Чи не могли б ми запросити малого Ганса до нас? запитав наймолодший син Мірошника. Якщо у бідного Ганса лихо, я віддам йому половину своєї каші й покажу своїх білих кроликів.
Ну який же ти дурний! заволав Мірошник. Навіть не знаю, чи варто тебе посилати до школи. Здається, ти нічого не здатен навчитися. Та якщо малий Ганс прийде до нас, побачить наш напалений камін, і нашу смачну вечерю, і нашу велику карафу червоного вина, він може позаздрити, а заздрість жахлива річ, яка руйнує людську натуру. Я, певна річ, не дозволю зруйнувати Гансову натуру. Я його найкращий друг, і завжди за ним наглядатиму й припильную, щоб він не наражався на спокуси. До того ж якщо Ганс сюди завітає, то, боронь Боже, попросить борошна в борг, а я йому дати не можу. Борошно це одне, а дружба зовсім інше, і не слід плутати одне з другим. Навіть слова ці пишуться по-різному й означають абсолютно різні речі. Будь-хто це розуміє.
Як ти гарно говориш! вигукнула Дружина Мірошника і налила собі повну склянку підігрітого пива. Ти мене мало не заколисав. Чистісінько як у церкві.
Як ти гарно говориш! вигукнула Дружина Мірошника і налила собі повну склянку підігрітого пива. Ти мене мало не заколисав. Чистісінько як у церкві.
Багато хто гарно вчиняє, відказав Мірошник, але мало хто гарно розмовляє, а це значить, що говорити значно важче, ніж діяти, і воно також краще, тут він суворо поглянув через стіл на найменшого сина, який так засоромився, що похнюпив голову, почервонів, заплакав, і сльози закрапали з його очей. Втім, він був такий юний, що йому треба вибачити
І це вся історія? запитав Щур.
Звісно, ні, відповіла Коноплянка. Це лише початок.
Тоді ти сильно відстала від моди, виголосив Щур. Кожний хороший оповідач нині починає з кінця, потім переходить до початку, а закінчує серединою. Це нова методика. Я почув про неї днями від одного критика, який прогулювався навколо ставка з якимсь юнаком. Він багато просторікував про це питання, і я упевнений, що він цілком правий, бо мав на очах сині окуляри, а на голові лисину, а коли юнак робив якесь зауваження, він повсякчас пирхав і пхекав. Проте продовжуй свою історію, прошу. Мені надзвичайно подобається Мірошник. У мене самого буває безліч прекрасних почуттів, тож у нас багато спільного.
Що ж, цвірінькнула Коноплянка, підстрибуючи то на одній, то на другій ніжці, щойно закінчилася зима і первоцвіти почали розпускати свої блідо-жовті зірочки, Мірошник сказав Дружині, що спуститься у долину провідати малого Ганса.
Ну яке ж ти маєш добре серце, вигукнула Дружина, ти весь час думаєш про інших. Та гляди не забудь узяти великий кошик для квітів.
І от Мірошник звязав міцним дротом крила свого вітряка і спустився з пагорба з кошиком у руках.
Доброго ранку, малий Гансе, привітався Мірошник.
Доброго ранку, відповів Ганс, спираючись на лопату й усміхаючись від вуха до вуха.
Як тобі велося взимку? спитав Мірошник.
Ой, вигукнув Ганс, який ти добрий, що питаєш, просто дуже добрий. Чесно кажучи, мені було доволі скрутно, але зараз уже прийшла весна, і я щасливий, і всі мої квіти почуваються добре.
Ми частенько говорили про тебе взимку, Гансе, сказав Мірошник, цікавилися, як ти там почуваєшся.
Дуже любязно з твого боку, відповів Ганс. Я мало не почав побоюватися, що ти мене забув.
Гансе, ти мене дивуєш, сказав Мірошник, дружба не забувається. Це найпрекрасніше в дружбі, проте боюся, ти не розумієшся на поезії життя. А який гарний вигляд, до речі, мають твої первоцвіти!
Вони справді дуже гарні, погодився Ганс, просто щастя, що їх у мене так багато. Я збираюся віднести їх на базар і продати доньці Бургомістра, а на виручені кошти викупити свою грабарку.
Викупити грабарку? Невже ти її продав? Це вельми нерозумний крок!
Так, але справа в тому, що я не мав іншого виходу. Розумієш, узимку мені було дуже важко, навіть на хліб грошей не було. Тож спершу я продав срібні ґудзики від своєї парадної куртки, потім срібний ланцюжок, потім велику люльку, і нарешті я продав свою грабарку, якою возив землю. Але тепер я збираюся все викупити назад.
Гансе, мовив Мірошник, я віддам тобі свою грабарку. Вона, щоправда, потребує ремонту: один бортик зовсім зламався, щось там зіпсувалося у маточинах коліс, та попри все це я тобі її віддам. Знаю, це дуже щедрий подарунок, і багато хто вважатиме мене напрочуд нерозсудливим, через те що я з нею розлучаюся, але я не такий, як усі. Я гадаю, що щедрість становить сутність дружби, та, крім того, в мене є нова грабарка. Так, можеш не сушити собі голови, я віддаю тобі свою грабарку.
О, це справді дуже щедро, сказав малий Ганс, і його миле кругле обличчя аж засвітилося від задоволення. Я легко зможу її полагодити, бо маю гарну деревяну дошку в хаті.
Деревяну дошку! вигукнув Мірошник. Та це ж саме те, що мені потрібно для покрівлі клуні. Там велика діра, і зерно намокне, якщо я не затулю її. Добре, що ти згадав про дошку. Дивовижно, як одна добра справа породжує іншу. Я віддав тобі грабарку, а ти тепер віддаси мені дошку. Звісна річ, грабарка набагато дорожча за дошку, але щира дружба вища за такі дрібниці. Прошу, давай її сюди, і я просто сьогодні ж візьмуся лагодити свою клуню.
Гаразд, гукнув малий Ганс, побіг до стодоли і витяг звідти дошку.
Не така вже вона й велика, ця дошка, зауважив Мірошник, побачивши її. Боюся, коли я відремонтую покрівлю, нічого не залишиться на ремонт моєї грабарки Впевнений, ти хочеш віддячити мені своїми квітами ось тобі кошик, наповни його по самі вінця.
По самі вінця? у голосі малого Ганса забринів сум, бо кошик був величезний, і хлопець розумів, що коли наповнить його, не матиме з чим іти на базар, а йому так кортіло викупити свої срібні ґудзики.
Ну знаєш, образився Мірошник, оскільки я віддав тобі свою грабарку, гадаю, я маю право попросити декілька квіточок. Можливо, я помиляюся, але я вважав, що в дружбі, щирій дружбі, немає місця для себелюбства й жадібності.
Любий мій друже, мій найкращий друже, закричав малий Ганс. Забирай усі квіти з мого саду. Твоє гарне ставлення до мене дорожче за срібні ґудзики! і він побіг рвати усі свої чудові первоцвіти і наповнив ними кошик Мірошника.
Прощавай, малий Гансе, сказав Мірошник і пішов угору пагорбом із дошкою на плечі та великим кошиком у руці.
Прощавай, відізвався малий Ганс і знову почав весело копати землю, бо дуже зрадів через обіцяну грабарку.
Наступного дня він підвязував жимолость біля ґанку, коли почув голос Мірошника, який гукав до нього з дороги. Ганс зістрибнув із драбини, побіг через сад і визирнув понад парканом.
Там стояв Мірошник із великим лантухом борошна на плечі.
Любий мій Гансику, сказав Мірошник. Чи не віднесеш ти цей мішок борошна на базар для мене?
Вибач, будь ласка, відповів Ганс, але сьогодні я страшенно заклопотаний. Мені треба підвязати усі оці лози, полити всі квіти і підрівняти всю траву.
Ну знаєш, образився Мірошник, по-моєму, якщо врахувати, що я збираюся віддати тобі свою грабарку, дуже нечемно з твого боку мені відмовляти.
Ой, не кажи так! змолився малий Ганс. Я б не хотів бути з тобою нечемним нізащо у світі. І він побіг по свого капелюха й, аж згинаючись під важким лантухом, потягся на базар.
День був дуже спекотний, на дорозі стовпом стояла курява, і коли Ганс пройшов шість довгих миль, він так знесилився, що був змушений сісти перепочити. Проте за хвильку він мужньо поплентався далі і врешті-решт дістався базару. Вичекавши певний час, він продав мішок борошна за дуже гарну ціну і негайно повернувся додому, бо боявся, що коли затримається допізна, на нього дорогою нападуть розбійники.
«Це був дуже, дуже важкий день, зітхнув Ганс, вкладаючись спати, проте я радий, що не відмовив Мірошникові, бо він мій найкращий друг, та ще й збирається віддати мені свою грабарку».
Вдосвіта наступного дня Мірошник зявився по гроші за своє борошно, а малий Ганс так намучився напередодні і ще лежав у ліжку.
Нічого собі! вигукнув Мірошник. Ну ти й ледар! Враховуючи, що я збираюся віддати тобі свою грабарку, гадаю, ти міг би працювати й побільше. Неробство великий гріх, і мені не подобається, коли хтось із моїх друзів байдикує або лінується. Ти не повинен ображатися на мої відверті слова. Мені б і на думку не спало їх вимовляти, якби я не був тобі другом. Яка користь від дружби, якщо ти не можеш сказати правду? Будь-хто може лестити, казати приємне і гарне, але щирий друг завжди говорить неприємне і не боїться завдати болю. Щирий, справжній друг розуміє, що так краще, бо знає, що приносить користь.
Вибач, будь ласка, сказав малий Ганс, протираючи очі та знімаючи нічний ковпак, просто я так утомився вчора, що вирішив трошки полежати, послухати, як співають пташки. Знаєш, мені завжди краще працюється, коли я послухаю пташині співи.
Все це дуже добре, Мірошник поплескав малого Ганса по спині, бо я хочу, щоб ти пішов зі мною до млина, як одягнешся, і полагодив мені покрівлю на клуні.
Бідоласі Гансу кортіло попоратись у своєму садку, бо він уже два дні не поливав квітів, але він боявся образити Мірошника, який був для нього таким гарним другом.
Ти гадаєш, було б не по-дружньому з мого боку сказати, що я дуже заклопотаний? спитав він несміливо й соромязливо.
Ну знаєш, обурився Мірошник, не думав я, що прошу у тебе забагато, а надто враховуючи, що я збираюся віддати тобі свою грабарку; але, звісно, якщо ти відмовишся, я піду і зроблю все сам.
Та в жодному разі! і малий Ганс схопився з ліжка, одягнувся і пішов за Мірошником до клуні.
Він пропрацював цілісінький день, до самого заходу сонця, і тоді Мірошник підійшов подивитися, як там у нього справи.
Ти вже полагодив дірку в покрівлі, Гансику? гаркнув Мірошник весело і жваво.
Все відремонтовано, малий Ганс зліз із драбини.
Ти вже полагодив дірку в покрівлі, Гансику? гаркнув Мірошник весело і жваво.
Все відремонтовано, малий Ганс зліз із драбини.
Бачиш, зауважив Мірошник. Найприємніша робота та, яку виконуєш для інших.
Це велика честь слухати, як ти говориш, відізвався малий Ганс, коли сів і витер піт із чола. Велика, величезна честь. Боюся, в мене ніколи не народяться такі чудові ідеї, як у тебе.
Народяться й у тебе, якщо докладеш зусиль. Поки що ти займаєшся практикою дружби, а колись дійдеш і до теорії.
Гадаєш, у мене вийде? запитав малий Ганс.