І помінялися вони всі. А баба не знала про це.
Лягли спати. А вночі баба приходить з ножем і дивиться, на котрім ліжку хлопець. І рубає кожного. Так вона порубала всіх своїх дівчат, бо вони були в чоловічій одежі. Хлопець усе це бачив і, як баба забралася, збудив своїх братів. «Давайте, хлопці, тікати!» Вийшли вони, сіли на коней, але ще не знають, чого тікають. Найменший брат їм усе по дорозі розказав.
Приїхали вони додому і говорять батькові:
От що ми пацили!
Розказали вони все татові. А найменший брат каже:
Давайте не будемо більше татові голову морочити. Хто де знайде собі дівчину, там хай і жениться.
І розійшлися вони в різні боки.
Самий менший сів на свого коня і поїхав. Відїхали вони трохи, а кінь і каже:
Їхати нам дуже довго буде. Давай летіти.
І полетіли вони попід хмари. Летять, дивиться хлопець на долину, а там щось блищить, як сонце. Спустилися вони, а там лежить золота кінська підкова. Питає хлопець коня, чи брати. А кінь каже:
Візьмеш погано буде, і не візьмеш погано буде. Бери!
Узяв він ту підкову і полетіли далі. Летять, і знов забачив він щось на землі. Спустилися, а то золоте перо з птахи.
Брати чи не брати? питає знов хлопець.
І так погано буде, і так погано. Бери! каже кінь.
Взяли вони те перо і полетіли далі. І побачив він знов, що на землі якесь чудо блищить. Спустилися, а то шалок золотий. Питає він коня, чи брати. А кінь каже:
Як візьмеш, біда, і як не візьмеш, біда. Бери!
Взяли вони той шалок і полетіли.
І потрапили вони до одного царя. А в того царя не було жінки, а лиш дочка. Глянула та дочка на нашого хлопця, а він такий красивий, як царів син.
Як ти попав до мене? питає цар.
Я бідний хлопець і шукаю, де б найнятися на роботу.
Мені треба конюха, сказав цар.
І став він у царя конюхом.
Був хлопець дуже старанним. Навів порядок коло царських коней. І свого коня поставив у конюшню, ще й золоте перо почепив біля нього на стіну. Царська дочка побачила те перо і каже цареві:
Тату, у нашого конюха є золоте перо. Таке гарне!
А цар каже хлопцеві:
Як собі хочеш, а мені ту птаху знайди, що ото з неї піря у тебе.
Хлопець іде до коня і розказує, яке цар йому завдання дав. А кінь каже:
Птаха у тої баби, що зарубала двадцять чотири дочки. Вона в неї у золотій клітці, а та клітка така красива, як і птаха. Але не бери птаху з кліткою, бо вона закричить, і тебе піймають. Бери без клітки.
І поїхали вони до баби. Добралися вночі до птахи, і взяв хлопець птаху без клітки.
Як приніс він ту птаху, цар узяв його від коней до себе за помічника. А хлопець дістав золоту підкову та й почепив біля свого коня. Дівчина заглянула, побачила ту підкову та й каже цареві:
Тату, а він золоту підкову почепив біля свого коня.
Цар кличе хлопця й питає:
Що то за підкова у тебе?
Я знайшов.
Як ти знайшов підкову, то знайди мені й того коня, що загубив її.
Прийшов хлопець до свого коня та й розказує, який наказ дав цар. А кінь каже:
Той кінь теж у баби. Знову треба йти до неї. Але бери коня без вуздечки, бо він заірже, і баба тебе спіймає.
Поїхали вони до баби. Пішов він туди, де стояв золотий кінь, і тихенько зняв із нього вуздечку. Та вивів золотого коня, і повернулися вони до царя.
Цар задоволений. А хлопець узяв та й почепив коло свого коня золотий шалок. Царська дочка побачила і знов розказала батькові. Викликає його цар і говорить:
Привези мені ту жінку, що загубила золотий шалок.
Розповів хлопець про все коневі, а той каже:
Та це ж нам треба ту саму бабу привезти. Як послухаєш мене, то привезеш і бабу, а як не послухаєш, то живий відти не вернешся.
Поїхали вони до баби, і каже хлопцеві кінь:
Іди до неї в хату. Вона тепер спить. Коло неї горять дві лампи, одна в головах, а друга в ногах. Поміняй ті лампи місцями. І баба зробиться наполовину мертва. Тоді бери її на плечі, неси до мене і поїдемо.
Так він і зробив. Привезли вони бабу до царя. А та чарівниця була красива, і старий цар одразу полюбив її. І каже їй:
У мене нема жінки, а в тебе чоловіка. Робімо весілля!
До весілля ще далеко, каже чарівниця. Скажи цьому хлопцеві, хай іде до Чорного моря і приведе Морського Коня.
Цар викликає хлопця і каже:
Багато ти вже зробив для мене. То ще йди до Чорного моря і приведи Морського Коня.
Пішов хлопець знов до свого коня. Розказав йому все, а кінь каже:
Йди до царя і проси десять шкур із буйволів і десять пудів смоли.
Цареві це легко було зробити, і він дав хлопцеві шкури й смолу. Поїхали вони до моря, а кінь і каже хлопцеві:
Стели на мене одну шкуру. Та розтопи пуд смоли і змасти її. І так зроби з усіма шкурами: клади на мене всі десять і кожну масти смолою. А сам сховайся, бо Морський Кінь тебе знищить.
Накрив хлопець коня насмоленими шкурами і сховався. А його кінь заіржав. Морський Кінь то вчув, розсердився і зразу вийшов із моря. Та давай кусати хлопцевого коня. Як ухопить, та й набере смоли в рот. І заклеїв він собі зуби смолою. А хлопців кінь тим часом бє та бє його. Морський Кінь ще трохи хапав за смолу та буйволячі шкури, але хлопців кінь так збив його, що той здався і мусив іти, куди скажуть. Хлопців кінь кликнув свого господаря, той скинув із нього насмолені шкури, і їдуть вони до царя. А Морський Кінь каже:
Подивися назад. Що ти бачиш?
Хлопець оглянувся і крикнув:
Чорна хмара доганяє нас!
То не хмара, то коні, сказав Морський Кінь. Давайте скоріше бігти, щоб вони не догнали нас у дорозі. Хай доганяють, як ми будемо на місці.
І скапали вони. Приїхали до царя. Хлопець каже цареві:
Давайте скоро людей і дерева, щоб зробити обору, там сила коней біжить.
Поки морські коні прибігли, обора була готова. Коні забігли, і їх зразу закрили в оборі. Як побачив цар стільки коней, та сказав бабі:
Треба дати йому за це звання міністра.
А баба каже:
Він хороший, але треба, щоб він скупався в киплячому кінському молоці, то буде ще май красивий.
Надоїли вони з кобил котел молока, поставили його на вогонь, і цар каже хлопцеві:
Треба, щоб ти скупався в цьому молоці, то будеш дуже красивий.
Пішов хлопець до коня і каже:
Біда! Варять молоко і кажуть, щоб я в ньому купався.
То нічого, каже кінь. Як усе буде готове, то скаже, щоб покликали твого коня. Най він побачить твою смерть.
Роздягся хлопець і приготувався скакати в молоко. Та й каже:
Я вже бачу, що маю тут умерти. То покличте мого коня, най він побачить мою смерть.
І цар звелів привести коня. Хлопець скочив у котел, а кінь подув, і молоко зробилося холодним. Хлопець викупався і вийшов з молока ще красивішим.
Побачила це баба і веліла знову гріти молоко. «Як я викупаюся, думала вона, то буду молода і дуже красива». Молоко закипіло, а вона як скочила в нього, то лиш кості від неї лишилися.
Цар каже до хлопця:
То твій кінь таку силу має. Ти привяжи його біля котла, най і я покупаюся.
Стали знову гріти молоко. Скоро воно закипіло. Привів хлопець коня, а той каже:
Цар нас так багато мучив, що не варто його рятувати. Най пропадає.
Скочив цар у котел і лиш кості від нього лишилися. А хлопець оженився на його дочці і став царем. І зробили таке весілля, що ні до того такого не було, ні відтоді.
Німа цариця
Був собі один бідний чоловік. Дуже вони з жінкою бідували. Якось пішов той чоловік у ліс по гриби, і підійшла до нього якась баба.
Що ви тут робите? питає баба.
Збираю гриби.
Баба каже:
Ви бідний чоловік. Нате вам ці три горіхи. Як прийдете додому, розбийте їх, і не будете більше бідний. Але дасте мені за ці горіхи те, чого у вас зараз нема.
Погодився чоловік. Приходить він додому і не каже жінці нічого, а пробує, що з тих горіхів буде. Розбив один горіх і купа золота зявилася! Бє другий горіх друга купа золота! Бє третій третя купа!
Жінко, тепер ми будемо жити, бо грошей у нас досить. Але за ці гроші я маю віддати те, чого в нас зараз нема. Так я з бабою домовився, котра мені горіхи дала.
Жінка каже:
То добре. Як нічого в нас нема, то нічого й не дамо бабі.
А через якийсь час народилася в них дівчинка. І така красива, що на світі такої більше нема. Аж тепер вони здогадалися, що мають віддати бабі.
Минуло років із десять. Той чоловік зробився великим багатієм. Дівчинка вже виросла. А тут і баба прийшла.
Каже:
Згодилися ви дати те, чого не мали, то я й беру те, чого тоді не було. Беру вашу дівчину.
Взяла баба дівчину й пішла.
А та баба була чарівницею. Це вже дванадцяту дівчину вона від людей узяла. І нічого ті дівчата в неї не робили.
Привела баба дівчину, побула день вдома, а на другий кудись пішла.
Сказала вона дівчатам:
Тут є багато кімнат, і ви можете в усі кімнати заглядати, лише у останню кімнату не заглядайте.
Пішла баба, а новенька дівчина думає: «Подивлюся я, що там у тій кімнаті». Відчинила двері, а там лежить та сама баба. Лежить мертва. Дівчина зачинила двері і нікому ні слова не каже.
А баба прокинулась. Вона знала, що та дівчина бачила її мертву, і питає дівчину:
Що ти бачила в тій кімнаті, як дивилася туди?
Нічого не бачила і не дивилася.
Баба добре знає, що дівчина дивилася, а дівчина ніяк не хоче признатися.
Коли баба вмирала на добу, то її легко було зробити мертвою й на рік. Треба було тільки переставити свічки: ту, що стояла у баби в ногах, поставити в головах, а від голови поставити свічку в ноги.
Боялась баба, що дівчина комусь розкаже про неї, і зробила її німою. А потім відвела дівчину в ліс і лишила саму.
А тим лісом їхав цар і побачив дівчину.
Ану, йди, подивися, що за дівчина там сидить, каже він кучеру.
Той пішов до неї та й питає:
Чого ти тут сидиш?
Вона мовчить.
Звідки ти?
Вона мовчить.
Чого мовчиш?
Вона мовчить.
Кучер повернувся і каже цареві:
Вона нічого не говорить. Мабуть, німа. А красива, що в світі такої я ще не бачив.
Іди приведи її сюди, каже цар.
Кучер пішов, узяв дівчину за руку й привів. Як побачив цар таку красу, то не міг очей відвести. «Нехай вона й німа, але візьму її за жінку», думає цар.
Привіз її цар додому, одружився та й живе з нею. І через рік такого вона гарного хлопчика народила, що в світі такого більше не було.
А баба-упириця, в якої вона колись жила, прийшла вночі до царського дому та зарубала хлопчика, а матері його помастила рота кровю. Узяла зарубаного хлопчика і пішла. Встає вранці цар, дитини нема, а жінка в крові. Зібралися міністри і вирішили, що то вона зїла дитину. Але цар сказав:
Нічого я їй за це не зроблю, бо люблю її.