Вибіг батько з хати, цілує дочку, пригортає, розпитує дівчину, де була і що їй трапилось.
Все розказала дівчина, а як показала золото, то взяли мачуху заздрощі, і вона напалася на свою дочку, щоб і та йшла до баби Метелиці в найми, гроші заробляти. Того ж дня сама її до криниці привела і в воду пхнула.
Страшно було бабиній дочці в холодну воду поринати. Але вона не встигла дуже злякатися, бо швидко на дні опинилась і тут також дверцятка побачила; відчинила їх і увійшла в садок. Та як побачила грушки та яблука, та всякі овочі на деревах, кинулася їх рвати та їсти.
І чує вона, хтось гукає:
А хто-то, хто по моєму садочку ходить? Хто-то мої яблучка їсть?
Оглянулась і побачила бабу Метелицю, що з хатки виходила.
Підійшла бабуся до дівчини та й питає:
А ти звідки тут узялася?
Прийшла до вас на роботу найнятись, сміливо відповідає та.
А що ж ти вмієш робити?
Усе, каже дівчина зухвало, буду вам обід варити і постіль перебивати.
Гаразд! каже бабуся та й повела її до хати. Тут загадала їй зварити обід.
Гаразд! каже бабуся та й повела її до хати. Тут загадала їй зварити обід.
Взялась дівчина до роботи, але як дома того не робила, то й бабусі наварила такого, що та тільки в рот набрала та й виплювала. Тоді закачала рукави та й сама коло печі заходилась: зварила доброї страви і дівчину нагодувала.
А як стала бабина дочка постіль перестеляти, то тільки разів зо два штурхнула снігову перину кулаками, зразу ж змерзла і перину покинула.
Вже, каже до бабусі. Я вже перебила перину!
І стало їй видно їхню вулицю і хату, і ту криницю, що до неї всі по воду ходили. Надворі сонце і мороз, аж під ногами рипить. Люди ходять повз криницю та й скаржаться:
Як враз перемінилася зима! Які люті морози настали! Хоч би швидше весна приходила, а то весь хліб вимерзне.
Прожила дівчина у баби Метелиці тиждень. Щодня баба сама їсти варила і свою наймичку годувала. А спала весь час на твердій, як камінь, перині, бо дівчина лінувалась її перебивати. І кожного дня бачила бабина дочка у вікно, як на їхній вулиці мороз рипів, і чула, як люди скаржились, що від такого морозу хліб у полі вимерзне.
Як минув цей тиждень, каже баба Метелиця до дівчини:
Годі з мене такої роботи! Іди вже додому!
Заплатіть, каже дівчина, то я й піду!
То ти ще й плату хочеш? здивувалась бабуся. Добре, яка була робота, така буде й плата! Ходім!
Та й повела дівчину в комору, казала тут собі щось на заплату вибрати.
А в коморі купами золото й срібло лежало, а по скринях повнісінько перлів та самоцвітів насипано було. Як побачила те все бабина дочка, стала по коморі бігати, золото й срібло хапати та в кишені пхати, а потім стала у баби Метелиці розпитувати, що дорожче, перли чи золото?
Перли, каже бабуся, за все найдорожчі!
В кутку стояла перлина, така як праник завбільшки. Ухопила її дівчина та й з комори побігла і з бабою Метелицею не попрощалась. З комори вибігла в садок, з садка в криницю, а тут її також вода підхопила і наверх винесла. Вилізла дівчина з криниці, біжить вулицею додому, тією перлиною вимахує і гукає:
Дивіться, люди, якого я перла у баби Метелиці заробила!
Насходилося людей чимало, і дід та баба з хати вибігли. Розглядають перлину, а вона як розтане в руках, як потече! Бо то була простісінька льодова бурулька.
Посміялися люди з бабиної дочки! А дідова дочка за хорошого чоловіка заміж вийшла.
Іван Мисливець
Був цар і мав собі мисливця. Всю набиту дичину мисливець приносив цареві. Одного разу пішов він у ліс, і нічого не вдалося йому вбити. Забачив він на дубі птаху і хотів її застрілити. А вона говорить:
Не бий мене, мисливцю, краще бери мене живу і неси додому, а як принесеш, то поклади на стіл і вдар.
Так він і зробив. Поклав її на стіл і вдарив, і зробилася з птахи дівчина, така красива, що на світі гарнішої нема. І каже вона:
Іване, ти мене врятував. Моя мама, чарівниця, обернула мене в птаху. А ти мене врятував, і я буду твоя жінка, а ти мій чоловік.
Одного разу жінка каже Іванові:
Іди на базар і купи шовкових ниток для вишивання.
Пішов він і приніс їй різних ниток. І вона зробила за ніч килим і вишила на ньому царський палац. Устав рано Іван, а вона каже:
Продай цей килим, і немало за нього проси.
На базарі було багато народу. Всім подобається килим, але мало охочих купити його, бо Іван дорого запросив. Прийшов на базар один міністр. Забачив він на килимі царський палац і пізнав Івана.
Хто цей килим зробив? питає міністр.
Моя жінка.
Міністр купив килим і поніс його до царя. Цар дуже здивувався: хто міг таке зробити?
Це вишила жінка вашого мисливця, сказав міністр.
І пішов цар до Івана, щоб побачити ту жінку. Побачив цар, яка вона гарна, та й онімів. Вона щось говорить до нього, а він не годен обізватися. Цар царем, а як не говорить, то вона його за плечі та й виштовхнула з хати. Цар сам не міг зрозуміти, що з ним зробилося, але назад вертатися соромно, і він пішов додому.
І вирішив цар позбутися Івана, щоб узяти собі його жінку. Питає цар міністра:
Що робити з Іваном, щоб він пропав? Тоді я оженився б на його жінці.
А міністр каже:
Хай Іван піде на той світ і подивиться, що ваш тато робить. Там він і пропаде.
Викликає цар Івана.
Іване, йди на той світ і подивися, що там мій тато робить. Та прийдеш і скажеш мені.
Прийшов Іван додому та й каже жінці:
Біда, сказав цар іти на той світ.
А вона говорить:
Підеш. Але скажи цареві, най дає міністра за свідка. Бо так цар не повірить, що ти був на тім світі.
«Пропаде один міністр, то нічого», подумав цар і дав міністра.
Збирається Іван на той світ, а жінка дає йому клубок ниток і каже:
Кинь цей клубок і йди за ним, куди він буде котитися. А де він стане, там і є той світ.
І пустилися вони з міністром у дорогу. Клубок котиться, а вони йдуть за ним. Довго йшли і дійшли до того місця, де клубок зупинився. Зайшли вони на той світ, дивляться, а чорти возять старим царем дрова. Іван спиняє чортів і каже:
Я маю поговорити з цим царем.
Нема коли говорити, бо ми возимо дрова, кажуть чорти. Як хочеш говорити з ним, то можемо його випрягти, але запряжемо цього міністра. Поки будеш говорити з царем, ми завеземо дрова міністром. Потому віддамо тобі міністра, а старого запряжемо.
Так і зробили, міністра запрягли, а царя пустили. Іван каже старому:
Ваш син послав мене, щоб я взнав, що ви тут робите.
Тяжко працюю, каже цар, щодня вожу дрова, а чорти бють мене та бють, один з одного боку, а другий з другого. Скажи моєму синові, щоб не робив, як я колись, щоб не кривдив людей, бо буде возити тут дрова, як я вожу.
Тут приїхали чорти, розпрягли міністра, а царя запрягли і повезли ним дрова. Іван з міністром пішли додому.
Прийшли вони та й розказали цареві, як чорти його батьком дрова возять.
Казав старий, щоб ви не робили так, як він робив не кривдили людей.
А міністр розказує:
Поки Іван говорив з вашим батьком, чорти так збили мене, що я ледве живий лишився. Тяжко там дрова возити.
«Що ж робити з Іваном?» думає цар. І надумався. Кличе він Івана.
Іди, Іване, в друге царство. Там є кіт Бую. Принеси мені того кота.
Каже Іван жінці:
Погане діло. Сказав цар принести кота Бую з такого-то царства.
Це завдання, каже вона, трудніше, ніж те, що було. Але ти принесеш того кота. Іди до коваля і зроби три залізні капелюхи і дві пари метрових кліщів. Як підійдеш близько до кота, зморить тебе сон. Але ти не лягай, а йди до кота. Хоч іди, хоч повзи. Він кинеться на тебе, щоб розгризти тобі голову. Але ти одягай залізний капелюх, а сам рви на котові шкіру кліщами. Як він пірве тобі один капелюх, бери на голову другий, пірве другий, бери третій. Пірве одні кліщі, бери другі, і рви на ньому шкіру, поки він не здасться.
Прийшов Іван до кота. Кіт пірвав на нім один залізний капелюх, пірвав другий. А Іван рве на нім шкуру кліщами. Пірвав кіт одні кліщі, Іван узяв другі. І каже кіт Іванові:
Здаюся. Що ти хочеш, Іване?
Щоб ти йшов зі мною до царя. Він хоче тебе бачити. Як прийдемо до нього, то ти його подряпай. І він пустить тебе.
Прийшли вони до царя, а той питає:
Це кіт Бую?
Це він, каже Іван.
А кіт скочив на царя, пірвав на нім всю одежу і десь-не-десь шкіру пірвав. Цар закричав до Івана:
Бери цього кота, щоб я його більше не бачив!
А котові цього й треба було.
І придумав цар Іванові ще одне завдання.
Іване, іди туди, сам не знаю куди. Принеси то, сам не знаю що, каже цар.
Приходить Іван додому і розказує усе жінці. А вона каже:
Підеш, та й наготувала торбу, бо знала, що чоловік скоро не вернеться, і сказала, куди йти. Ти знайдеш у лісі хатинку, яка все крутиться, не стоїть на місці. Там буде баба. Вона забачить тебе і спинить хатинку. І захоче тебе знищити. Але це їй не вдасться. Тільки ти не втирайся бабиним рушником, а своїм, тим, що я тобі в торбу поклала.
Добрався Іван до тої хатки, а вона так крутиться, що не можна зайти. Баба забачила Івана і спинила хатку.
Заходь! кричить Іванові.
Зайшов він, привітався, а баба питає:
Як ти потрафив до мене?
Іду сам не знаю куди і потрафив до вас. Дайте, бабусю, помитися.
Давай, мийся, каже баба, ось мило, ось рушник.
А Іван їй:
Ні, ні, я маю все своє.
Вийняв він мило, вмився, вийняв із торби рушник. І як вийняв рушник, то баба й пізнала його, бо той рушник дочка взяла з дому.
Звідки у тебе цей рушник? питає баба. Хто тобі його дав?
Жінка моя дала.
А як ти оженився? Де ти собі жінку знайшов?
Я пішов на полювання, забачив птаху на дубі, хотів її вбити, а вона каже: «Не вбивай мене. Так і так зроби, а тоді вдар мене». Я приніс її додому, вдарив, і вона зробилася дівчиною.
Ти знаєш, синку, то моя дочка. Я допоможу тобі, бо ти мені зять, подобріла баба. Я направлю тебе, куди треба. Але сам не підеш, бо треба перебратися через море.
Пішла баба з Іваном до моря. І свиснула раз, і зявився орел.
Бери цього чоловіка, перевези через море і пусти на тім боці, каже баба орлові. А Іванові говорить: Як перенесе тебе орел на той берег, то пройди трохи і знайдеш палац.
Переніс орел Івана на той берег. Пройшов Іван трохи і побачив палац. Зайшов Іван у палац, а там нікого нема. Коли це летить змій. Іван заховався під ліжко. Змій зайшов у кімнату і кричить:
Дід Наум, дай їсти!
І зразу зявився стіл, а на столі цілий бик печений. Змій наївся.