Не може бути!
Так, усі мертві звичайні люди, це точно.
Може, помер пес? ще не договоривши до кінця, Пройдисвіт зрозумів, що бовкнув дурницю. Саме тому, що собака може померти, на хуторах тримають їх по кілька, а тут жодних слідів собачих не було взагалі.
А ти помітив там хоч якийсь одяг, що не підходить для тих, кого ми бачили? І, зустрівши здивований погляд Мусія, пояснила: На хуторі не було ані чорнила, щоб писати невидимо, ані речовини, аби воно зробилося видимим. А померлий у лісі мав із собою і лист, і шифр
Слова «шифр» Ільченко не знав, проте здогадався.
Чого зазвичай не буває. Отже, десь у лісі таємна схованка, тож, відчувши, що може померти, він туди все поніс. Я це до того, що вовкулака міг бути лише свій, із жильців хутора, інакше нічого його й пускати хай зі сховку бере.
Було! раптом різко втрутилася Маряна. Біля стайні зберігся слід там сонця немає, багно не висохло. Такий слід, що пальців на три більший, аніж у нього. Вона кивнула у Мусіїв бік.
Ну, це міг бути слід й одного з тих, що обшук робили.
Але лятавка закусила губу, притислася разом з конем до Ільченка й до його мула, потім заїхала вперед, розвернулася, і сердюк лише при повороті зрозумів, що вона тримає його німецький пістоль, той, що зі срібною кулею.
Потім у її очах замиготіли якісь спалахи, Мусій міг об заклад побитися різнокольорові. Богдан зіскочив з коня, тобто спробував зіскочити, бо йому не вдалося й стати на землю полетів сторчголов, і то вже не кінь був, а голий чоловік, що намагався заволодіти Богдановою рушницею.
Проте ляснув постріл, і на землі в агонії забилося кінське тіло.
Двічі вперше бачу. Вперше бачу коня-перевертня. І вперше бачу перевертня, який після смерті стає твариною, а не людиною. Що ж, Богдане, походиш іще пішки.
До речі, змінила тему лятавка, бо вони все одно ні до чого не договорилися: згадували все, хто що чув про перевертнів, але ніхто не чув нічого схожого, я бачу, ти трохи жалкуєш, що погодився мене супроводити до Дубоссар. І все ж це краще для самого тебе. Якщо той, у зеленому мундирі, шукає тебе не сам від себе, а ведеться розшук, то чекатимуть на тебе біля кордону з Молдовою. А я тебе з Дубоссар переправлю до Кілії або до Акермана. А там попливеш до радила б напрямець до Дамаска, без усяких там Букурештів. Ну читала я, читала твої папери. Кажу ж тобі, можу бачити крізь тканину. До речі, а хто гетьманує в Ягорлику та Дубоссарах? Чи досі Стецик?
Я чув, Петрик, хоча я про нього мало знаю. Він колись закликав Палія, щоб ішов до нього, але Палій відмовився.
Власне, і про Стецика він знав мало. Все його дитинство пройшло під час війн, причому руку кожного з монархів тримав якийсь гетьман. Після того як турків (і гетьманів «з руки султана») вигнали, останні мешкали в Ягорлику та Дубоссарах, приходячи з татарами на наші землі. Палій кілька разів пробував здобути ці міста, саме під час першого походу Мусій приєднався до козаків, під час другого потрапив у полон.
Чого не знав Ільченко так це того, що за умовами договорів з Польщею та Росією ці гетьмани мали зректися влади над Україною. Але кримському уряду спало на думку зберегти це гетьманство як таке. Оскільки в Ягорлику, Дубоссарах та навколо існувало християнське населення (як українське, так і молдавське), то хан убивав кількох зайців одним пострілом давав християнам правителя їхньої віри, створював невелике, але все ж військо в тилу завжди неспокійних ногайців, мав ставленика, якого можна використати в пропаганді.
Він, Петрик, несподівано та з якоюсь люттю втрутилася Маряна, якийсь родич Кочубеям, Жужченкам та Іскрам. І одружений був з Кочубеєвою небогою.
Мусій намотав собі на вус, що, мабуть, отой Петрик уже тоді був значною людиною, бо дозвіл на шлюб з родичкою церква дає неохоче. І майже одразу почув підтвердження своїм думкам:
Щось там дійсно дивне із цим шлюбом. Згодом він утік на Січ, полишивши записку, що в усьому винна жінка. Там його обрали писарем, пробув десь рік, потім подався до хана, щось таке йому повідомив, що хан дав йому булаву. Він закликав до повстання проти Москви та старшин-дуків. Та за ним майже ніхто не пішов.
Лятавка запитливо подивилася на сердюка, і той пояснив:
Що дуки часто забувають про Бога і гноблять людей це чистісінька правда. Утиски Москви також не брехня. Проте все ж Тим, хто під ляхами залишився, набагато гірше доводиться. У самій Московії простим людям теж набагато гірше живеться, бачив я, коли наш полк під Псков посилали. У них, бувало, тих, хто на панщині мало робить, розпеченим залізом катують, навіть таке буває, що на ноги кайдани надягають і так женуть на панщину.[40] У нас не так. Тож не дивно, що люди не піднялися. Які б не погані були старшини, а міняти їх на орду нема дурних.
Люба кивнула.
Попереду село. Будемо обїжджати чи?..
Чи, відрубав Мусій. Нас уже помітили, отож не звертаймо зі шляху.
Село було невеличке з десяток хат, щоправда
А село це колись набагато більше було
Так, коли я йшов через нього, з неволі повертаючись, то хат було втричі більше.
Вони вїхали, жінки кидали на них погляди, проте, звісно, ніхто ні про що не питав.
Мусію, я щось побачила.
Ільченко й сам побачив те саме, але його це не здивувало. Не здивувало настільки, що він не одразу втямив, про що каже його коханка.
І в старого того, і в диякона в обох
Відрубане ліве вухо. Так ляхи карали. Якщо взяли зі зброєю, то на палю, якщо ж зброї не знайшли, але село причетне до повстання, то відрубували чоловікам ліве вухо.[41] Мовляв, якщо буде тут заворушення, то теж сядеш.
Лятавка здригнулася, як від удару.
Не знала. Не знала.
Ільченко не вперше спіймав себе на думці, що одновухих багато. Схоже, всі, геть усі билися до останнього (сокира теж зброя)
Але вголос він нічого не сказав. Інші також примовкли.
Мовчали довго. Вже й село залишилося далеко позаду, вже й кількох чоловіків оминули, які поверталися звідкілясь (усі одновухі), а все мовчали.
І домовчалися до ляхів.
На щастя, їх було лише троє.
Власне, у Мусія вистачило б витримки пропустити їх далі, хоча щось рвалося зсередини. Чого 6 це? Він не вперше бачив помічених.
Проте лях-пан був напідпитку, а пахолки не такі, щоб могли його в чомусь переконати. І не намагалися.
Лише один, більш досвідчений, вхопив до рук старий бандолет[42] і взяв на приціл Мусія впізнав найбільш небезпечного. Все-таки край не був повністю заспокоєний, і пану їздити лише з двома охоронцями було не зовсім безпечно.
Сердюк не залишився в боргу й зістрибнув на землю. Дуло бандолета супроводило його, але не більше. Імовірно, лях не знав того прийому, до якого бажав удатися Пройдисвіт. Ще в Барі його навчили.
Проте лях-пан був напідпитку, а пахолки не такі, щоб могли його в чомусь переконати. І не намагалися.
Лише один, більш досвідчений, вхопив до рук старий бандолет[42] і взяв на приціл Мусія впізнав найбільш небезпечного. Все-таки край не був повністю заспокоєний, і пану їздити лише з двома охоронцями було не зовсім безпечно.
Сердюк не залишився в боргу й зістрибнув на землю. Дуло бандолета супроводило його, але не більше. Імовірно, лях не знав того прийому, до якого бажав удатися Пройдисвіт. Ще в Барі його навчили.
Козак цієї миті він відчував себе саме козаком Фастівського полку, бунтарем-паліївцем, а не сердюком з полку Бурляя стримувався з останніх сил. Не можна увязуватися, не можна ризикувати гетьманським наказом, не можна
Проте коли пан, посміхаючись, схопив Маряниного коня за вуздечку і спокійнісінько заявив: «Хлопка їде зі мною! І навіть представився Маряні: Пан Юзеф!» Мусій крикнув.
Крикнув особливим чином, якого ще в Барі його навчили татари, так що коні крім коня Люби стали дибки. А бандолет вистрілив кудись угору.
Ільченко блискавично зірвав з плеча рушницю, клацнув курком та запобіжником.[43]
Водночас відчув, як з-за пояса щось щезло а що саме, зрозумів, лише почувши ще одне клацання. Не втримався, на мить повернув голову, переконався, що в руці лятавки його ж пістоль, і знову прикипів поглядом до ворогів.
На довершення Богдан, який ішов пішки, скинув до плеча свою мисливську рушницю.
Трьом ляхам під трьома дулами нічого не світило навіть враховуючи, що вони вважали противників звичайними людьми, тобто можна було чекати, що один з трьох стволів дасть осічку.
За таке
Пан не договорив. Люба змахнула нагайкою, яку все-таки взяла на хуторі, бо острогів на її ногах не було, і витягла пана по обличчю. (Мить тому Пройдисвіт поклявся б, що такою короткою нагайкою його не дістати.)
Точніше, не зовсім по обличчю вбік полетів якийсь шматок, бризнула кров, і до Ільченка з деяким запізненням дійшло, що нагайка, як шабля, зрізала пану вухо. Ліве.
Пан не скрикнув, але його мало не вхопив удар.
Отой, що цілився в нас, віддає за це коня! лятавка хитро вирішила проблему.
Дула рушниць супроводжували ляхів, бо двоє з вогнепальної зброї мали лише пістолі, та навіть якби третій устиг перезарядити бандолет, його далекобійність не набагато краща, аніж у пістоля.
Вони вишлють погоню? спитав Богдан, і до Мусія дійшло, що хлопець ще не брав участі у бою на смерть. Його навчали, причому непогано, але кров він ще не проливав ані свою, ані ворожу.
Проте це було не останнє відкриття того дня, точніше, вже вечора.
Маряна з якоюсь силою просичала:
І чого це ви полізли? Ну побувала б іще під одним, ну, може, під трьома. Не вперше! І якби її теж також не померла б!
Вона вдарила коня нагайкою й поскакала вперед.
Сердюк розгублено дивився їй услід.
Богдан спробував догнати, але поки що це погано виходило.
Моя помилка тихо вимовила лятавка.
До чого тут ти? не зрозумів Пройдисвіт.
До того, що думала про Богдана і про тебе.
Здалося Мусієві чи ні, що жінка запнулася перед іменем
Спробуй подивитися на все з її боку. Уявити, як з нею було.
Ільченко спробував. І відчув себе кепсько.
Заміж видали років у чотирнадцять-пятнадцять. Чоловік через місяць пішов у похід і пропав. Було б це в інший час могла б вдруге вийти заміж, церква до таких випадків ставиться з розумінням. Але Україна безперервно воює більш як півстоліття. Буває, що дві, три жінки в селі на кожного чоловіка хто ж візьме вдову? Ну хіба що вдова багата.
А тут Дорош. Може озолотити, а може й згубити. Був би чоловік живий то, може, дав би відсіч старшинський лоб також бере куля, особливо в бою, та спробуй найти, хто її послав. Бо свої козаки можуть і прикрити. Іван стріляв? Та не може бути, ми з ним поряд були, зовсім в іншому місці.