Та так.
Я вам дров привезу не одну фіру та й ще мій слуга нарубає, а сина давайте мені на службу.
Пан нащебетав жінка повірила й відпустила хлопця.
Привіз дідич його додому й посилає худобу пасти.
Пане, каже новий слуга, буду вам і вівці, і коні, і велику худобу все буду пасти, але купіть мені сопілку, бо без сопілки я не можу бути пастухом.
Го-го-го! Чого захотів! Сопілки? Я на сопілки грошей не маю. Йди собі та й по вербах шукай сопілки.
Та з верби, пане, погана сопілка.
А що я тобі зроблю?
Не допросився в пана сопілки. Пішов, знайшов ліщину, мучився-мучився викрутив з неї сопілку. Зробив ще воронки ой, як виліз на стрих, як заграв! А той панок-онучок прибігає та й каже:
Чуєш, Іване, навчи мене грати.
Скажи панові, най моїй матері дров привезе, та й навчу.
Малий побіг, а дідич каже, що не втечуть дрова, хай почекає.
Просить малий навчити.
Добре, погодився Іван. Клади пальчики на воронки, перебирай ними й дуй у сопілку.
Панич дув, перебирав, а музики нема. Мучиться Іван з малим цілий день, а дідич стоїть унизу та й слуха, як слуга вчить його онука. Набридло Іванові та й каже він:
Хоч ти й дідичів онук, але такий дурний, як той цап на мості. Я би борше корову танцювати навчив, ніж тебе на сопілці грати.
А пан, коли вчув це, підлазить по драбині на стрих та й питає:
Що ти, Іване, сказав?
Та кажу, що я би скоріше корову навчив танцювати, ніж вашого онука на сопілці грати.
А бичка міг би навчити?
Міг би й бичка.
Знаєш що, Іване? каже пан. В мене є бичок, який має вже два місяці, навчи його танцювати тобі добре заплачу.
Ой, пане, ви обіцяли мені за службу платити досі ще моїй мамі дров не завезли, а вже зима йде.
Я тобі гроші дам.
Ви мені, пане, дайте того бичка додому і гроші дайте.
Бери, Йване, бичка й гроші. Але коли я буду знати, що мій бичок танцюрист?
Я прийду й скажу, коли вам їхати по танцюриста.
Добре.
Взяв Іван гроші, взяв бичка, пригнав додому, потримав до зими, а взимку відвів на ярмарок і продав. Каже матері:
Будемо класти хату. Я маю гроші, то треба їх у рух пустити.
Побудував Іван хату, але треба чогось і до хати. Приходить навесні до дідича:
Добрий день, пане!
Добрий день, Іване! Що там мій бичок робить?
Го-го-го, пане. Бичок і танцює, і до школи ходить.
Та що ти кажеш, Іване?
Те, що чуєте, пане. Треба грошей.
Пан почухався в голову та й дав калитку грошей.
А як далі буде, Іване?
Та так буде, пане, що навчиться він читати-писати, а я прийду і скажу, щоби ви приїхали в нього екзамени приймати.
Добре, Іване.
Іван купив собі поле за ті гроші та й сміється:
Тепер, мамо, будемо жити, як пани.
Але минув рік треба йти до пана. Питає дідич:
Іване, що там мій бичок робить?
Го-го, пане! Бичок вчиться на суддю. Треба йому на два роги дві шапки, треба четверо чобіт, треба великого плаща, треба вбрання нового зима йде, пане. Йому соромно в будь-якому вбранні ходити.
Каже пан:
Го-го-го! Як він мені дорого коштує!
Але ви, пане, будете мати свого суддю.
Та добре, добре, Йване.
Дав пан нову калитку грошей.
Минуло три роки. За цей час Іван перебрався з села до міста, купив собі каменицю, оженився вже жінку попід руку водить. А в тім місті був суддя Бик. Приходить Іван до пана, та й пан питає про свого бичка.
Поздоровляю вас, пане, каже Іван. Він уже не бичок, а суддя Бик. А таки зробився, що й не пізнаєте. Запрошує вас приїхати завтра на сніданок, але до нього, пане, тепер треба стукати в двері.
Добре, Іване.
Розказав Іван, де мешкає суддя, і пішов собі з жінкою на прогулянку. Другого дня дідич приїжджає до судді Бика, постукав Бик відчиняє двері, а дідич видивився, що з його бика зробився такий пан.
Ну що ти, бицю мій, тут робиш? Що їсти тобі тут дають? У мене ти би сінце їв, січку.
Суддя Бик як закричить:
Шандари! Поліція! Арештуйте його! Він якийсь помішаний!
Пан розсердився та й як улупить суддю:
Йой, бицю!.. Ти мої пальчики ссав, а тепер хочеш мене арештувати!
А потім пан суньголовою давай втікати по сходах, аби не заарештували.
Так Іван з паном розрахувався.
Голий парубок
Жив на світі голий парубок. Лише купить собі одежину, а вночі щось увійде і поїсть, подере її. На другий день знов голий. Подарує хтось таке саме.
Приходить він до пана і проситься на службу. Пан подивився на нього і каже:
Поганий з тебе наймит буде, як ти не можеш навіть на вбрання заробити.
Буду, пане, вам добре служити.
То служи за те, що я тебе вберу і буду годувати.
Най буде.
Дає йому свій поношений одяг, а на ранок виходить наймит надвір голий. Пан розсердився і каже:
Будеш тепер ходити і їздити так, як є.
Але підійшов до нього якийсь дідусь і питає:
Чи ти, сину, такий нещасний, що так ходиш?
Дідусю, я нічого не годен собі придбати, бо щоночі якась біда їсть і рве мою одежу.
А ти тютюн маєш?
Тютюн маю, бо ношу в кулаці.
То дай закурити.
Дає дідусеві тютюну, закурили, і дід радить:
Йди, хлопче, до пана і проси, аби він дав тобі за службу ту гранітну скалу, що стоїть серед його поля. Підеш цієї ночі туди ночувати. Але не спи, лиш дивися, що буде зі скалою робитися. Що би там не було, не займай. Лише останнє, що залишиться, злови і добре бий. Тоді будеш знати, чому голий ходиш.
Приходить наймит до пана і просить дати за службу скалу, що серед поля. Пан витріщився на нього і розсміявся.
Я тобі, голяку, задурно даю ту скалу, бо з неї хісна не маю ніякого.
Не ночує наймит в пана, а скоро смерклося йде спати на свою скалу. Опівночі з усього світа злізлося гаддя, вужі, ящірки, мавпи і почало той камінь гризти. Поки зазоріло, згризли до половини. Перед днем все розлазиться, розбігається, лиш одна мавпа посилено гризе скалу і пищить.
Парубок має добрий ціпок, ловить мавпу і починає добре її молотити. Вона проситься:
Йой, чоловіче, не бий мене. Скажу тобі все, що хочеш.
Перестав бити і питає:
Чого я вічно голий ходжу?
На це я тобі таку раду дам. Йди на край села, там є бідненька хата, а в тій хаті дві дівчини живуть. Старша має двоє щасть: одне своє, а друге твоє. Оженися на ній. Як будете ґаздувати, то ніколи не кажи, що щось твоє лише жінчине.
Голий парубок закрив грішне місце лопухами і прийшов на сватання.
Чого ти, парубче, загостив до мене? питає його дівчина.
Женитися.
Та чи ти не бачиш, яка я бідна? І ти теж, певне, нічого не маєш, як без штанів та без сорочки прийшов. Де ти працював, що нічого не заробив?
Тепер не питай, чому я голий. Буду і вбраний, лише віддавайся за мене.
Дівчина подумала і погодилася вийти заміж. Просить парубок землі у пана, але той каже:
Коло скали, яку я тобі дав, є така рінь, що нічого рости не хоче, крім каміння. Як хочеш, то візьми собі.
Він подякував панові і говорить:
Він подякував панові і говорить:
Най то буде не моє, а жінчине.
Купує дівчина йому вбрання на весілля. Він одягнув і каже:
То не моє, то жінчине.
Встає на другий день, а вбрання ціле ніхто не знищив. Йде він до скали, а на ріні нема ані камінчика чиста земля, хоч зараз ори. Посіяв господар пшеницю і промовив:
То не моя, то жінчина.
Така пшениця вродилася, що він з ріні більше зібрав, як пан з усіх ланів. Через рік-другий став він з жінкою багатшим, як його пан. Дідич якось зустрічає його на полі і питає:
Скажи мені, чого тобі так гарно хліб родиться? Таж ти колись голий ходив.
Він відповідає:
Дивіться, пане, яка цього року моя пшениця буде. Зелена, дорідна, густа.
Нараз пшениця пожовтіла, почала сохнути, падати. Але господар говорить:
Я забувся, що то не моя пшениця, а жінчина.
Пшениця знову стала весела зазеленіла, зашуміла.
А господар каже до пана:
Бачите, пане, що то не мій хліб
І казка ця не моя. Я почув її від одного діда старого.
Гостина
Були собі чоловік та жінка. Молоді ще обоє, дітей не мали, жили на хуторі, далеко від села і мало з людьми зналися, то й сумували, що ні вони до людей, ні люди до них не ходять. Обридло їм таке самотнє життя, і вони собі надумали ось що:
Ти, чоловіче, каже жінка, іди собі куди-небудь сьогодні з дому та переночуй, а завтра в обідню пору прийдеш до мене неначебто в гості, а наступного дня я до тебе прийду.
Добре, каже чоловік.
Та й пішов. Десь блукав по лісу до вечора, ліг під копицею сіна, переночував, дожидається того завтрашнього дня. А жінка вдосвіта заходилася по хазяйству: спекла пиріжків, курку, наварила локшини до молока, спряжила кабакових зернят та ще й наварила варенухи. До сніданку зовсім упоралася, причепурилася гарненько, сіла на лаві та й дожидає свого гостя.
А тут і гість у хату:
Здоровенькі були! Як ви тут, Бог милував?
Та ще до якого часу, Богу дякувати! Живемо нічого собі. А ви ж як?
Та так собі, не дуже-то!
Ну, то сідайте ж у нашій хаті, дорогим гостем будете!
Спасибі! Сядемо.
Отут вона йому зараз на стіл і печене, і варене, поштує та припрошує. І отак вони собі любенько їли, пили, гуляли, що й незчулися, коли й смеркло.
Тепер же, чоловіче, я піду, а ти тут зоставайся, та давай усьому порядок. Просо на кашу стовчи, там у горшку сметана, то масла збий, та на курчат поглядай, щоб ворона не похапала, а я піду. Трохи мені тільки неначе боязно, як ти тут даси собі раду!
Та не бійся, жінко! Невже ж таки я дурніший за бабу! Все справлю побачиш!
Пішла вона, а за нею побіг в ліс і цуцик Рябко. Чоловік ліг і зараз захропів. Прокинувся наступного дня, аж сонечко вже високо. «Е, нічого, до обіду упораюся! Хіба тут великого розуму треба? Перше всього затопити піч, а там все вже піде, як по маслу».
Затопив і почав товкти просо в ступі на кашу, та згадав про той горщик із сметаною дістав з полиці, прив'язав собі ззаду на спині до пояса думає: «За одним заходом і пшоно стовчу, і масло зіб'ю».
Виліз на ступу товче, той горщик і собі товчеться по спині та підскакує, аж виляски йдуть, а та сметана хлюпається і на спину, і на землю, а він товче!
Коли чує: кури закричали. Він прожогом надвір, аж капосна ворона несе одне курча.
«Е! Стривай же, я ж тобі штуку встругну!»
Загнав курчат в сіни, половив, пов'язав валом одне до одного і випустив знову надвір. Спіймав гуску, зарізав її і почав скубти. Скуб, скуб та й пригадав, що ще закришки немає на борщ, і корова в оборі не годована, і недоєна, бо реве, аж обора гуде! Схопив відро і дійницю, та до корови, аж тут здоровенна шуліка як ухопе одне курча, а за ним всі десятеро так і поїхали вгору, і як язиком їх злизало!