Будівничі світу
Люди, що живуть осібно, сильніші за тих, що зібрані в поселення. Бо самотою не можна прожити без трудів тілесних і душевних. У будні намагайся бути подалі від гурту, провадити час у трудах. У свята поближче до людей.
Дням труди. Трудам дні. Празникові день.
Се і є благобудні життя.
Силою не варт хизуватися. Нині можемо бути дужі, та час сильніший за нас. Засіла мені в память примовка одного лісового бродника про свого зухабного товариша: «Гадав, що вхопив судьбу за цицю, а тепер сам держи гузицю» Той нещасник був удатним стрільцем, бив звірину валом. Часто забирав лише шкуру і печінку, а мясо кидав червам. Доки сам, обпившись, не настромився на кілок печінкою.
Доки птиця живе їсть червів. А коли вмре черви їдять її.
Печерник лісового монастиря, духовний мій батечко, направляв мене: «Будь будівничим світу. Як пчола трудовита, ревно збирай Як пчола любодільна, віддавай людям ліпший мед розумницький і ліпший віск для просвіти світу»
Я й віддаю, вертаю, що набрав. Від сього мої дні світящі.
Ще той схимник казав:багато людей хотіли стати богом, і лише Бог захотів стати чоловіком.
В Ісуса не було слуг, а Його називали господином.
Не було шкіл, а Його звали Вчителем.
Не було ліків, а Його називали цілителем.
Не було війська, а царі боялися Його.
Він не починав битв, а скорив увесь світ.
Не сподіяв ніякого зла, а Його розіпяли.
Він був погребений, та живий і досі.
Ношу в собі й инші його зауваги:будь-яка втрата се придбання можливости придбання і втрата можливости втрати.
Не покладайся на тих, чий час ще не прийшов. І сам у всьому чекай свого часу. Він знав межі, бо прожив много, а ще більше сотворив духом. Спочив на моїх руках. Одійшов у просвітленому мовчанні. І я врозумів тогди: в кінці світлого шляху немає слів. Є лише спокій, спокій, спокій
За спокій дорого можна платити.
Щоб не плакати. Що робити, аби не плакати? Затиснути в зубах тоненьку гілочку. Найліпше для сього підходить ялівець або вишня.
Так радив один мій побратим-кавказець.
Правда завжди в меншині. І, як правило, в одинокости.
Золоті слова, зазвичай, нічого не вартують. За них не треба платити. А ті, хто їх промовляє, і не просять плати.
Якщо зруйнувати мурашник. Мурахи мирно собі працюють, щось тягнуть до свого гніздовища. Нікого не зачіпають. Доки не зачепити їх. Тоді сі мирні комашини стають воїнами. Жалять по одному, дістають ворога з усіх боків. Чим більше їх тиснути, тим більше гуртуються вони для спротиву. Якщо мурашник зруйнувати й розкидати, мурашиний рід живими потічками потягнеться в безпечне місце і за кілька місяців збудує нове гніздовище.
Так і ми вкраїнські люди.
Життя коротке. Тому поспішай:
перед тим, як умерти, живи;
перед тим, як сказати, слухай;
перед тим, як молитися, прощай.
Відмовляючись від зайвини, почни з «чекання». Не очікуй заслуженого й незаслуженого, бажаного й небажаного.
Очікування се прихований біль.
Поважай правила, та не втрачай лице. Пристосовуйся, та не до рабської подоби. Нехай спокій і мир спрямовують твої слова і діла.
Якщо тебе кличуть на гостину, збирайся і йди. Доки кличуть.
Якщо тобі не вистачає терпіння, згадай, що Бог терпеливий. Якщо помиляєшся знай, що Бог поправляє. Якщо запізнюєшся памятай, що в Бога завжди все вчасно.
Коли говориш, кажи щось. Відповідати, не сказавши нічого, се лукавство.
Ти промовив одне слово я тобі повірив. Сказав два слова засумнівався. Сказав три слова се вже брехня.
Те, що відбувається з нами, лишається в крові.
«Де найліпше місце, діду?»
«Там, де тебе чекають».
«Там, де тебе чекають».
Не люблю слово «доля». Замінюю його на «путь». Путь не очікують, не обирають, не оплакують, як долю, його приймають, як своє служіння і йдуть ним.
Люди, що прожили день у мирних заняттях, будівничі і спасителі світу. Се головна битва людини. Мирні заняття: втішати людину, гладити тварину, копати в саду, мурувати дім, гатити греблю, поливати зело, збирати ягоди, грати на пищалці, читати молитву
У мирних діланнях не буває дрібниць.
Те, що написано на заплющених повіках
У мене ніколи не було годинника. Час показують тіні дерева. Око вимірює їх ліктями і одразу знаєш, скільки часу минуло від сонцестану. Якщо місцевість без дерев, то годину підкажуть згуки живого світу птиць і комашні, що в різний час по-різному голосять. Коли мандруєш у пору безгоміння, то звертаєшся до неба, до трави, до каміння, до земного груддя Однак усе те з ранньої моєї практики. Вже давна я чую час кістьми він живе в мені. Рівно ж, як і шкірою читаю змінність погоди на низку днів уперед.
Все те прочитую на заплющених повіках, як зізнався якось маленькій дівчинці, котра допитувалася, як я виджу невидиме.
Злетіти високо можна лише одному. Та коли в тісній парі йдете по землі, ваші руки стають крилами.
Не втомлююся наголошувати: щастя чин парний.
У всіх звуках живого світу вчуваю я музику. Лише людські слова звучать, як шум, що глушить оту музику.
«Діду, а в тебе є багатство?» питає сусідське дівча.
«Звісно, є».
«Де воно?»
«А ось книжні ряди мої брильянти самоцвітні».
А сам міркую собі: гадаємо, що володіємо книгами, а насправді книги володіють нами.
Не навязуй себе людям і тоді врозумієш: потрібен ти їм чи ні.
Чародійство, рівно ж як і мистецьке творення, уділ самотніх. Від волхвів ще тягнеться.
«Що є зрілість душі?»
Не приймай ні від кого нічого такого, що може тебе обтяжити. Ні зайвих речей, що відтак мертво лежать мотлохом і стягують пил і цвіль; ні чужих грошей, що забирають спокій; ні головно чужої гризоти, злости, скорботи, заздрощів, неприязні
Доки ти того не прийняв, не розділив доти воно не з тобою, не обтяжує і не гнітить.
Три розуми має тямковитий чоловік.Перший розум від матери. Другий розум учености. Третій розум від путящого життя. Третій є найважнішим. Його повнота залежить від повноти доброчесности.
В того, хто розкидується болотом, не можуть бути руки чистими. Ображений сам наносить образу иншим і собі.
Те, що вдалося сотворити, спочатку прийми душею сам. Тогди й люди, може, приймуть, як своє.
А може, й Бог.
Вірю, що сміх притягує щасність. Пригадую, й Чан Бао казав: «В усміхнене лице стрілу не пускають».
Нехитра штука помічати приховане. Вищий уділ видіти нечутне. І чути невидиме. Тоді можеш жити непоміченим, при тому сам помічаючи все. Я доступився до сього, перейшовши Ліс і виступивши з нього на просіку видноти.
А головно вигнавши Ліс із себе.
На скупися на оцінку.Даючи людині завищену оцінку, ми даємо їй можність бути такою, якою вона могла би бути. Птиці в далекому льоті беруть керунок вище і мірять сили на дальше, знаючи, що на них тиснутимуть хмари і зноситиме вітер.
Ми не знаємо, чому нам посилаються випроби. Може, біль дається тому, щоб навчилися радіти малим утіхам; може, самотність дається тому, щоб навчилися складати ціну людині; може, хвороти даються тому, щоб стати здоровішим, а смерть аби прийти до невмирущости
Праведник Йон не нарікав на неймовірні, незрозумілі для инших випроби, що спостигали його одна за другою. Бачив у тому Божу увагу. І не помилився.
Навіть тогди, коли тебе врятує доктор, не забудь подякувати Богу.
Ліки від доктора, уздоровлення від Господа.
«Що ми шукаємо найперше?»
«Очи, що випромінюють правду. І щоб ота правда була приємною»
«Що є вершиною життя?»
«Коли піднімаємося над звичайним тлумом життя».
«Коли піднімаємося над звичайним тлумом життя».
«Важко описати, як сходить і як заходить сонце, скаржився молодий літерат, із яким ми літували в Горовому гнізді».
«Ще важче, хлопе, описати, як сходить сонце в душі»
Щастя таки є. Якщо бажати його собі помірно.
Закон ноги і сліду
«Невже гроші так засліплюють людину? спитав мене один знайомець. Бідний і привітний до тебе, і поможе, чим може. А прийдеш до багача нічого й нікого не видить, крім самого себе».
«Поглянь у вікно, сказав я тому чоловіку. Що там видиш?»
«Та що: вулицею жінка з дитиною йде, візник править конем, пес лежить у затінку»
«А тепер, кажу, подивися в дзеркало. Що видиш?»
«Як що? Себе виджу».
«І вікно, і дзеркало з одного зі скла. Та варто додати до скла дещицю срібла і ти побачиш у ньому лише себе»
До всього, полуда срібна затягує не лише очи, але й душу. Ліпше не скажеш за нашого Кобзаря:
Не завидуй багатому: багатий не має
Ні приязни, ні любови він все те наймає!
Не завидуй могучому, бо той заставляє;
Що не його люде люблять, а ту тяжку славу.
«Чому московити так чіпко держаться української землі?»
«Не в землі річ просторів їм і своїх доста. Вкраїнському духові заздрять. Українська воля їм очи коле».
Закон ноги і сліду: за добротворенням, як невідступна тінь,іде втіха і радість добротворця. За злодіянням, як задні колеса за передніми, йдуть смуток і нарікання злобителя.
Немало є смішних слів, вигаданих серйозними людьми. Мене, до прикладу, смішить слово «рецепт». А більшина людей приймає його від докторів ледве не як заповітні скрижалі спасіння.
В ріці життя будь радше островом, ніж берегом. Його течія не сокрушає, обходить
Скупість чиста глупість, кажуть люди. Вона отруює дні і ночі. І що старіша, то важче її виправити.
Де взяти розум для щастя? Якщо не знаходиш його в кишені, переплавлений у дзвінку монету, то шукай на дорозі. Чи, точніше, в дорозі.
І яким буде твій шлях прямим чи кривим таким і щастя буде.
У вищих намірах мичомусь скупі і скуті.І нездогадуємося, що призначене нам Богом значно більше за те, що можемо собі уявити.
Головне стати доконечно тою людиною, якою нам суджено бути.
Мій приятель-кавказець любив розповідати про вино. Був певний, що кахетини першими на землі почали плекати сей напій «гвіно». Я був молодший за нього і тому дозволяв собі більше запитань. Якось я поцікавився:
«А яке вино годиться літнім людям?»
«Доброта і розум се вино старости», несподівано відповів мій старший приятель.
Ще про вино. У свідомости людини, спянілої від горілки, оселяється темрява, її мова потворна й жорстока. А в свідомости людини, збудженої вином, міститься прозорість винної ягоди. Її мова тягуча і витка, як лоза.
Горілка принижує, вино прощає.
Пливучи, ми рухаємося. Пливучи, ми прямуємо. Пливучи, ми рятуємося.
І навіть якщо тонемо, то знаємо, що пливли до берега.
Легко тим, у кого легко на душі. Легкість у зносинах із иншими починається з легкости в стосунках із собою.
Тим, хто дошукується вишніх сенсів буття, можу дати ґрунтовно заувагу: ти живеш і се найбільша правда, найбільша мудрість, найбільша радість!