Всотував і чутливо просіював запахи, аби збагнути, що рослинипромовляють ними. В завязи, в розквіті, зрілости і в смерти під острою косою чи в зубах животини вони пахнуть по-різному. І в різний час доби, і в прагненні дощу чи в привабленні бджоли, чи в очікуванні звірини і птиць, що рознесуть їх сімя Запахами виказують свої «пережиття».
Навчився я попасом і вбирати в себе звуки та вилущувати з них вісті, які різноголосо посилав мені світ.
Стягуючи той огром пізнання, розбираючи і порівнюючи їх, дійшов я відкриття, що се не безладне згромадження знаків і випадковостей. Се єдинородний упорядкований розвій, стрункий і мудрий у своїй заснові. У всьому, великому і малому, закладена єдина міра ладу і складу, себто неперервного перебуття в часі і просторі. Як кола на воді, збурені камінцем, так зроджуються, біжать і вертаються кола змінности окольного світу. Щоб се втямити, потрібні очи, вигострені пильністю і спокоєм, без полуди страху й забобону. Так приходить першовидження, заглиблене видіння, яке ступенево переходить у провидіння. Якщо птиця знає, куди їй летіти за тридевять морів, і знає час свої кончини, якщо риба в океані памятає родовий витік, куди має вернутися й посіяти передсмертну ікру, що тоді казати про возмогу людини?..
За станом воздуха, світил, зілля і поведенцією тварин я навчився вгадувати погоду на тиждень, місяць і рік уперед. За множенням живої дрібноти врожаї. За запахом людського поту, барвою очей і шкіри недугу. За тими ж чинниками ліки від неї. За «часовими колами» перебіг розвитку теренів і їх народів. Бо за сутністю своєю се ті ж кола, що й на листі трави, на прожилкуватій камяній брилі, на зрізаному стовбурі, на голівці маку, на мушлі равлика, на кінському копиті, на людському нігті чи на райдузі ока Все те сумірне в рисунку. З досвідом спостережливости добираєш міру їх прочитання, відкриваючи картину прийдешнього.
Моя практика завжди і скрізь слугувала людям. Правда, її важко було комусь пояснити без підозри й сміху з їх боку. Знайшовся лише один чоловік, який се прийняв без слів. Ми запізналися на лісоповалі під Повенцем, на Онезькому озері. Повенець усьому світу кінець, казали про ті місця. То був єврей, математик, вельми просвічений у науках чоловік і до тюрми, казали, дуже багатий. Потай він спостерігав за мною і якось зізнався, що захоплений моїми «некнижними знаннями», проте не знаходить їм пояснення.
Тут же я дещо йому пояснив на пні зрізаної модрини. Вимірюючи стовбурові кільця бадилиною, я виклав передбачення, що чекає сю державу через двадцять літ, сорок, шістдесят Він був уражений, але недовго. На тому ж пні вугликом із ватри накидав стовпці чисел і вивів те ж саме, що і я голим пальцем. Проникливий математик, він проникав числом у глибини часових кіл. Те, що я чинив нутряним оком. Числом можна все пояснити і много що підкорити, навіть гроші, бо вони лише бліда тінь числа. А числа, як вістові стовпи, показують хід історії. В 1914 році почалася перша світова война. У 1441 друга. В 2014 році світ наблизиться до третьої. Спричинить се розлом на теренах Київської Руси, що мусить нарешті, по історичній правді, відломитися від Московії, яка все більше втрачає потугу душити народи
Каторжани понуро тягали колоди, а ми, як причучверені, хитро посміхалися біля пня з нашими химерними розрахунками. Бо ми щось знали, ми чекали нових, поворотних, кіл нашого і вселенського розвитку.
От і все, що ховається за загадкою дару провидіння.
Рівна спина рівні думки
Рівна спина, прямостояння, прямоходіння настільки важна річ, що й не переоцінити. Я дійшов сього на тайгових промислах. Там усе тижнями носиш на собі: зброю, харч, пожитки, шкури і мясо добутого звіра. Часто в дощах, ночуючи на землі чи в сирих виймах. Не ноги держать чоловіка, а хребет. Його треба мати здоровим і податливим. Від хребта, як галуззя від стовбура, променяться живні нерви.
Там, у нетрях Уссурійська та Сіхоте-Аліню, спостеріг я, що тубільні китайці і голди, та й посполитий сибірський люд, майже не мають клопоту з хребтом. Бо годять йому, як лише знають. Спершу не дав я увагу на те, що мій супряжник у ловах Чан Бао за кождої нагоди скидав обіч поклажу і тісно тулився спиною до дерева. Пізніше підмітив, що робить він се не припадком, а доцільно як декотра птиця, що направляє таким рипом крила. І дерева обирав китаєць не навмання, а «під крила». Себто свої дерева. Так увязаний живий світ, що кожда його частка має подовження сродности в инших частках. Будучи відкритими світу, ми впізнаємо свої дерева, плоди, камені, звізди, своїх птиць і звірів, свою воду, своє місце поселення і навіть свої дні і роки. І черпаємо від них снагу.
Люди лісу туляться до стовбурів, тісно втискаючи в кору лопатки, голову, поперек і долоні замком іззаду. Так вирівнюють підупалий у походах хребет, стягуючи силу дерева. Його соки вирівнюють і розріджують соки людського тіла, закипають живлющою клейковиною в кістках.
Так вирівнюють себе лісовики. І понад те. На привалах, на твердих камяних канах осель мають звичай лягати на полотняні скрутки під попереком, рівно під пупком. Ноги кладуть на ширину пліч і «косолапо» зводять стопи разом так, аби великі пальці торкалися одне одного, а пяти були на віддалі доброї пяді (2025 сантиметрів). Витягнуті прямі руки зводяться за головою, долонями донизу, і зєднуються мізинцями. Важно, аби великі пальці ніг і мізинці рук торкалися. Лежать у такій невигідній дузі недовго зо пять-десять хвилин. Зате поміч від неї величезна. Черево западає, а кістяк набуває звичної форми.
Такою способою «править» себе й ведмідь. Вайлуватий на взір, косолапий, неповороткий, сей звір звірів є першим у силі, спритности й витривалости. І не дивина, що люди, наслідувачі його, не потерпають від поперекових болів, мають рівну і пругку спину, таку ж ходу, а при тому і думки рівні.
Світло очей моїх
Не раз про мене кажуть: «Сей щось знає». І тим мене приводять у замішання. Бо сутність свою можу відсвіжити хіба що язиком афінського мудрія Сократа: «Знаю, що нич не знаю» І я направду нич не знаю, доки день не засвітить мені очи, доки не покаже щось мені лист трави, лишай на камені, тінь дерева, перо, яке вронить ненароком птиця; чи периста хмарина, що зненацька зависла над головою; чи неспогадана візита гадини або жаби на моє дворище; чи слово стрічного, що перетнувся випадком на дорозі; чи принесений вітром обривок дівочої співанки; чи ряди літер у книзі, яку протяг відкрив на потрібній сторінці; чи новий просвіт у поміжслівї давньої молитви І тогди, якщо поволить Господь, я зчитаю щось із животрепетного аркуша доби. І щось знатиму.
І ті знаття перебудуть зі мною коротко і глибоко, як зітхання сови, до нової години пізнання.
Українці люди послуху. Однак зовнішнього, зверненого до начальників, дуже часто прийшлих. А насправді головний начальник не над тобою, а в тобі. Се начальництво гідности, волі, мужности, терпіння, боголюбства.
Такий послух не принижує, а вивищує.
Жінкою мало любуватися. Любити її треба. Любити, як свою душу. Як світло, яким вона наповнює її. Світло очей моїх так давно казали про облюбленицю. Оте світло, як путь стріли, вказувало на сходження у вишні світи.
Воно помагало жінці не забувати себе і освітлювати нашу путь.
Найбільше багатство добра родина, в якій панує порядок, мир і приязнь. Там, де кожда особа служить своїй сімї. Коли муж скромний і відданий, як слуга, а супружниця обходить його, яко князя.
«Душе моя», так у прихильности зверталися до прилюбної особи. Бо направду, се єдине, заради чого варто рухатися шляхом поступу. Все лише для душі!
Немає сенсу ні в багатстві, ні в здібностях, ні в планах, ні у звершеннях, ні в пізнанні, якщо забута душа.
Скілько б не було в непомірній сласности й розбещености, чи в змінности судьби, в чоловіка любасок вседно судиться йому лише одна Жінка.
Всі инші лише тіні її.
Якщо з кимось, то мандруєш повільніше, ніж сам. Один підеш скоріше, зате в парі зайдеш далі.
Жінки правлять світом чоловіків.Файненькі нам подобаються, милі полонять, розумні зводять із розуму, а добрі привязують серця.
Доброчесні жінки є обраними янголами-охоронцями роду людського. Вони сильніші, чесніші й мудріші за чоловіцтво.
Супружність завязується на небі, проте необхідна й небесна терпеливість, аби його зносити на землі.
Найважче у парі зберегти рівну сердечну щедрість і тривку свіжість почуттів. Близькість висушує їх. Перевагом спостерігаєш таку черідку зносин між двома: спочатку незнайомці, потім друзі, найліпші друзі, коханці, незнайомці Ліжко велике й нещадне бойовище любови з самолюбством, сласти з гіркотою, жертви з жертовністю
Не шукайте в тій борні перемог. Миру шукайте двоїстого.
Не бійся повторювання. Сей змінний світ змінний у повторюваности. І все посмітне, як полова на ситі, лишається, а мука для ситости розуму і духу осідає для тривкого пожитку. Не лінуймося просівати звичне й старе для нового замісу. Для свіжого хліба.
В повторюваности є хосен.
Коли вкусила змія, мене, малого, спішно повезли до вуя Ферка. Той знатник падався нам далеким родаком. Тіло моє було вже заціплене, але крізь глуху пелену притомности я ще вчув:
«Що сталося, неборята?»
«Гад укусив дітвака».
«Се добре», мовив спроквола Ферко.
«Що тут доброго?» насторожилася моя баба.
«Добре, що гад його вкусив, а не він гада», процідив сміх через густі навислі вуса Ферко.
І мені від тих збитошних дідівських слів нараз полегшало. Аж донині. Скілько з того часу мене кусало й жерло всякого гаддя, а я не зачепив жодного
Може, тому я й вижив, і пережив їх.
Казати характер се стягувати силу зі свої слабости. Більшина людей навіть не здогадується, які вони сильні в своїй слабости. Як та дрібна пташина, що летить проти буревію, протинаючи крильцями товщі вітру. Як пчілка, що не пускає ведмедя до свого дупла. Як нерозумне котеня, що їжиться проти вовкодава. Як зайченя, що обдурює вовка. Як травинка, що пробиває камяну плиту. Як поточина, що перерізає гору Повстала в піднесенні духу мізерія годна чинити дива. І крихка малість долає велику потугу, бо вища сила дослухається до сил малих, як велика ріка до малих струмків.
І з людською природою так само. Опір немочи дає силу. Сила терпіння гранить характер. І нутряній силі проявленого характеру може скоритися і градова хмара, і палюча засуха, і водопілля, і пошесть, і хворота.
Се долання слабости через скріплення духу. А дехто називає його характерництвом.
Ще раз, ще раз і ще раз закликаю: не нехтуйте тої повноти радости, яка нам заповідана. Бо вона відкриває дари благодати.
Ще раз, ще раз і ще раз закликаю: не нехтуйте тої повноти радости, яка нам заповідана. Бо вона відкриває дари благодати.