Та ще живе і добре йому мається.
Та й тоді Гринь признався, хто він такий.
Я, каже, був одинаком у мого батька, і батько мене вигнав з жінкою і дітьми, то я прийшов аж сюди і сів на тім господарстві. Господь Бог мені допоміг, що я доробився маєтку. Отже, прошу вас, люди, як вернетеся назад, зайдіть до мого батька і поклоніться до нього від мене, скажіть, най прийде до мене в гостину.
Минув рік. Приїздить батько з матірю в гостину до Гриня. Привіталися красно, як Бог приказав. Дивується батько, що таке всюди красне господарство, і стільки всього є.
Аж тут приганяє пес худобу з пасовиська. Як батько побачив того пса, то зараз спізнав, що то синове щастя. Та й каже до сина:
Сину мій любий, забий того пса, бо як не забєш, то я зараз вмру тут, в твоїй хаті.
Гринь рад не рад, забив пса. Як йно худоба побачила, що пес лежить неживий, поприбігала вся до нього, ричить, плаче за своїм пастухом. І Гриневі жаль зробилося, і собі заплакав. Сльози покотилися з його очей. А худоба зачала пса лизати, цілком його злизала, тільки кості залишилися. Гринь позбирав кості з пса і поховав їх у могилу.
А батько відїздить додому і каже:
Сину, я до тебе приїду аж за рік у гостину.
І поїхав.
А худоба злизала з пса все щастя на себе, і знов стало так, як було.
Як минув рік, батько приїздить до Гриня другий раз у гостину. Приїхав на подвіря, дивиться, а по подвірю ходить ялівка така красна. Гладка І батько пізнав, що та ялівка злизала з пса найбільше щастя. Каже до сина:
Сину, заріж ту ялівку. Най жінка зварить з неї утробу, і я зїм. Бо як не заріжеш і не даси мені зїсти, то зараз умру.
Син не хотів різати ялівки, але як батько взявся просити, то мусив зарізати. Але жінка, як в кухні варила, то дала покуштувати дітям, і сама покуштувала. А решту занесла старому чарівникові. А він каже:
То не вся утроба, хто то зїв?
А невістка зі злістю і жалем відказує:
Я не їла і не бачила, аби хто їв. Поставила, то беріть, їжте!
То чарівник зїв і поїхав додому.
І знов за рік приїздить батько до сина. Як приїхав, то пізнав, що невістка з дітьми зїли з тієї ялівки щастя. Але він вже не міг казати синові, щоби різав жінку і діти. То й поїхав назад додому. Ще трохи зістало йому доїхати, як за серце його стиснуло, що не зміг у сина відібрати щастя Так і вмер.
Про камяну державу
Раз за синіми морями, за скляними горами жив собі чоловік. Бідний-бідний! Убогий-убогий! Був у нього один син Юрко.
А бідний чоловік завжди із чимось має клопіт. Так і цей бідолаха мав біду. У школі діти дражнили хлопчину: «Юрку, Юрку, чи хочеш ти кровянку?» Він, неборак, хотів би, та звідки візьме кровянку?
Як хлопцеві надокучило слухати ці дратування, сказав:
І їстиму ковбаси, скільки лиш у мене влізе!
І не скінчив школу, а записався в помічники до мясника. Тут їв ковбас удосталь! І ріс як з води, і сила прибувала. На той час, як вивчився й дістав «свобідний лист» (свідоцтво про закінчення науки), таким став, як дуб.
Слухай, Юрку, говорить йому господар-мясник, лишайся в мене. Ліпшу роботу ніде не знайдеш. Я звик до тебе, ти до мене. Маю дочку, оженишся і, як постарію, перебереш мою крамницю.
Ні, каже Юрко, я йду світом шукати більше щастя.
Так і вчинив. На ті гроші, що дістав од мясника, купив собі ніж, сокиру, точило. Узяв чого їсти в торбу, вклонився господареві й рушив у дорогу.
Йде день, другий, третій У кожному селі заглядаються на нього дівчата: хлопець видний! Але Юрко йде все далі й далі. І ось натрапив на пустелю: ні дерева, ні ріки. А спека велика!
Змучився хлопець, але мандрує.
Одного дня зустрів у пустелі лева, орла й мурашку. Коло них лежить убитий кінь, і кожне би хотіло спробувати мяса.
Змучився хлопець, але мандрує.
Одного дня зустрів у пустелі лева, орла й мурашку. Коло них лежить убитий кінь, і кожне би хотіло спробувати мяса.
Лев ричить:
Я цар звірів. Кінь мені належить!
Ні, бо я перший побачив його, говорить орел.
А мурашка:
Я побачила коня!..
Сперечаються, і нікому розсудити їх.
У ту хвилину, як Юрко надибав на цю сварку, мурашка такого ляпаса левові вліпила, що тому аж зуби зацокотіли
Побачили людину, перестали гризтися й просять:
Розсуди нас! ричить лев.
Розсуди нас! клекоче орел.
Розсуди нас! пищить мурашка.
Подивився хлопець на них і на мертвого коня та й каже:
Слухайте мене. Я вас поділю, якщо ви погодитесь з моєю дільбою.
Погодимось!
То добре.
Узяв ніж і сокиру, засукав рукава. Розрубав коня, вийняв нутрощі й загорнув у шкіру; повідрізував мясо, склав його окремо; кістки у третю купку.
Отож, говорить до орла, тобі мясо треба. Це твоє, дав йому всі нутрощі.
Тобі, леве, буде ось, показав на мясо.
А ти, мураше, залізеш під кістя й гризи, доки зуби не притупиш. Чи ви задоволені?
Хай буде!
Тоді Юрко зібрався в путь, та лев спинив його:
Чоловіче добрий! Ти вчинив порядок межи нами, і я хочу віддячити. Вирвав із гриви три волоски й додав: На, сховай ці волоски. Як пальцями посучиш їх і подумаєш про те, аби зробитися левом, одразу бажання сповниться.
Узяв Юрко волоски й говорить сам до себе: «Не тяжке діло. Якщо і не придасться, то й не зашкодить».
Прискочив і орел:
І я хочу віддячити тобі!
Висмикнув зі свого крила перо:
Коли треба буде море чи ріку перелетіти, потягни оцим пером за вухом і тої ж миті зробишся орлом. А як захочеш знову бути чоловіком, лиш проговори: «Достатньо вже був орлом».
Подякував Юрко левові й орлові та й рушає в дорогу.
А я що? Я нічого? запищала мурашка. Хіба я не можу нічим заплатити за мудру пораду? На, прийми й від мене волосок. Сховай, і буде тобі у пригоді. В ньому така сила, що як його пальцями погладиш, то відразу мурашкою станеш. Світ великий, життя довге
Подякував Юрко й мурашці, вклонився і йде далі.
Йде пустелею. Почало вечоріти. Раптом бачить перед ним праворуч і ліворуч море. Кінця йому не видко!
«Що тепер робити? Вертатися назад?»
Зажурився Юрко, а тоді вдарив пальцем у чоло:
«А перо з орла нащо? Спробую, може, з того щось і буде!»
Вийняв перо, потяг поза вухом і віруйте не віруйте одразу став орлом!
Летить, летить Добрі дві години. І долетів до другого берега. А там над водою високий палац із самого срібла-золота. Одне вікно відчинене, а у вікні красна дівчина, такої ще ніколи не бачив.
«Тут, мабуть, живе цар, а це царева дочка», міркував Юрко.
Закружляв над палацом і злетів до дівочої кімнати.
Царівна швидко зачинила вікно й побігла до батька:
Татку, ходіть погляньте, який прекрасний орел залетів до моєї світлиці!
Цар прийшов, глянув і каже:
Справді дуже гарний. Можна дати його до саду, там такого ще немає.
Ой ні! Це мій, бо залетів до мене.
Хай буде по-твоєму, засміявся цар і наказав зробити для орла золоту клітку.
Принцеса дуже полюбила птаха. Ходить за ним: годує й поїть. Якось вона захворіла й лягла спати без вечері. А коли смеркалося, орел оглянувся довкола, вийшов з клітки й зробився парубком. Сів до столу, повечеряв, випив вина і став коло постелі милується красою царівни. Як почало розвиднятися, знову обернувся на орла, зайшов у клітку і замкнувся. Вранці служниця прибирала й похвалила принцесу:
Добре, що ви поїли вечерю!
Дівчина глянула на стіл: справді, вечеря зїдена! Чудується: «Хто би міг поїсти!.. Кімната ж була замкнена. Треба подумати»
Як принесли вечерю, що стане й на двох, вона трошки поїла й лишила. Лягла у постіль і не спить. Але десь коло півночі все-таки заснула. А Юрко цього й чекав. Виліз із клітки, зробився парубком і смачно поїв: помилувався ще красою дівчини й знову перекинувся в орла.
І цього разу служниця хвалила принцесу за добрий апетит.
А та дає тверде слово, що вже не засне й мусить дізнатися, що тут діється.
Як принесли вечерю, трохи поїла; лягла спати у постіль і прикинулась, що спить.
Юрко думав, що вона заснула, вийшов із клітки й сів до столу. Поїв і став коло постелі, дивиться на дівчину. А вона все бачила. Коли хлопець хотів перекинутися орлом і зайти до клітки, вхопила його за руку:
Хто ти за один? Як сюди потрапив? Сядь і розкажи.
Юрко усміхнувся, присів коло дівчини і став розповідати. Вона слухала, слухала й говорить:
Я тебе так полюбила, що без тебе й жити не можу! Але боюсь, що мій батько нізащо не погодиться, щоб я була твоєю дружиною. Він цар і сватає за мене королів, князів
Якось зробимо
Домовилися, що Юрко лишатиметься вдень орлом, а вночі будуть зустрічатися.
Відтоді принцесі приносили подвійну вечерю. Батько й мати чудуються:
Наша донька звикла мало їсти, а тепер їсть за двох!
І видко було по дівчині: розцвіла, як ружа.
Так велося діло із півроку. Але хоч яка довга таємниця, мусить мати кінець, треба про все розповісти батькові. І таки наважилась. Підготувалася й зайшла до його кімнати. Але й Юрко в подобі мурашки на платті принцеси теж опинився там.
Добрий ранок, татку!
Добрий ранок, доню! Як здоровя?
Я здорова й щаслива. Я хотіла би поговорити з вами. Татку, чи ви не думали, що мені уже час іти заміж?
Цар аж підскочив з радості.
Донечко моя дорога, я давно цього чекаю. Є для тебе царські сини, молоді царі, герцоги Вибирай кого хочеш. Я згоден. Знаю, що ти вибереш собі чесного чоловіка.
І почав перелічувати: у того царя такий син, у того такий, а той цар сам ще молодий і нежонатий Стільки нарахував, що дівчина не могла і запамятати.
Ви, татку, сказали, що будете згодні з моїм вибором. Та я вже собі вибрала. Тільки жодного із тих
А кого? скрикнув цар.
Чесного, мудрого хлопця. І розповіла про Юрка. Коли цар почув, що його донька хотіла би піти за простого хлопця, скочив на ноги, вхопив шаблю і, якби була не втекла, одрубав би їй голову.
Геть! закричав. Не хочу бачити! Ганьбу мені знаходиш! За простака думаєш іти!..
Дівчина повернулася й лащиться до нього. Кінець кінцем батько помякшав і сказав:
Не дам за такого, але хочу бачити, який то хлопець, що ти його так любиш.
Не встиг цар проказати своє слово, а Юрко гурк! і став перед ним. Цар аж рота роззявив, так зачудувався. Дивиться хлопець прекрасний! Рідко такого можна бачити. І так спритно зявився. Каже:
Добре, доню! Багатства в нас вдосталь. Держава велика. Любиш його? Хай буде! Поберіться!
Молоді дуже зраділи. Почали старого цілувати.
Настав день весілля. Було воно дуже багате й славне.
Але ми не будемо марнувати час коло свадьбування, а підемо далі. Юрко досяг того, чого довго шукав: має за дружину гарну дівчину й став царювати.