Ні, не рука, каже батько.
Ну, шістсот бери!
Як узяв той циган торгуватися, як узяв, так чоловік і шага не спускає.
Ну, бери, батьку, тільки з недоуздком.
Е, ні, цигане: недоуздок мій!
Чоловіче добрий! Де ти видав, щоб коня продавати без уздечки? І передати ніяк.
Як хочеш, а недоуздок мій! каже чоловік.
Ну, батьку, я тобі ще пять карбованців накину, тільки з недоуздком.
Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривни варт, а циган дає пять карбованців! Взяв і оддав.
Пішов чоловік, взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав. А то не циган то Ох перекинувся циганом.
Той кінь несе та й несе Оха вище дерева, нижче хмари От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня пустив пастись, а сам пішов у хату.
Не втік-таки від моїх рук! каже жінці.
От у обідню пору бере Ох того коня за поводи, веде до водопою, до річки. Тільки привів до річки, а той кінь нахилився пити, та й перекинувся окунем, та й поплив. Ох, недовго думаючи, перекинувсь і собі щукою та давай ганятися за тим окунем. Так оце що нажене, то окунь відстовбурчить пірця та хвостом повернеться, то щука й не візьме От оце вона дожене та:
Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!
Коли ти, кумонько, хочеш балакати, каже окунець щуці, то я й так чую!
То це що нажене щука окуня та:
Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!
То це що нажене щука окуня та:
Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!
То окунець відстовбурчить пірця та:
Коли ти, кумонько, хочеш, то я й так чую!
Довго ганялася щука за окунем та ні! А це випливає той окунь на берег аж там царівна шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перетнем у золотій оправі, царівна й побачила, та й підняла той перстень з води. Приносить додому, хвалиться:
Який я, таточку, гарний перстень знайшла!
Батько милується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!
Коли це через якийсь там час повідомили царя, що прийшов якийсь купець.
А то Ох купцем перекинувся.
Цар вийшов:
Що тобі треба, старче?
Так і так. Плив я, каже Ох, кораблем по морю, віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду. Чи ніхто з ваших не знайшов?
Моя дочка знайшла, каже цар.
Покликали й її. Ох як узяв її просити, щоб оддала, «бо мені, каже, і на світі не жити, як не привезу того перстня!»
А вона не оддає та й годі! Тут уже цар уступився:
Оддай, каже, дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові оддай!
А Ох так просить!
Що хочете, те й беріть у мене, тільки оддайте мені перстень.
Ну, коли так, каже царівна, то щоб ні тобі, ні мені!
Та й кинула той перстень на землю він і розсипався пшоном так і порозкочувалось по всій хаті. А Ох, недовго думаючи, перекинувся півнем та давай клювати те пшоно, клював-клював, все поклював А одна пшонина закотилася під ноги царівні, він тієї пшонини не зїв. Як поклював, у вікно вилетів, та й полетів собі
А з тієї пшонини та перекинувся парубок і такий гарний, що царівна, як побачила, так і закохалася одразу, та так же то щиро просить царя й царицю, щоб її оддали за нього:
Ні за ким, каже, я щаслива не буду, а за ним моє щастя!
Цар довго морщився що то за простого оддати свою дочку; а далі погодився. Поблагословили їх та й подружили, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали.
Про Оха-чудотвора
Був собі дід та баба і був у них один син. От баба діду й каже:
Діду, одведи його у школу!
От дід узяв сина й повів у школу. Веде та й веде, коли бачить-стоїть гора така висока, що страх. От він зійшов на гору і каже:
Ох!
Коли виходить пан і каже:
Нащо ти мене звеш?
Я вас не зову. Я зійшов на гору і кажу: «Ох!»
Я саме той чарівник Ох. Куди ти ведеш свого сина?
Да поведу у школу куди-небудь.
Оддай мені, я його вивчу.
Що ж вам за год?
Зроби мені копу ложечок.
Ну добре.
От дід приходить додому й каже бабі:
Оддав сина у школу.
Кому ж ти оддав?
Оху.
Що ж йому за те?
Копу ложечок.
От дід зробив копу ложечок, приносить до Оха, а Ох йому і каже:
Постій, я внесу твого сина.
Пішов Ох і приносить три яструбці і дав їм їсти, а після й каже:
Пізнавай свого сина!
От дід і каже:
Не пізнаю.
Ну йди додому, да зроби ще мені копу тарілочок.
Прийшов дід додому і начав робить. Зробив він копу тарілочок і приносить до Оха; а той і каже:
Посидь у мене в хаті, я ось зараз унесу Пішов і вносить три півники, посипав їм їсти й каже:
Пізнавай свого сина!
Не пізнаю! каже дід.
Ну, каже Ох, коли ти не пізнаєш свого сина, то йди додому та зроби мені знов копу ложечок.
От дід наробив ложечок і приносить, а Ох йому й каже:
Посидь у хаті, діду!
Дід остався в хаті, а він пішов у конюшню, забрав своїх два сини і його третього. Приводить у конюшню того чоловіка стоїть таких три жеребці, що страх. От Ох і каже:
Пізнавай свого сина!
Не пізнаю, каже дід.
Ну іди, да принеси мені копу ложечок.
От дід приходить додому, як почав стараться, як почав стараться вистарався. А дідів син у Оха дрова рубає і каже наймичці:
Як прийде мій батько, то я буду з правого боку стояти і буду ногою тупати.
От приходить батько до Оха, а наймичка й каже йому:
Ваш син буде з правого боку стояти і ногою тупати.
Приходить Ох і каже:
Іди, діду, у конюшню!
Приходить дід у конюшню коли стоїть таких три жеребці, що страх. От дід і каже:
Оце мій син!
Оце мій син!
Ну бери, каже Ох.
Узяв дід свого сина й пішли додому; а син і каже дорогою:
Як же нам грошей заробить?
Як же ми заробимо? каже батько.
От син зразу перекинувся яструбом, да й каже:
Мене ні за що не продавайте, як за сто карбованців.
От той яструб усе сидить на плечі, як де перепілка заспіває, так він полетить і принесе. Іде пан, побачив того яструба і каже:
Що тобі за яструбця?
Сто карбованців.
Вийняв пан і дав за того яструба сто карбованців, а яструба взяв, посадив на плече і поїхав собі. Той яструб носить да й носить перепілки, а за однією як погнався, та в яр, а в яру перекинувся зайцем, потім прибіг до батька, перекинувся хлопцем, і пішли вдвох додому й живуть собі.
Прочули вони, що в такому-то містечку ярмарок, син і каже батьку:
Я стану таким конем, що одна шерстина срібна, а друга золота, і поведіть мене на ярмарок. Вам будуть давати багато грошей, дак ви не продавайте, аж поки не набють пять мішків золота, і щоб ви зняли уздечку, хоч як будуть дорого платити за уздечку, то не продавайте.
Повів він його у ярмарок і продає. Скільки панів не приходило купувати його, то він як скаже таку ціну, то пани і не хотять купувати його. От прийшов той самий учитель його, Ох (а він дідом перекинувся), і каже:
Що тобі, старий, за цього коня?
Пять мішків набийте золотом, та ще щоб моя й уздечка була.
От Ох оддав йому золото, вихватив коня з уздечкою, а кінь і плаче. Привів його додому і привязав у конюшні так круто, що страх, і його товариші тут у конюшні.
От той кінь і каже:
Одпустіть хоч трошки, хоч дайте дихнути.
Вони взяли і одпустили трошки, він зразу одірвався та й побіг. Дивиться кінь, що за ним женеться вовк, кінь зразу перекинувся хортом, біжить та й біжить, коли море кінь нерекинувся окунем, а вовк щукою, та й пливуть. От щука й каже:
Окуне, повернись до мене боком.
Коли ти щука бистра, каже окунь, то лови мене з хвоста.
Пливуть вони, коли дивляться, аж перуть прачки плаття царська дочка і служниця царя. От він зразу перекинувся перстником перед царською дочкою, вона узяла той перстник. Ох перекинувся таким старим дідом, що страх, прийшов до них да й каже:
Чи не бачили тут перстника, я тут учора загубив?
Ні, каже, найшли.
Да оддайте ж мені.
Ні, не оддам, каже царська дочка.
Ну, що ж, як вам услужить за те, щоб ви оддали?
Сім год служи.
От Ох служить, а той, що перекинувся перстником, вночі парубком, а вдень перстником лежить.
Як будете, каже царівні, оддавать мене, нехай лучче маком посіюсь. Та як буде одна мачина котиться під чобіт, то наступи її.
Приходить йому строк, дак Ох і каже:
Оддайте ж мені перстник!
Нехай, каже царівна, лучче маком посіється!
Взяла да й кинула його. Коли дивиться, аж одна мачинка котиться, вона взяла да й наступила ногою. Той дід перекинувся півником і збирав мак, а та мачинка перекинулась яструбом. Зараз яструб убив півника. А тоді він став парубком, да й повінчався з царівною живуть і хліб жують, а нам не дають.
Протопей-прапорщик
Була в царя дочка. Та така вже гарна, що цар її й показувати не хотів нікому. Боявся, що вкрадуть. Але довідався про неї чарівник із далекого заморського краю, спорядив він корабель та й поїхав через море, щоб царську дочку вкрасти. Приїхав, а вона з подругами морським берегом прогулюється. Чарівник почав показувати всілякі чарівні квіти і заманив її тими квітами на палубу корабля. Як тільки вона ступила на палубу, чарівник підняв паруси і втік.
Сповістили царя, що вкрадено дочку. Скликав цар військо та й каже:
Хто знайде мою дочку, тому велику нагороду дам.
Тоді вийшов з рядів прапорщик, якого звали Протопей.
Я знайду вашу дочку, каже Протопей-прапорщик, і нічого за це не хочу, тільки саму царівну за дружину. Та дайте мені двох помічників і на два роки харчів.
Дав йому цар за помічників Івана Івановича та Василя Васильовича.
Приїхали вони за море, у той край, де жив чарівник.
Протопей-прапорщик наказує Івану Івановичу:
Вари на нас усіх їсти, а ми йдемо царівну шукати.
Та й пішли вони. Іван Іванович зварив їсти та й чекає на них. Аж тут звідки не взявся сам чарівник.
Зварив? питає.
Зварив? питає.
Зварив.
То будемо їсти, каже чарівник.
Перехилив казан і зїв усе.
Наступного дня Протопей-прапорщик пішов з Іваном Івановичем, а варити їсти лишив Василя Васильовича. Наварив Василь, а чарівник знову тут як тут.
Зварив?
Зварив.
То будемо їсти.
Та й знову сам усе зїв.
На третій день відправив Протопей на пошуки помічників, а сам зостався варити. І знову зявився чарівник.
Зварив?
Зварив.
То будемо їсти.
Але ж напоїв нема, каже Протопей-прапорщик.
Тут чарівник ударив кулаком об стіл, і на столі бозна відкіля зявилися різні напої.
Подумав Протопей-прапорщик: «Оце ж він і є, сам чарівник. Він набагато сильніший за мене. Що ж робити?»
А чарівник каже:
Будемо пити.
Протопей налив собі чарку, та й вилив потай під стіл, а чарівник одразу цілу пляшку й випив. Протопей виливає другу чарку, а чарівник випиває другу пляшку. Протопей виливає третю чарку, а чарівник випиває третю пляшку. Спянів чарівник і звалився на землю. Тоді Протопей-прапорщик відрубав йому голову. В кишені чарівника він знайшов три золотих ключі, а з пальця зняв золотий перстень.