Купив хлопець, що треба, полотняним мостом переїхали море, а тоді лошак і каже:
Облий мене смолою і обліпи повісмом.
Зробив хлопець, як наказав лошак, і далі їде.
Доїхав до хатини без вікон, ще й на курячій лапці. Входить Вилупок туди, а в ній старезна-престарезна баба.
А чого ти, шинку, хочеш? прошипіла стара.
Бабусю, голубко, дозвольте мені переночувати у вашій хатині, проситься хлопець.
Лягай на припічку під комином, каже баба.
Ліг він, попробував, як буде спатися, а через якийсь час виходить надвір.
Ти куди? питає стара.
Піду, бабусю, коневі їсти дам.
Йди, лише швидко, бо чаш шпати.
Приходить він до лошака, а той каже:
Скрипка в баби під головою. Коли почуєш, що перший сон зламав стару, тихенько всувай руку й з-під подушки витягай скрипку. Але неси її в одній руці, а смичок у другій, аби не доторкнутись, бо тоді скрипка заграє, баба прокинеться й перетворить тебе у звіра.
Ліг він, чекає, чекає, аж чує баба захропла. Тихенько запхав руку під подушку, добув скрипку. Тоді її в одну руку, а в другу смичок і тихенько вийшов. Сів він на коня і гайда до моря.
Але зболіла рука, хотів перейняти скрипку й смичок з руки в руку, смичок доторкнувся до струн, і скрипка заграла. Тої ж миті прокинулася баба, сіла на віник і погналася за Вилупком. Доганяє вона їх, намагається схопити за вуздечку, а кінь відхилив голову. Баба схопилася за повісмо, а воно в руках залишилося. Так баба хапалася не раз, і поки доїхали до моря, цілого коня обскубла. А на море Вилупок кинув сувій полотна, виїхав на міст, кинув голку, баба за ним і втопилася.
Приїхав Вилупок із чарівною скрипкою до пана, а брати, як побачили це, то ще більша злість взяла їх.
Бачите, пане, який наш брат дивний, кажуть. Він ще хвалився, ніби знає таку царівну, що красуня над усіма красунями й мудра над усіма мудрими.
Пан як почув про таке, то й відпочити Вилупкові не дав.
Ти хвалився, каже, ніби знаєш найкрасивішу й наймудрішу царівну. Або ти мені її здобудеш, або загинеш.
Пішов хлопець до лошака сумний-пресумний.
Чого сумуєш? питає лошак.
Як мені не сумувати, коли брати набрехали панові, що я можу привезти ту царівну, що найкраща й наймудріша на світі.
Це вже біда, каже лошак. Але якось буде. Іди скажи панові, хай дає торбу грошей.
Дав пан торбу грошей, і вибрався Вилупок у путь. Їде він, їде, доїхав до крамниці, що коло моря, а лошак каже:
Іди й купи столик, два крісла, люстро, капелюх півбілий-півчорний, сукню піврожеву-півжовту і великі чоботи щоб один був синій, а другий червоний.
Купив усе хлопець, що лошак сказав, і поїхав, куди поніс лошак, до старої порохнявої верби з величезним дуплом.
Постав столика, на столик люстро, біля стола два крісла, сукню повісь на одне крісло, чоботи положи на друге.
Підготував усе Вилупок, а лошак порадив йому, що далі робити, й пішов пастися.
Заліз Вилупок у дупло. Бачить русалки купаються. Викупалися, причесалися, а одна каже:
Сестриці, дивіться, що на березі!
Вийшли вони на берег, обходять усе, оглядають, а найкраща і наймудріша захотіла поміряти людське вбрання, одягла сукню ніяк не підходить. Спереду один колір, а ззаду інший. Крутилась, крутилась перед дзеркалом нічого не може зробити. Одягла капелюшок не підходить. Почала вона в дзеркалі чоботи приміряти. Гарно, але чоботи різні. Роззула вона один чобіт, а тоді обидві ноги в один запхала й почала стрибати. Коли обернулася спиною до верби, Вилупок з дупла вискочив і зловив її.
Інші русалки повтікали, а вона плаче й проситься:
Що хочеш тобі дам, будеш володарем морів лише відпусти.
Ні, ти вже моя, каже Вилупок, а я твій. Поїдеш зі мною.
Поїхали до крамниці, купили їй таке вбрання, яке хотіла, сіли на лошака і рушили до пана. Дорогою поклялися, що ні він її, ні вона його не зрадить.
Приїхали, а пан уже вибігає назустріч.
Тут, пане, царівна, каже Вилупок, але не знаю, як буде, бо я її привіз для себе.
Розсердився пан, а дівчина каже:
Не буду я твоя, пане, бо ми вже поклялися.
Не знає пан, що й робити, а брати Вилупка лиш те й думають, як би погубити брата. Радять панові:
Треба його викупати перед весіллям у киплячому кобилячому молоці.
Треба його викупати перед весіллям у киплячому кобилячому молоці.
Наказав пан усіх кобил подоїти, молоко скипятити. Як сказали Вилупкові, що він мусить у тому молоці викупатися, він і подумав: «Тут мені вже кінець!»
Пішов із лошаком попрощатися, а кінь радить:
Роздягнись і скажи, що ти мене сьогодні не бачив і хочеш, аби я поблагословив тебе на купання. Слуги введуть мене, я дмухну на котел, а тоді можеш стрибати.
Закипіло в котлі молоко, пан і наказує:
Стрибай!
Виконував я твою волю, пане, то виконай і ти мою: введи коня, най благословить мене на купання.
Звелів пан привести коня.
Поблагослови мій купіль, дорогий конику, просить Вилупок.
Кінь дмухнув на молоко, раз, другий, третій, і махнув головою, що готово. Стрибнув Вилупок у котел, помився і вийшов з котла гарним-прегарним.
Здивувався пан і про себе думає: «Як я стану таким вродливим, полюбить мене русалка». Недовго думав, наказав підкласти вогню.
Добре, каже Вилупок, але доки молоко закипить, хочу, аби пан почули, як та скрипка грає, що я привіз.
Взяв скрипку в руки, заграв, і всі почали танцювати. Пан уже так утомився, що ногами лише плете, а зупинитися не може. Сказав привязати його, аби спокійно дослухав музику. Привязали слуги пана до столітнього дуба в саду, а Вилупок як ушкварить, то пан почав і під дубом танцювати, а що був привязаним шнурками, то за півгодини з нього шкіра злізла.
Та закипіло молоко, і Вилупок перестав грати. Каже:
Простигне ваша купіль, треба поспішати.
Наказав пан привести свого найкращого коня, а кінь боїться підійти до гарячого молока. Слуги силою дотягли його і примусили понюхати купіль. Кінь як понюхав, то губа відварилася й упала в молоко, лише зуби показалися:
Каже пан:
Тепер можу стрибати, бо кінь сміється.
Як стрибнув пан лише жир з нього сплив на молоці.
Вареного пана з тим молоком вилили в яму, а русалка одружилася з Вилупком. Братів прогнали на чотири сторони, а батьків і всіх добрих людей на весілля запросили. І я був на тому весіллі, їсти-пити давали, по бороді текло, а в роті не було.
Дідусь і Мати води
Якось один дідусь пішов у ліс по дрова. На шляху до лісу протікала бурхлива річка. Дідусь ступив на хиткий місток і ненароком випустив сокиру. Перейшовши річку, дідусь сів на березі і заплакав. Адже в його бідному господарстві була єдина сокира!
Тут з річки вийшла чарівниця Мати води і питає:
Чого ти плачеш?
Та ось впустив у річку свою єдину сокиру.
Тут Мати води дістала із дна річки золоту сокиру, простягла старому і каже:
Твоя сокира?
Ні, відповідає дідусь.
Вона дістала іншу сокиру, на цей раз срібну, й питає:
Може, це твоя сокира?
Та ні, відповідає старий.
Тоді Мати води показала дідусеві третю сокиру, зовсім просту.
Твоя?
Оце моя! зрадів дідусь.
За його чесність Мати води віддала дідусеві усі три сокири: золоту, срібну, просту.
Дідусь нарубав дров і повернувся додому. Його багатий сусід побачив у старого золоту і срібну сокиру та й питає:
Звідки в тебе таке багатство?
Дідусь усе йому розповів. Тоді багатій швидше вхопив свою сокиру і побіг до води. Він кинув сокиру в річку, а тоді сів на березі і став плакати.
Мати води вийшла з річки і питає:
Чого ти плачеш?
Впустив свою сокиру у воду.
Мати води нагнулася і дістала з дна золоту сокиру.
Це твоя сокира?
Так-так, моя! відповідає той.
Тут Мати води й каже:
Ти обманув мене, і не буде тобі ні золотої сокири, ні простої.
І з цими словами вона щезла.
Добрий дроворуб
Прийшов якось селянин в ліс по дрова. Вибрав він берізку і хотів було її зрубати, та береза, побачивши сокиру, заговорила жалісно:
Не рубай мене! Я ще така молода, у мене багато дітей, вони будуть плакати, якщо я помру.
Селянин виконав її прохання, залишив березу і пішов до дуба. Побачив дуб сокиру і став жалісно просити:
Дай мені ще пожити на світі, я такий молодий і повен сил, а жолуді мої ще не дозріли і не годяться на насіння. Якщо мої плоди загинуть, як же майбутні покоління людей зможуть виростити дубові ліси?
Селянин погодився з ним і пішов до ясена. Побачив сокиру ясен і став благати:
Не рубай мене! Я ще молодий і вчора лише висватав собі наречену. Що з нею, бідолахою, буде, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин виконав його прохання і пішов до клена, щоб його зрубати. Та клен став просити:
Не губи мене! Діти мої ще малі й безпорадні. Що з ними буде, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин послухав його і пішов до вільхи, хотів її зрубати. Побачила сокиру вільха і заговорила жалісно:
Дозволь мені ще пожити на світі! Я зараз якраз в повному соку і повинна годувати багато маленьких істот. Що з ними станеться, як ти мене зрубаєш?
Селянин послухав її і підійшов до осики, щоб її зрубати, та осика взялася жалісно вмовляти його:
Не рубай мене! Я створена, щоб шелестіти листям на вітрі і ночами лякати лиходіїв, котрі задумали недобру справу. Що буде з людьми і світом, коли ти мене загубиш?
Селянин виконав і її прохання і пішов до черемхи. Та черемха, побачивши сокиру, стала жалібно просити:
Змилуйся наді мною! Я якраз у цвіту і повинна дати притулок соловю, котрий весною співає серед мого гілля. Де люди можуть почути прекрасний спів, якщо ти мене зрубаєш і соловї відлетять із наших країв?
Селянин погодився з нею і пішов до горобини, щоб її зрубати. Та горобина почала благати:
Не рубай мене! Квіти, які ти бачиш на мені, перетворяться у грона ягід. А восени і взимку цими ягодами живляться птахи. Що станеться з бідолашними, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин послухав її і подумав: «Очевидно, з листяними деревами мені нема що робити. Піду-но я до хвойних, спробую щастя».
Він підійшов до ялини і хотів її зрубати. Та ялина, побачивши сокиру, стала жалісно благати:
Не губи мене! Я ще молода, міцна, мені треба плекати своє потомство, зимою і літом зеленіти людям на радість. Де вони знай дуть собі притулок, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин підійшов до сосни і хотів її зрубати. Та сосна попросилась:
Змилуйся наді мною! Я ще молода, міцна і, як ялинка, вічно зелена. Шкода буде, коли ти мене зрубаєш.
Селянин підійшов до ялівця, щоб його зрубати, а ялівець став його благати:
Не треба мене рубати! З усіх лісових дерев я найбільша цінність, я усім корисний, бо лікую від девяноста девяти хвороб. Що буде з людьми і тваринами, якщо ти мене зрубаєш?