Піп довго чухав потилицю, а потім згріб золоті в шухляду і погодився:
Ну, коли на те Господня воля, то най буде. Сватай
У неділю зранку на подвірї багача вже вигравали десять музик. Молодий ледве вивів із краника льоху, обвязав її кольоровими биндами, повісив їй на шию дорогі корали і встромив у вуха золоті ковтки. Льоха ніяк не хотіла йти. Василь кричав на неї:
Як не підеш по добрій волі, то підеш по неволі
Аж чотири парубки морочилися з льохою і витрутили якось за ворота.
Василь, такий гордий, що й через бороду не плюне, ішов за музиками, а поруч леґені сіпалися з льохою вже й попереки у них поупрівали.
Ади, парубок, як запорток! сміялися люди.
Не було би у попа свині, а в багача Василя, то не було би і весілля!
Та гойкай, Василю, най чує все село, що ти женишся!
А той, задерши голову, як цісарська кобила, і видіти нікого не хотів.
То не береться моїх вух! казав лише для себе.
Та дійшли до церкви. Льоха почала чухатися об одвірок і нізащо не хоче ставати на білий рушник. Парубки схопили її хто за хвіст, а хто за вуха потягли силою. Василь чекав, аби з льохи спала свиняча шкура. Але нічого не спадало. Льоха тільки йому накиринила на білий рушник.
А піп швидко звінчав молодих, аби Василь часом не роздумав і не забрав золоті назад.
Довелося багацькому синові прожити зі свинею все життя!
Заморське яйце
Одного разу, ще в давні часи, жив собі багатий пристрасний коняр. Як тільки почує про гарного коня, зразу мчить туди, щоб придбати для своєї стайні. Єдина його мрія мати таких коней, яких ще ні в кого нема. То ж і вештався цілими днями по ярмарках, аби не проґавити доброї нагоди. От якось цей завзятий коняр приїхав до міста. Помітив його бідний селянин, який приніс на продаж баклажани. Тоді ще такі овочі були рідкістю. І селянин вирішив покепкувати з багача. Зняв з голови крисаню і низько поклонився:
Маю для вас, паночку, товар.
Багач зупинився і витріщив очі на рідкісні овочі:
Чим це ти торгуєш?..
Торгую я заморськими яйцями, з яких вилупляються лошата. Та такі красиві, яких ні в кого ще нема!
Ти диви! здивувався завзятий коняр.
Бачить селянин, що багач не вельми на розум багатий, та й каже:
Слухайте сюди Покладете оце яйце в решето, самі сядете на нього і будете сидіти, поки лоша не вилупиться.
І довго треба на ньому сидіти?..
Три тижні, не більше.
Почухався в лисину багач:
А чи не може хтось із слуг на ньому сидіти?..
Чому ні? Але в такому разі вилупиться лише нікчемна шкапа.
Зітхнув багатій і вибрав якнайбільший баклажан.
Що просиш за це?
Сто талярів, ні шеляга менше.
То дорого! скривився багач.
Зате через рік ви будете мати такого коня, що й під цісаря не стидно!
Гаразд, одне яйце беру, заквапився коняр. Якщо вилупиться з нього таке лоша, як кажеш, то я у тебе цілий віз оцих яєць куплю.
Повернувся багатій додому, звелів наймичці принести до його спальні решето й вистелити його гусячим пухом. Потім обережно поклав на мяке дно заморське яйце і сів, як квочка на сідало.
Тепер ще обклади мене зі всіх боків подушками і перинами, бо мені тут довгенько сидіти, сказав багач оторопілій наймичці. Будеш приносити мені їсти й пити. І нікого не впускай! Говори всім, що я занедужав.
Сидить багач на решеті тиждень, сидить другий та все прислухається, чи не чути іржання лошати Минув і третій тиждень не подає голосу лоша!
«Не обдурив мене той хлоп? стривожився багач. Почекаю день-два»
Але й за три дні не висидів лошати.
Розсердився багач, вхопив овоч, вибіг на город і з усієї сили вдарив ним об землю. А під головкою капусти саме сидів заєць. Сполоханий, він метнувся вбік і щодуху дременув у поле!
А багач подумав, що то і є лоша, та й стрімголов кинувся за ним. Але куцохвостий уже зник з очей.
Багач схопився за голову:
Такого коника я втратив!
Такого коника я втратив!
Потім довго никав по всіх ярмарках, сподіваючись зустріти селянина з дивовижними заморськими яйцями. Та марно! Хитрий селянин, видно, намагався не потрапляти вже йому на очі
Циган, пан і киселиця
Жив собі циган, що не міг наїстися. І голод вічно ходив з ним, як торба з жебраком. Якось пішов циган до своєї куми:
Що варили, кумо, на обід?
Варила киселицю.
Що за киселиця? Ще ніколи такого не їв.
Кума налила миску киселиці, поставила перед ним на стіл. Циган усе вихлебтав, ніби оком кліпнув. Вилизав миску і схопився:
Біжу додому й скажу жінці, най мені зварить цілий баняк киселиці.
Спішить циган дорогою і, щоб не забути, все повторює: «Киселиця, киселиця» А надворі саме пішов дощ всюди таке болото, що ноги загубиш. Циган послизнувся, впав і забув, що говорить. Забідкався:
Най тебе шляг трафить! Таке смачне слово випало з рота у гидке болото!
Бабрається в болоті, а слова як нема, так нема. На те надїхав якийсь пан. Зупинив бричку і питає:
Що ти, цигане, шукаєш?
Ади, паночку, загубив три кавалки золота.
Пан почув про золото і почав трястися, наче у пропасниці. Зліз із брички й теж почав шукати. Рачкує разом з циганом, місить оте болото, цідить його крізь пальці. Вимастився, як чорт, тільки очі та зуби блищать. Нарешті розсердився й крикнув:
Ти, дурний цигане, збрехав! Тут ніякого золота нема, бо ми, ади, вже з цього болота зробили киселицю.
О-о-о, киселиця, киселиця! затанцював циган у болоті. Схопив те слово в зуби і побіг додому.
Пан стояв, як дурень, і кліпав очима.
Циганська манта
Старий циган із сином дістали десь дорогі чоботи. Пішли за село і оглядають їх. А на бричці їхав пан і спитав:
Звідки у вас такі файні чоботи?
Нам дала манта, відповів старий циган.
Покажіть мені вашу манту, попросив пан. Я заплачу.
Та ми й задармо покажемо, говорить старий циган. Синку, побіжи та принеси. Ти легший від мене.
Я за цілий день стільки находився, та ще й за мантою так далеко йти, мало не заплакав циганчук.
Випряг тоді пан коня з брички.
Сідай, каже, та швидко вертайся.
Сів циганчук на коня.
А вам яку манту принести малу чи велику? спитав.
Велику вибирай, гукнув пан.
За хлопцем лише закурилося.
Довго чекав пан циганчука з мантою.
Що це вашого сина нема? допитувався в старого.
Ви самі винні, паночку, докоряв старий. Сказали йому велику манту принести, а він і на коня її не висадить.
Пан і другого коня випряг.
Їдь, старий, та допоможи синові, бо хто знає, коли він прийде.
Сів циган на коня і вже здалеку гукнув:
Не чекай нас, пане. Двох коней ми виманули, та це і є наша манта.
Бімбо
В одному селі жив багач Гейза. Він далі свого обійстя ніколи не бував, а дорогу знав з хати до хліва і з хліва до хати. Вигодував він собі бичка і назвав його Бімбо. Бичок був дуже злий: не раз свого ґазду брав на роги і тис до ясел.
Якось Гейза поскаржився сусідові:
Що робити з Бімбою? Такий злий, що скоро мене із світу зведе.
Сусіди пожартували:
Треба його в місто в науку віддати. Там з нього зроблять тобі порядного і мудрого помічника.
Гейза був придуркуватий і не зрозумів, що з нього сміються. Відтепер йому з голови не виходило, як би вивчити бичка. Розпитав, куди треба йти, і зібрався в дорогу. Закрив бичкові очі мішком, засилив на роги мотузку і повів до міста.
У місті Гейзу зустрів мясник і запитав його:
Чоловіче, куди ведеш бугая?
Хотів би, аби з нього зробили порядного і мудрого чоловіка, відповів багач.
Мясник догадався, що в Гейзи з головою не все в порядку, і сказав:
З твоїм бугаєм можемо зробити щось, але не зразу.
А довго треба чекати? запитав Гейза.
Не менше року. Лише знаєте, наука гроші коштує. Та й годувати бика задармо ніхто не буде.
Гейза довго не торгувався і заплатив. А мясник того ж дня бичка зарізав і мясо продав.
Вернувся Гейза додому і рахує дні. Ледве дочекався, коли рік мине. Зібрався знову до міста, щоб забрати свого бичка.
Йде вулицею й бачить на одному будинку табличку з написом: «Д-р Бімбо, адвокат».
«Ого! Мій Бімбо вже став ученим доктором», зрадів він.
Зайшов до контори і каже до адвоката:
Ну, небоже Бімбо, як ся маєш? Як тебе вивчили з бика на доктора?
Адвокат розсердився і закричав на Гейзу:
Забирайся, дурню, звідси, доки не пізно!
Гейза не чекав такого і теж розсердився:
Ге-ге, забув віл, що був телятком. Рік тому ще бугаєм брикав, ледве його привів сюди, а як вивчився і став паном, то й свого ґазду не пізнає.
Адвокат схопився із стільця:
Кажу тобі, дурню, вийди, бо біда буде.
Ге-ге! вигукнув багач. Я піду, але й ти, небоже, підеш за мною до хліва.
З тими словами вихопив мотузок, закинув адвокатові на шию і почав тягнути, примовляючи:
Тепер ти від мене не втечеш!
Гейза був здоровий, як дуб. Витягнув адвоката на вулицю. Той почав кричати:
Гей, люди, рятуйте мене від божевільного чоловіка!
Розсердився Гейза, що його на вулиці дурнем називають, та так почав палицею періщити адвоката.
На крик збіглися люди. Скоро й жандарми появилися. Адвокат почав вимагати, щоб Гейзу судили.
На суді багач розказав, що знає доктора від маленького телятка, що годував його і відвів у науку. Судді мусили признати Гейзу божевільним і відпустити.
А Гейза донині про своє говорить.
Як дурня женили
Жила колись в одному селі вельможна пані Ванда Холерська. У неї був син Мундзьо, який мав замість голови торбу з січкою. Паничик нічого не робив, а лише лежав і носом пускав бульки. Іноді приспівував:
Гоп-са-са, ковбаса,
Мазуречик Мундзьо! Гей-га!
Коли синові сповнилося двадцять і його не можна вже було пускати на вулицю без сподень, пані Ванда сказала:
Мундзю, завтра в костьолі буде набоженьство. Вберися файненько і підеш туди. Там будуть слічні панєнки. Кинь на котрусь оком може, сподобаєш.
На другий день Мундзьо пішов до різника, купив у нього коровяче око й побіг до костьола. Дивиться, а там панянок хоч греблю гати. Підійшов до найфайнішої і фляцнув її коровячим оком у лице:
Мамунця говорили, що панєнка, на котру кину оком, буде моєю жінкою.
Відчепися, в твоїй голові сім днів не метено! крикнула панянка.
Прийшов Мундзьо додому й хвалиться:
Мамунцю, я кинув оком на одну паннунцю
А вона що?
Та сказала, що в моїй голові сім днів не метено.
Не слухай її То якесь дівчисько! Ніцнічого не розуміє!
Якось із сусіднього села прийшов до пані Холерської її рідний брат.
Чому, сестро, не ожениш Мундзя?
Та з ким оженю, коли панянок мало, а хлопки не хочу.
Я тобі допоможу Най іде Мундзьо зі мною, я його десь зачеплю
Най іде! зраділа пані.
Дала синові хліба з повидлом і наказала: