Тимку, йди до царя і скажи, аби привіз найбільшу гармату.
Тимко пішов і передав цареві слова Єруслана. Цар наказав запрягти шість пар коней. Привезли гармату і величезну кулю.
Стрілив Єруслан і вінок одразу полетів з голови царівни. Народ заплескав у долоні. Царська донька спустилася вниз і підійшла до Єруслана Лазаровича. Друзі повернулися з царівною до своєї хати, і Єруслан каже:
Тимку, оце твоя жінка.
Не моя, відказує Тимко, бо ти вінок збив.
Так, але мені жінки не потрібно бачиш, я без ніг.
І я не можу її взяти, бо не маю рук, не пристає Тимко.
Ну, коли не можеш, то не буде ні твоя, ні моя. Буде нашою сестрою. Але не смій її чіпати, бо голову зніму.
Через якийсь час молода царівна геть змарніла. Єруслан у всьому запідозрив свого побратима і дуже розсердився:
Тимку, що ти робиш? Казав я тобі, аби ти взяв її за жінку. Не схотів, відмовився. А тепер її чіпаєш? Голову зніму!
Я їй нічого не роблю, відповів Тимко.
Покликали царівну. Єруслан питає:
Сестро, скажи правду, чіпає тебе Тимко? Але чисту правду, бо обом вам постинаю голови!
Ні, він мене не рушає, сказала царівна.
То що тобі є?
До мене щоночі прилітає шаркань (дракон) і ссе мої груди.
В який час?
О дванадцятій.
Єруслан подумав і сказав:
Ну, Тимку, ти станеш у дверях, а я біля вікна. Коли шаркань зявиться, ми спіймаємо його.
О дванадцятій годині дванадцятиголовий змій спустився біля хати і тягне свої голови прямо до дівчини. Єруслан схопив його за шию і гукає:
Тут є, брате!
Шаркань почав проситися:
Єруслане Лазаровичу, відпусти мене
Не пущу, бо ти мою сестру зовсім виссав!
Я більше не прийду, тільки відпусти.
Пущу тебе, якщо принесеш цілющої і живлющої води.
Принесу.
Але не думай, що втечеш від мене, я тебе знайду і в другій державі!
Ні, не втечу. Принесу
Єруслан його пустив. Шаркань приніс у двох ротах води. Єруслан не вірив. Відрубав одну зміїну голову, а потім помазав цілющою водою, приложив до шиї і помазав живлющою водою. Голова ожила. Тоді відпустив шарканя. У кишенях знайшов свої ноги, змочив цілющою водою, приставив їх до тіла і змочив живлющою водою й ожили його ноги, почав ними ходити. Питає Тимка:
Ну, братику, а де твої руки?
Немає.
Зараз будуть!
Помазав Єруслан Тимкові культяпки цілющою й живлющою водою і стали в Тимка руки. Єруслан йому сказав:
Бери собі царівну за жінку, а я піду геть.
Вийшов на одне поле. Побачив чоловіка, який пас свиней. Підійшов ближче і впізнав у ньому короля, якого він женив. А король його не впізнає.
Що ти тут робиш? спитав Єруслан. Чому пасеш свині? Ти ж король!
Так, я король, багатий, а пасу свині. Мушу пасти, бо знайшла мене біда. Один витязь, Єруслан Лазарович, висватав за мене кляту витязьку, а вона йому за те відрубала ноги, і він загинув, а мене примусила пасти свої свині. У дворі поставила три шибениці: як прижену свиней зарано повісять, якщо якусь загублю теж повісять.
Єруслан каже:
Чи є в тебе гроші?
Трохи є.
Тоді йди до міста і купи три залізні прути.
Не можу йти, бо свині погубляться.
Не бійся, я їх попильную.
Пішов король плачучи. Купив прути і приніс. Помахав прутом Єруслан і каже:
Пішов король плачучи. Купив прути і приніс. Помахав прутом Єруслан і каже:
Добрий. А тепер жени свиней додому.
Не жену, бо мене повісять.
Не бійся, не повісять, лиш жени.
Пішли через поле. А там була вода, а через воду міст. Як вийшли на міст, стала одна велика свиня поперек моста і не пускає інших.
Чому ця свиня не пускає інших? питає Єруслан.
Чекає, бо на мості я кожний раз мушу поцілувати її в рийку.
Єруслан каже:
Тепер піду й поцілую я.
Схопив свиню за ногу, вдарив нею об міст і кинув у воду. Інші пострибали за нею й потопилися. Король плаче:
Тепер я загину!
Не бійся, не загинеш. Йдемо сміло!
Він став біля воріт, а короля послав у палац до витязьки. Вона питає:
Чому ти так рано пригнав свині?
Я їх не пригнав, відказує король. Свині потопилися.
Тоді йди повісся!
Тоді озвався Єруслан:
Ану, тихо, гадюко!
Вона впізнала його голос і зразу замовкла. Єруслан схопив витязьку, кинув її на землю й почав бити залізним прутом. Поламав один прут і питає:
Яку силу чуєш?
Ще центнер зерна могла би підняти.
То забагато тобі! сказав Єруслан і поламав на ній другий прут.
Ну, а тепер яку силу чуєш?
Можу ще підняти мішок піря.
Це теж забагато! і Єруслан поламав на ній і третій прут.
Ну, гадюко, яку силу чуєш?
Може, якесь решето гусячого пуху ще підніму, а може, і ні.
Цього тобі досить. Тепер будеш знати, як свого чоловіка шанувати. Дивись, коли наберешся сили, то я знову її з тебе вибю, як не будеш чоловіка поважати!
Король був би і не відпустив від себе Єруслана, але той сказав:
Не можу залишитися, бо мушу ще й свою долю шукати.
Повернувся він до свого батька. Дивиться, а той уже старий та ще й коростявий, сліпий. Собаки його лижуть. Єруслан каже:
Чому ви, діду, дожилися до такої старості? Ви ж були царем. Хіба у вас немає дітей, щоб вас доглядали?
Немає.
Я не вірю! Мусили ви мати хоч одну дитину.
Був у мене один син. Витязь сильний був на весь світ. Ще з малості калічив дітей і худобу, і я мусив його загубити.
Ось бачите, якби ви його тоді не загубили, він би оженився і його жінка доглядала б вас.
Так, так, було би добре
А хіба тут, у вашій державі, нема дохтора, який би вас вилікував?
Були дохтори, але нічого не можуть зробити.
А що би вам допомогло?
Снилося мені, що є один витязь Щит Огненний. Якби хтось його убив і приніс із нього жовч, і помастив мене тим жовчем, то я би став здоровий.
Я піду до того Огненного Щита, каже Єруслан.
Не йди, сину, бо він тебе вбє.
Ще не народився такий витязь, який би мене вбив!
Єруслан пішов до Огненного Щита. Той, як побачив витязя, то почав його пекти вогнем.
Не печи мене, Огненний Щите, я до тебе йду служити, а не воювати! гукнув Єруслан.
У Щита було багато слуг. Найнявся і Єруслан, і Щит полюбив його. Водив Єруслана по своїй державі. Якось привів його на одне поле, а там було дуже багато могил, якби ціле місто заросло травою. І питає Єруслан:
Що це таке?
Це витязі, могили їх.
А одна могила була більша.
Тут лежить витязь, каже Щит, який мав силу на весь світ. Коли я його вбив, то він свою шаблю закинув під себе, а я досі не можу витягти ту шаблю. Я половину царства дам тому витязю, котрий би ту шаблю звідти вийняв.
А Єруслан каже:
Я вийму ту шаблю.
То йди вийми.
Не тепер, а як не будеш бачити.
Пішли вони геть. А на другий день Щит посилає Єруслана витягати шаблю:
Якщо її принесеш, то половина царства твоя!
Прийшов Єруслан до великої могили, а вона проговорила:
Чого ти прийшов, Єруслане Лазаровичу?
Чого прийшов? За твоєю шаблею!
Я дам тобі шаблю, тільки розумно воюй нею, не так, як я Я зарубав, було, Щита. Слуги закричали: «Рубай ще раз!» Я рубанув, а голова знову приросла до тіла, і він відтяв мою. Його треба вбити одним ударом. Бери шаблю. Він буде їй радий, а ти, як підійдеш, махни нею і з одного удару відрубай йому голову інакше він твою відрубає. Слуги будуть кричати: «Бий ще раз!» але ти не слухай. Скажи: «Витязька рука бє раз, та гаразд».
Іде Єруслан. Як побачив його Щит Огненний, рушив йому назустріч. Єруслан махнув шаблею, і голова витязя злетіла. Слуги нараз почали кричати:
Рубай ще раз!
Ні, витязька рука бє раз, та гаразд! сказав Єруслан.
Він розпоров Огненного Щита і вийняв з нього жовч.
Повернувся Єруслан до батька, помазав його жовчем пропала короста, і провидів зразу, зробився молодим. Каже він:
Ну, сину, тепер будемо жити!
Ой ні, няньку! Я не можу бути на одному місці, мушу йти по світу шукати й свою долю.
Задумав Лазарович оженитися. Знав він одну дівчину в сусідній державі й каже:
Няньку, я тепер піду, а через рік і один день прийду вас навідати.
І сів на коня. Приїхав до кордону, а кордон охороняють витязі. Він трапив на витязя, який називався Івашко. Почав його питати Івашко:
Куди йдеш?
До вашого царя доньку сватати! сказав Єруслан.
Ні, до нас ти не пройдеш. Нікого не пропустимо, ані пташки.
А я пройду!
Тоді давай мірятися силою.
Єруслан говорить:
Розбіжися і вдарся у мене. Якщо зібєш мене з коня можеш мені відрубати голову.
Розбігся Івашко, вдарився в Єруслана, а той і не ворухнувся.
А тепер держися, бо я розбіжуся, каже Єруслан.
Він розбігся, вдарився у витязя і збив його з коня. Єруслан відтяв Івашкові голову. Бачать люди, що в їхню державу зайшов незнайомець, але мовчать, нічого не кажуть, якщо його пропустили витязі. Приїхав до царя.
Чого ти сюди прийшов? питає його цар.
Я хочу вашу доньку за жону.
І цар не посмів нічого казати. Справили весілля і живуть. Жінка завагітніла.
Згадав Єруслан, що йому би треба йти до батька. І каже він до жінки:
Я йду до свого нянька і повернуся через один рік і один день.
Вона не пускає:
Куди ти йдеш, у нас скоро буде дитина, а ти мене лишаєш саму!
Мушу йти.
Зібрався і пішов. Але пішов не тою дорогою, якою було треба. При дорозі знайшов велику корчму. Там гостилися витязі, а прислужувала їм Дівка-Чорнявка. Сів Єруслан за стіл, аби й собі трохи поїсти й випити. А дівка його дуже полюбила і не хоче його відпускати. Коли хотів вийти, вона зробила мур висотою від землі до неба
А тим часом жінка Єруслана народила сина. Хлопець зразу зіскочив на землю і почав ходити. Побачив він дітей, що йшли зі школи. Питає:
Мамко, що ото за діти?
То школярі.
Мамко, пусти й мене до школи.
Тобі, синку, ще не час. Діти йдуть до школи у сім років, а тобі лише чотири дні.
Хлопець пішов сам. Сів на лавку і сидить. На перерві діти скачуть, граються, а він не сміє, бо вже чув од матері, що людські діти слабосильні. Але діти почали корити його, що він безбатченко. Хлопчина розплакався. Повернувся, плачучи, додому, а мати питає:
Чому плачеш, синку?
Плачу, бо діти називають мене безбатченком. Скажіть мені правду є в мене нянько або ні?
Є, синку, є, але пішов до діда й казав, що повернеться через один рік і один день.
Я йду, мамко, шукати його.
Не йди, сину. Ти ж його не знаєш, і якщо десь натрапиш на нього почнете боротися, і він тебе убє.
Я мушу піти, бо як не піду, то перебю тих хлопців, котрі називають мене безбатченком.
Тоді мати каже:
Раз так, то візьми перстень. На ньому написано прізвище нянька і моє. Якщо натрапиш десь на нянька, то побачить перстень і не вбє тебе.
Зібрався хлопець і пішов прямо тією дорогою, що і його батько. Як підійшов до корчми, то побачив, що туди не можна пройти, бо високим муром огороджена. Дівка-Чорнявка помітила хлопця і каже одному витязю: