Панотець заночував у мочарі.
Настав Божий ранок. Засміялося сонечко.
Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, пом-и-и-луй! заспівав піп із болота.
Їхали купці на ярмарок і стали прислухатися.
Хто би це міг службу правити у мочарі? спитали одні.
Ходімо, подивимось, відповіли інші.
Пішли. А піп з болота:
Господи, поми-и-луй!
Купці роздивлялися, але нічого не бачили.
Господи, поми-и-луй! зачулося знову.
То, ади, отой пеньок співає, сказав один купець.
Витягніть мене, браття-християни, попросив «пеньок».
Купці його схопили хто за чуприну, хто за вуха і витягли з болота. Потім сіли на фіру й поїхали своєю дорогою.
А піп стояв, як дідько. Куди йому сховатися від людського ока?
Пішов до Пруту, скинув рясу і все інше шмаття й почав його прати. Добре виправ, вижмакав і розстелив на траві, аби просихало. Потім сам заліз у воду. Він любив пірнати: затисне пальцями вуха, ніс та очі й плюск черевом у воду. Отак собі купається.
А неподалік хлопчаки пасли худобу. Вони уздріли на траві простелену рясу та ще якесь шмаття й подумали, що все то належить їхньому попові, який не раз тягнув їх у школі за вуха і клав на кукурудзу клячати. Щоб відплатити за ті кривди, хлопчаки схопили одіж і сховали в лісі.
Панотець вибрався на берег і пішов до убрання. А воно ніби пішло за водою.
Весь день нишпорив задурно. А коли стемніло й повіяло холодом, почвалав додому голяком.
І на цім казка кінчається.
Про цигана й ковбасу
Прийшов циган до одного ґазди хотів трохи посидіти на великому багатстві. Ґазди нема вдома, а ґаздиня принесла з комори добрячу ковбасу й підсмажує її на пательні. Циган дивиться на те і ковтає слину. Потім почав казати:
Жіночко, ваша хата є найфайніша у селі. Звідки то у вас?
Тато мені збудував! похвалилася багачка.
Я теж хочу поставити таку файну хату. Дайте мені оту ковбасу, що у вас на пательні, аби-м зміряв нею, скільки ваша хата має уздовж і вшир.
Та візьми, відповіла улещена ґаздиня.
Циган узяв ковбасу з пательні й поміряв довжину та ширину хати. А потім сказав:
Я піду, ґаздинько, й поміряю те місце, де побудую свою хату.
Поміряй, поміряй і принеси борзенько ковбасу, бо треба її смажити чоловік надійде вже з роботи.
Циган закинув ковбасу на плече й пішов міряти землю.
Вернувся ґазда з поля, сів на лаву й каже:
Підсмаж мені, жінко, ковбасу.
Нема, чоловіче.
А де вона?
Циган випросив. Пішов міряти землю, де має будуватися. Він зараз принесе.
Чоловік і жінка чекали, чекали. А циган і донині не приніс ковбаси!
Дурнів не сіють, не орють, а вони самі родяться
Вперта жінка
Один господар мав дуже вперту жінку. Якби то вперта, а розумна, то міг би ще якось жити, а ця була трохи дурнувата. Що би він не сказав, то все не так, і зробить все навпаки. Коли він хотів її словами нарозумити, то чув:
Так буде, як я знаю, а не так, як ти.
Бачить чоловік, що з такою лише вік марно стратить, і думає, як її позбутися. Одного разу каже:
Завтра я піду до міста на ярмарок, а ти залишайся вдома на господарстві. Най тебе Бог боронить іти зі мною до міста!
Не встиг він всього сказати, а жінка вже, як машинка:
Ой, не буде так, як ти хочеш! Коли ти йдеш, то і я піду.
А господарство як? Залишиться на пропало?
Не бійся, чоловіче. Як господарство не зїв пес без тебе, то не зїсть і без мене. А я таки піду з тобою, бо ти мій чоловік, а я твоя жінка.
На другий день збирається до міста чоловік не сам збирається і жінка.
Просить він:
Лишайся вдома, жінко, бо ти ґаздиня.
І ти лишайся, бо ти ґазда.
Бачить чоловік, що марна справа з нею говорити, йде. Жінка за ним. Йдуть обоє. Йшли полем, а під лісом треба було переходити широку і глибоку річку. Дійшли вони до річки, а там зустрічаються сільські люди. Питають його:
Максиме, а кого ви вдома лишили, що разом з жінкою йдете на ярмарок?
Та нікого.
Перейшли люди на той бік, а він каже:
Почекай, жінко, я піду наперед, а ти переходь за мною.
А то не одно? Ти завжди хочеш бути першим! Ні, на цей раз я піду наперед.
Як йдеш, то будь розумна. Тримайся за поруччя й не смій скакати у воду.
Таки скочу. І що мені зробиш?
Та спамятайся, жінко! Ти не вмієш плавати.
Але жінка не слухала. Вибігла на середину кладки, перекинула ногу через поруччя й лише пятками блиснула.
Люди на березі аж у долоні сплеснули.
Ого, чоловіче, ти вже повдовів!
Але чоловік не говорив ні слова.
І з кожним таке буває, хто розуму не має.
Дурні жінки
Мав один ґазда дурну жінку та й її раз виправив на торг до міста. Вона взяла гуси та й забрала на торг продавати. Прийшла вже на торг, але не знала, почому платяться гуси. То зачепила якогось чоловіка та й каже:
Постійте тут, попильнуйте мені гусей, а я піду подивитися, як гуси платяться. Але, каже, аби я вас спізнала, як вернуся, то нате вам мій кожух, тримайте!
І дала йому кожух, лишила гуси та й пішла. Вернула, шукає, а того вже нема пішов з гусьми і з кожухом. Прийшла додому і розповіла то чоловікові. А чоловік дуже розлютився та й каже:
Коли ти така дурна, то я геть іду в світ за очима. Як найду ще таку дурну, як ти, то вернуся додому, а як ні, то не вернуся!
Зібрався й пішов.
Приходить до одного села, дивиться так одна кобіта гониться за куркою, так курку бє! Він її питається:
Що ти, жінко, робиш?
А вона каже:
Має курка курята, та не хоче їм дати ссати.
А що мені дасиш, каже, як я тебе навчу, як ся мають курята кормити?
Дам тобі пятдесят ринських.
Каже він:
Дай мені сюди муку!
Дала вона муку, тоді він замісив тісто і подробив курці на землю, а курка що ухопить кусник, то кличе курята годує. Тоді жінка утішилася, дала йому грошей, і він собі пішов далі.
Іде, іде тим селом далі, дивиться, а там приставила баба драбину до даху та й тягне корову по драбині на дах, та й бє. Тоді він питається:
А що ви робите, кобіто?
Вона каже:
Виросла трава на даху така файна, то гоню корову, аби пасла, але, шельма, не хоче лізти!
Він знову так каже:
Що мені дасте, як я вас навчу?
Дам, що хочете, лише навчіть!
Він тоді взяв серп, виліз на дах і скосив траву, дав корові, зїла. Дала йому та кобіта пятдесят ринських, і він пішов.
Йде тим самим селом далі, а там, на кінці, кобіта бігає з решетом по дворі та й махає до дверей.
Йде тим самим селом далі, а там, на кінці, кобіта бігає з решетом по дворі та й махає до дверей.
А що ви робите, кобіто?
Вона йому каже:
Хочу загнати сонце до хати, бо темно, та не можу!
Що мені дасте, кобіто? Я вам зараз зажену!
Дам, каже, сто ринських!
Узяв він тоді сокиру та й пилу, вирубав у стіні діру і вставив вікно, то вже сонце світило до хати. Взяв від баби сто ринських і пішов уже додому, д своїй жінці. Прийшов і каже:
Є ще такі дурні баби на світі, як ти, навіть дурніші!
Поради соловейка
Один чоловік піймав соловейка і хотів його зїсти. Але пташок каже до нього:
Ні, ти мною не наїсишся, чоловіче, краще пусти мене, і я тебе навчу трьох речей, які тобі у великій пригоді стануть.
Чоловік втішився і пообіцяв відпустити, якщо той добре скаже. І каже соловейко:
Ніде того не їж, що не годиться. Ніде того не шкодуй, чого вже не можна повернути. Ніколи речам неподобним не вір.
Почувши це, чоловік пустив соловейка.
А соловейко хотів довідатись, чи навчився той чоловік його ради. Полетів угору і каже до нього:
О-о-о! Зле зробив, що мене пустив! Якби ти знав, який я скарб у собі маю, ніколи не пустив би мене! Бо в мені є дорога і велика перлина; якби ти її дістав, зараз би багачем зробився.
Почувши те, чоловік дуже засмутився, підскочив угору до соловейка і просив, щоб він повернувся до нього. Тоді соловейко каже:
Тепер я пізнав, що ти дурний чоловік. Все, чого я тебе вчив, пішло марно. І шкодуєш за тим, що вже не може повернутись. Неподобній речі ти повірив! Дивись, який я маленький. Де ж у мені може вміститися велика перлина?!
Та й полетів собі.
Як сватали ліниву дівчину
Була файна дівчина, але така лінива лінувалася навіть придивитися, як то люди живуть на світі, про що говорять. То й не дивно, що розумом була недалека.
Прийде до неї один парубок, постоїть-поговорить, прийде другий, а сватати ніхто не хоче. Але якось прийшли до неї сватачі з другого села. Щоб донька не наговорила того, чого не треба, каже їй мати:
Іди, Ганько, до сусіди, позич сита.
Прийшла Ганька до сусідки, а сусідка питає:
Чого ти, Ганько, прийшла?
А вона каже:
Та знаєте, що сита, а не решета.
Та й що будете сіяти?
Та знаєте, що муку, а не попіл.
А що будете варити?
Та знаєте, що є старости, та й будемо варити пироги.
А ти би віддавалася?
Та здало би ся.
А віно маєш?
Знайшло би ся.
А робити вмієш?
Ой, ви розговорилися, що би й пироги зварилися.
Та й пішла. А сусіда подумала собі, що шкода хлопця, аби з такою вік капарив, перестріла сватачів, коли йшли від Ганьки, й каже:
Люди, думайте, бо хто лінивий, а хворий на голову, то гірше, як на руку або на ногу.
Та й сватачі призадумалися.
Баба і гладущик молока
Випросила собі баба гладущичок молока. Поставила молоко в запічку, а сама сіла коло нього, загнула ноги та й задумалась. «Коли б мені, Господоньку, теє молочко устоялося, то нароблю собі і сиру, і масла. Сир і масло продам та й куплю собі курку; курка яєць нанесе; підсиплю, курчата вигодую, продам та й куплю кабанця. Кабанець виросте, візьму за нього багацько грошей та й куплю конячку; конячку продам, куплю биченята. Запряжу я тії биченята до возика та й буду їхати на ярмарок; а як хто буде мене просити: «Бабко-серце, підвезіть!», то я ногою т-тур».
Баба спересоння сунула ногою в гладущик; гладущик полетів з запічка на землю і розбився в куски, а молочко покотилося білою річкою по чорній землі.
Про дурня
У одного чоловіка був син дурень. Парубок уже був, женити пора. Здається, за такого дурня хто б пішов. Адже найшли таку божевільну, що подавала рушники. Одбули весілля; та дурень недовго жив у сімї, з батьком, зараз старші брати його виперли; поставили йому хату, й одрядили, і нічого не дали.
От і живуть вони собі вдвох із жінкою. Жінка товчеться та заробля, щоб таки збити хоч яку-небудь худібчину, та щоб їсти було що; а дурень тільки їсть, та пє готовеньке, та на печі лежить, та хоч би лежав, а то висить: оце залізе, обхватить жердку руками і ногами й повисне, висить та співа, аж хата розлягається. Раз жінка йому і каже:
Ти б таки пішов до батька та випросив собі хоч поросятко, як таки у нас у дворі нічого немає.