Ми з ним не зробимо нічого, бо він дуже сильний.
Король наказав:
На задньому возі є витязька одежа. Візьміть і одягніть його.
Коли вбрався Єруслан, прийшов. Вирішили, щоб їхав на підводі, бо між військом він не вмів іти. Сів на воза коні не зрушаться з місця. Запрягли чотири коні дарма, не потягнуть. І він почав іти пішки. Солдати задираються, шпигають його, а він не чує нічого. Потім на нього почали плювати, а один ще й харкнув. Тоді Єруслан схопив того солдата за руку і кинув ним так, що збив із ніг двадцятьох солдатів.
Дали знати про це королю. Король зупинив військо і прийшов до витязя. Питає його:
Чому ти вбив двадцятьох солдатів?
Я не вбив З мене сміха робили, штовхали, плювали, а як один ще й харкнув, я схопив його і кинув. То він убив двадцятьох солдатів, а не я.
Король не знав, що діяти, і дав команду йти далі.
Єруслан Лазарович запитує солдатів:
А куди ви йдете? Куди вас веде король?
Йдемо на війну, сказали солдати. Є дванадцять витязьок. Одинадцять убємо, а дванадцяту візьме король за жінку.
Скажіть своєму королеві, якщо він такий дурний, най вас не веде нікуди. Ви жонаті люди, то лишите сиріт. Я сам за нього висватаю витязьку.
Так король вернув військо додому. А вони двоє ідуть далі цар при коні, а Єруслан піший. Тут він згадав свого коня. Покликав гучним голосом:
Коню мій, коню, де ти дівся?
І кінь почув, і заіржав, і прибіг до нього. Сів Єруслан на коня і їдуть. Приїхали на границю, де жили витязьки. Каже Єруслан до короля:
Ти будеш господарем, а я буду слугою. Чим тебе не будуть пригощати, сам не куштуй, бо ти слабосильний, а кажи нехай поїсть слуга.
Зайшли в дуже красну траву і квіти. Ніхто туди ще не ходив, лиш птахи літали. Поставили військове шатро колибу. Єруслан говорить:
Коли підїдемо до ґанку, у нас, витязів, є такий звичай: дівчина повинна зійти вниз, до витязя, і під руку вивести його на дванадцятий поверх. Та не чекай, аби тебе дівчина знімала з коня, бо відчує, що ти слабосильний. Ти зіскоч сам.
Та витязьки помітили, що в їх траві лежать двоє хлопців, і старша сказала молодшій:
Сестро, бери дротяний батіг і дай їм платню.
Дівчина прийшла і почала кричати:
Що ви, песі сини, тут робите?
Та й дротяним батогом раз, другий раз, третій раз вдарила Єруслана. А він засміявся:
Витязька рука не так бє. Це тобі якби блоха вкусила.
Схопив її за волосся, відібрав батіг і коли раз ним свиснув лиш кров бризнула:
Так бє витязька рука! Раз та гаразд!
Дівка, ревучи, кинулася до старшої сестри і розповіла, що сталося. Старша посилає ще одну:
Йди ти
Я не йду вони й мене набють, каже дівчина.
А ти йди не так Вклонися, подай руку і запитай, чого до нас прийшли?
Вона так і зробила вклонилася й питає:
Чого, молоді витязі, до нас прийшли?
Ми прийшли вашу сестру сватати, відповів Єруслан.
Можна, можна Заходьте.
Зайшли в палац і сіли за стіл. Старша витязька каже:
Чи хочеш, молодий королю, напитися вина з моєї чари?
Хочу.
Ну, йдіть і занесіть чару вина, наказала витязька.
Занесли й поклали на стіл. Подивився король там стільки вина, що він би втопився!
Хай покуштує мій слуга, сказав король.
Єруслан підняв чару, поклонився до витязьок і випив до дна ще й потер у руках чару. Каже:
Та хіба з такого дають витязям пити? У нас із такого жони свиней поять!
Старша дуже розсердилася. Але спитала мирно:
А може, молодий король хотів би із моєї гармати вистрелити?
Чого би ні, хочу, відповів король.
Ну, йдіть, сестри, занесіть гармату і кулю.
Коли він побачив, яка то гармата, аж налякався.
Хай спробує мій слуга, сказав витязькам.
Єруслан заладував, пальнув і тут же в руках поламав гармату. Каже:
Ви з такого даєте стріляти? У нас із такого діти горобців бють.
Тоді старша каже:
Може, молодий король хоче на моєму коневі поїздити?
Хочу.
Ну, йдіть, сестри, приведіть коня.
Пішли і привели коня за вуздечку. Король нараз бачить, що він і ту вуздечку не зможе підняти.
Хай спробує слуга.
Єруслан сів на коня, а кінь почав зніматися вгору, як літак. Хлопець його вдарив межи вуха, і кінь одразу здох.
Та ви такого здохляка витязям даєте? У нас таких коней запрягають у циганський віз.
Каже старша дівка:
Тепер ще сватання не буде. Я ще вам одну загадку загадаю. Як відгадаєте, тоді зробимо сватання. Я поїду до свого діда, котрий живе у другій державі. Якщо мені молодий король скаже, коли вирушу о котрій годині, хвилині й секунді, що буду з дідом говорити о котрій годині, хвилині й секунді, коли буду повертатися о котрій годині, хвилині, секунді, то вийду за нього.
Витязі повернулися у своє шатро. Коней пустили пастися, самі полягали. Слабосильний король заснув, а Єруслан Лазарович не спить. О дванадцятій годині ночі чує крик: десь бються і сваряться. Він пішов туди. Бачить то чорти. Каже:
Що ви робите, на чому бєтеся?
На тому, відказують хлопцеві чорти, що няньо помер і залишив три речі: шапку-невидимку, чоботи-скороходи і килим-самоліт. І не можемо поділитися. Шапку-невидимку нам не треба, бо нас і так не видно, чоботи-скороходи нам не треба, бо й так можемо швидко ходити. Лиш килим-самоліт не можемо поділити. І через те бємося.
Я вас поділю, каже Єруслан. Кину залізну палицю, і котрий швидше принесе, той дістане килим-самоліт, а інші нічого не дістануть.
Я вас поділю, каже Єруслан. Кину залізну палицю, і котрий швидше принесе, той дістане килим-самоліт, а інші нічого не дістануть.
Кинув палицю, і чорти побігли. Один одного ловить, не пускає, щоб разом добігти. А Єруслан забрав усі три речі, сів на килим-самоліт і вилетів прямо до витязьок на поверх. Там одягнув шапку-невидимку, і його не бачать. Старша збирається до діда. Коли одяглася, взяла свій килим-самоліт і собі записала: «О такій годині, о такій хвилині і секунді рушаю до діда». І Єруслан записав.
Сіла на свій килим-самоліт, а хлопець на свій. Летять. Вона його не бачить. Прилетіли до діда і записала. І Єруслан собі записав.
Питає дідо:
Чого, донько, до мене прилетіла?
Я прилетіла порадитися. Прийшли мене сватати. Сват витязь, а жених слабосильний. Але я не можу про його силу дізнатися. Дала випити вина із чари, що ви мені залишили, а він передав її своєму слузі. Слуга випив, розтрощив у долонях чару й посміявся: «У нас із такого жони свиней поять!» Тоді я дала королеві вистрелити із моєї гармати, а він і на те: «Хай попробує слуга». Той вистрелив, поламав гармату і сказав: «У нас із такого діти горобців бють». Потім я дала королеві свого коня, а він так само передав його слузі. Той убив коня і каже: «У нас такого дохляка запрягають у циганський віз!»
Єрусланові набридло записувати. Побачив, що в діда золота борода, й висмикнув її. Дід закричав:
Так ти, суча донько, прийшла по мою бороду?
Я ні
А хто? Я іншого не бачу. Йди, проклята, геть!
Але чекай, каже старому витязька, нехай собі запишу о котрій годині, хвилині й секунді звідси вирушаю.
І Єруслан собі записав.
Так сіли кожен на свій килим-самоліт і летять назад. Єруслан думає собі: «Вона не буде вірити ні письму, ні бороді. Відрубаю я з її килима бодай один ріжок».
Так і зробив. Приїхали. Старша витязька позначила собі, яка була година, хвилина і секунда. Він записав собі. Витязька пішла спати, а Єруслан вернувся до свого короля. Уранці встали, і Єруслан каже:
Йдемо сватати. Нà оцю книжку, цю бороду й ріжок з килима-самольота, бо витязька не буде твоїм словам вірити.
Прийшли в палац. Старша дівка каже:
Ну, молодий королю, першим ділом скажи, як було
Багато говорити, а нічого слухати, відповів король, як навчив його Єруслан. Нà книжку і читай.
Взяла книжку і бачить усе так, як вона записала. Але не вірить:
Ти вчений і все зі своєї голови придумав.
Тоді король вийняв золоту бороду:
Нà дідову бороду.
Але вона каже:
Це не дідова, таких борід досить.
Не віриш? Тоді ось ріжок з твого килима.
Витязька аж зблідла:
Ану, сестри, занесіть мій килим-самоліт.
Занесли. Приклала той ріжок він якраз пасує.
Тоді витязька повірила. І нараз встали всі троє і їдуть до короля. Вийшли в поле. Бачать криниця в холодку. Каже дівчина:
Сідаймо спочити дамо коням сіна.
Сіли і поїли. Витязька прикинулась, що спить. І Єруслан каже королеві:
Ну, повартуй, бо я ще не спав, відколи тебе сватаю.
Заснув твердим сном. А король повартував недовго задрімав і сам. Старша дівка встала, взяла шаблю і відтяла Єруслану ноги. Витязь почув, що його заболіло, і нараз прокинувся:
Ой, я добре походив!
Король пробудився. Побачив, що сталося, й почав плакати.
Ну, не плач, заспокоює його Єруслан. Казав я тобі, щоб ти повартував.
Король мусив залишити витязя, бо не міг його ні повести, ні понести. А Єруслан зостався на дорозі, і всі обходили його. Подумав собі:
Потягнутися би в ліс, щоб люди мене не боялися.
Поклав ноги в кишені й потягнувся до лісу. Раз біжить на нього лев. Силач схопив лева і положив під себе.
Відпусти мене, заговорив лев, бо біжить за мною витязь Тимко Безрукий.
Ні, не пущу, хай іде сюди!
Прибіг Тимко Безрукий, а Єруслан і його схопив і положив під себе. Той почав проситися:
Пусти мене, Єруслане Лазаровичу, будемо братами до самої смерті. Ти будеш старший, а я молодший.
Єруслан їх відпустив і Тимка, і лева. У Тимка були ноги, в Єруслана руки. Могли одне одному трохи допомогти.
Єруслан каже:
Тимку, сюди народ ходить по дрова. Попроси сокири, я нарубаю дерева і зробимо хату.
Пішов Тимко і приніс сокиру. Нарубали дерева й поставили хату.
Але недалеко було місто, де жив один цар. Була в нього дочка, яка ніяк не могла вийти заміж. Дивилася на портрети і не могла вибрати собі легіня. Батько їй каже:
Донько, чому не віддаєшся?
Тому, що немає по мені легіня. Ми зробимо так. Покладете мені на голову вінок, і я вийду на найвищий, дванадцятий поверх. Хто пострілом зібє мені вінок, за того і вийду хоч принц, хоч простак.
І цар розіслав по світу новинки з обявою: «Хто моїй дочці зібє одним пострілом з голови вінок за того вона вийде».
Дістав оту новинку і Тимко Безрукий. Читає і сміється. Єруслан питає:
Чого ти смієшся?
Сміюся, бо тут таке смішне написано.
Ану, дай мені новинку.
Прочитав Єруслан царську обяву й думає: це може бути правда!
І почав сходитися народ до царя з усієї держави. Каже Єруслан:
Тимку, неси й мене.
Прийшли вони і бачать: витязі один за одним почали стріляти, але бояться, що убють царівну. Каже Єруслан: