиків, яким дуже потрібні були люди, що професійно володіли вогнепальною, зброєю. Після смерті рідної матері саме ця росіянка найбільше турбувалася про дитину. Але з таким, як Борисов, менше скажеш, довше житимеш.
Думаєш, як би гетьмана попередити? Люба уважно подивилася Ільченкові у вічі. Той кивнув. Не переймайся, він усе зрозуміє. Скоріше за все, це його люди пустили отруту в хід. І навіть якщо не гетьманові Звісно, люди будуть говорити про хворобу або про чари. Та Мазепа на таке не поведеться. Він зрозуміє, що то отрута, а хто може отруїти? Список короткий. А доказів немає Навіть якщо люди Мазепи доведуть, що люди Кочубея шукали, хто там до шведів ходить, ну то й що? Зраду винюхували.
Мусій погодився, проте на душі було поганенько.
Мене, продовжувала лятавка, інше більше цікавить, проте ти чомусь цього не помітив.
Та все я помітив. Собак на хуторі не було. Але чому не розумію, та навряд чи варто час витрачати на здогадки.
Може, й не варто. Але собак на своїх хуторах не тримають вовкулаки.