За брамою вихід в інший світ, звідки вони прийшли.
Але старий дід зупинив попутників:
Чекайте, гляньте, що діється в моїй державі.
Обернулися. Бачать: птахи, звірі та люди ожили, почали ходити. Природа теж ожила. Шовкова трава росте Держава підіймається все вище і вище їм уже не треба лізти вгору.
На тому місці, де була пустеля, зявилася багата й славна держава.
Всі троє йдуть до дівчиного батька.
Прийшли, а там безліч людей.
Що сталося?
Старий цар помер.
А бородатий дід, коли це почув, поспішив до мертвого й почав над ним ворожити, ключиком обтирати. І нараз бачать: цар устав і так зрадів, що аж заплакав.
І приготували велику гостину. Всіх людей з держави покликали на неї. Кого царські слуги стріли на дорозі, кожного вели в палату й садовили до столу.
Їли, пили, веселилися. А найбільше двохтисячорічний бородатий дід. Їв, пив, гуляв, танцював, як молоді. Й доти дотанцювався, що заплутався, впав і розсипався на порох.
Але й ця пригода не перешкодила гостині. Гуляли, доки їм не надокучило.
Відьомське кодло
Дівчина-тростинка
У одному селі жив сирота Іванко. Як умирали його тато й мама, то лишили йому стару хатку і городу латку.
А в тому селі був дідич Стульморда. Люди його обходили десятою дорогою, бо ніхто з ним не хотів мати до чиніння. Якось дідич став коло Іванкової хати і крикнув:
А ти хто такий?
Я собі Іванко.
А нащо тобі хата, та ще й город?
У хаті живу, а з города годуюся. Про це й дурень знає.
Пан подумав і сказав:
Іди до мене фірманом, бо цей город я забираю. На ньому буде пасіка.
Хіба у вас, паночку, мало свого поля? Гріх будете мати!
Гріх най іде в міх зверху макогоном. Не хочеш бути фірманом, то забирайся із села.
Іванко напік собі картопляників, кинув у торбину кілька яблук і помандрував. На березі Пруту побачив журавку. Підійшов а птаха не тікає, взяв у руки крило перебите. Вона попросила:
Допоможи, леґеню. Уже пять днів сиджу тут голодна, бо рани болять.
Іванко помив рани, порвав сорочку й перевязав їх. Відтак зловив у Пруті рибку й нагодував птицю. Хотів зробити їй і хатку, але тільки підійшов до трощі, то почув:
Не рви мене, леґеню, бо, може, прийде той, що я його чекаю.
А ти що за одна?
Дівчина-тростинка.
Кого чекаєш?
Свого визволителя.
Ану, покажися.
Голос відповів:
Два рази я вже показувалася Та що з того? Як пішли, так і нема по сьогоднішній день. Ще можу показатись один-єдиний раз.
Останній раз мені й покажись. Бігме, не обдурю.
Ну, добре, дивися на вершечок трощі.
Раптом Іванко побачив перед собою чарівну дівчину. Вона була така файна, як перша квітка навесні, але дуже сумна.
Чому ти сумна?
Мене украла від батьків зла відьма. Хотіла, щоб я віддалась за її сина-велетня. Я не схотіла і втекла, сховалася в цій трощі. Відьма мене знайшла і обернула в тростинку. Аби мене визволити, треба викрасти мій перстень і покласти його на вершечок
І дівчина зникла. Вона дуже сподобалася нашому Іванкові. І вирішив їй допомогти. Повернувся до журавки й каже:
Нам треба розлучитися.
Куди підеш? спитала журавка.
Піду шукати те, про що не можна говорити.
Най тобі щастить!
Іванко йшов полями, лісами. Якось при дорозі побачив хатку. Увійшов. У сінях були три коти, привязані до трьох стовпів. Іванко погладив кожного кота і дав по шматку риби.
Няв, няв, няв озвалися до нього коти.
З хатки почувся якийсь голос:
Хто там збиткується над вами?
Не збиткується ніхто. Леґінь дав нам їсти.
Тоді заходь до хати, леґеню!
У хаті Іванко нікого не побачив, бо там було темно. Викресав вогню і посвітив. На печі лежала стара-старезна баба.
Добре, синку, що не минув моєї хатки, бо в мене щось у боку коле. Нема кому водиці принести.
Водиці? Зараз, бабко
Сам не принесеш, бо заблудишся. Спусти одного кота, він очима буде присвічувати дорогу.
Іванко вийшов у сіни і спитав:
Котрий із вас піде зі мною по воду?
Всі по одному разові, відповів найстаріший.
І пішли. Дорогою Іванко зацікавився:
Скажи, котику, чому це ви привязані?
Не можу сказати, стара прожене мене. Спитай другого.
Іванко зварив кулешу, нагодував бабку і котів. Переночував і хоче йти далі. А стара не пускає:
Побудь тут ще трохи, доки не перестануть мені боліти крижі.
Другого дня Іванко пішов по воду з другим котом.
Скажи, котику, чому це ви привязані?
Не можу сказати, я боюсь баби
Другого дня Іванко пішов по воду з другим котом.
Скажи, котику, чому це ви привязані?
Не можу сказати, я боюсь баби
На третій день Іванко пішов по воду з третім котом. Напоїв його, погладив, дав кавальчик рибки.
Скажи, котику, чому це ви на привязі?
Боюся говорити, але тобі скажу. Баба найстарша відьма. Вночі до неї злітаються всі нечисті сили і радяться, як мають людям шкодити. Сьогодні теж зберуться на збіговисько. А щоб ти не чув, баба заліпить тобі вуха воском. То я про все тобі розповім.
Скажи мені, котику, вони ніколи не говорили про дівчину, що стала тростинкою?
Як ні? Баба навіть казала, що вже були два леґені, які хотіли вкрасти в неї перстень. Вона їх обернула у два камені. Там, під хатою, й лежать. Як припече сонечко, баба на них сідає й вигрівається.
А що треба робити, щоб повернути їм життя?
Треба скропити камені водою з озерця, з якого ще ніхто не пив.
Іванко зварив вечерю, нагодував бабу, котів і ліг спати. Стара сказала:
Іванку, сеї ночі буде дуже гриміти. Я тобі заліплю вуха свіжим воском, абись не оглух.
Опівночі до хати почали злітатись всілякі відьми, упирі й чорти. Набилося їх стільки, що не було де ні спати, ні стати. Іванко вийняв віск з одного вуха і почув:
Чула, що йде і третій леґінь визволяти дівчину з тростини. Але я йому покажу, по чому лікоть кваші. Я перстень заховала в Залізній горі.
Уранці відьма розбудила хлопця і спитала:
Ти щось чув, Іванку?
Ні, бабко, я спав, як камінь.
Хлопець почав збиратися в дорогу.
Я йду з тобою, сказав третій кіт. Бабу ми обдуримо. Ти зловиш кота й привяжеш замість мене. Баба стара й підсліпувата, не скоро помітить.
Іванко так і зробив.
Довго йшли чи мало прийшли у чисте поле. Раптом у повітрі загуділо. Котик сказав:
Це баба вже летить за нами. Видно, упізнала підкинутого кота. Але я хитріший
Він вигріб яму і сказав:
Залізай сюди!
Іванко заліз, сховався разом з котиком.
Баба пролетіла і пропала.
Іванко і котик вибралися з ями і вирушили далі. Ішли день, другий, третій прибули до печери. Котик сказав:
Тут живе ворожбит, який дуже сердитий на відьму. Ти зайди до нього, а я доти мишей половлю.
Ворожбит був старий і слабий, як муха восени. Лежав і ледве дихав. Побачивши Іванка, сказав:
Добре, що прийшов, леґеню. Принеси водички, бо я негоден встати.
Іванко приніс води, зварив обід, нагодував старого. Ворожбит розповів:
Як я був молодий, то всі відьми мене шанували. А коли зістарився, то спалили мою книгу й покинули мене в цій печері. Мене чекає смерть. Я тобі, леґеню, видам найбільшу таємницю. Хочеш знайти Залізну гору? Тоді слухай добре. Коло печери, з південного боку, закопані чарівні капці. Розкопай їх і візьми собі. Як прийдеш до моря, кинь їх у воду вони стануть човником і повезуть тебе до Залізної гори. Там є й озерце, з якого ще ніхто не пив
Ворожбит не встиг більше сказати. Заплющив очі і помер.
Іванко поховав ворожбита так, як це має бути. Відтак викопав собі чарівні капці і вирушив з котиком в дорогу. Довго йшли чи мало але дійшли до синього моря.
Іванко кинув капці у хвилі, і перед ним виріс із води човен. Сіли й попливли. За одну днину допливли до якогось острова. Коли вийшли на берег, човен знову обернувся в капці.
На острові був дуже густий ліс. Височезні дерева піднімалися до самого неба.
Тоді котик видряпався на верх найвищого дерева і роздивився в усі боки. Крикнув:
Іванку, Залізна гора близько.
Побігли туди, куди повів кіт. Перед горою залізли в корчі й почали дивитися, з якого боку в неї увійти. Вони мовчали, і гора мовчала.
Раптом гора заскреготала й отворилася. З неї вийшли дванадцять дівчат з кошиками в руках.
Добридень, дівчата, привітався Іванко. Куди йдете?
По ягоди. А ти хто такий?
Я прийшов до вас у гості.
Ми гостей не приймаємо, нам вони заказані. Як наш господар-велет побачить тебе, більше не будеш ні до кого в гості ходити.
А ви що за одні?
Ми полонянки господаря-велета.
А він не боїться пускати вас по ягоди самих?
Не боїться, бо із цього острова не можна втекти. Є лише один-єдиний човен, якого приймає це море.
А де той човен?
У ворожбита, що доживає віку в якійсь печері. Того човна не наздожене ніяка сила.
У ворожбита, що доживає віку в якійсь печері. Того човна не наздожене ніяка сила.
Іванко збирав з дівчатами ягоди й розповідав, як файно жити там, де є багато людей і де нема таких диких нетрів.
Потім запитав:
А ви не знаєте, де ховає господар-велет золотий перстень?
У золотій скриньці. А ключик від скриньки в його лівому вусі. Але якщо ти забереш перстень, то заплатиш за нього життям. Господар-велет прокинеться і вбє тебе одразу. Він сильніший від цієї гори!
А що маю робити, аби перстень забрати?
Треба спочатку взяти ключик з його лівого вуха, а потім підпалити книгу життя господаря-велета, яка лежить у нього на столі.
Дівчата назбирали повні кошики ягід. Коли повернулися, брама отворилася, леґінь сховався серед дівчат і зайшов з ними всередину.
Господар-велет спав у величезному залі. Так хропів, що аж гора двигтіла.
Іванко тихенько підійшов до нього. Витягнув золотий ключик з його лівого вуха, відтак узяв кресало і викресав вогню. Роздмухав грубку й підпалив на столі книгу життя господаря-велета.
Чорний як ніч дим піднявся в широкій залі Господар корчився спочатку, а потім почав кудись пропадати. Зникали ноги, тулуб, руки, шия Частинка книги не догоріла, впала на долівку і погасла. Тоді очі велета піднялися і почали блукати по залі. Іванко вийшов з темного кутка, підійшов до золотої скриньки, відімкнув і забрав перстень. Господареві очі весь час пливли за ним, але Іванко не боявся. Він отворив двері й вигукнув:
Егей, дівчата! Принесіть якийсь глечик, аби набрав води з озерця, з якого ще ніхто не пив.
На, маєш глечик, сказали дівчата.
Котик повів його до озерця. Набрали води. Тоді котик сказав:
Треба тікати, доки баба не дізналася про смерть свого сина. Вона може біди нам наробити.
Прийшли перед страшну залізну браму.