Синій зошит - Мирослав Иванович Дочинец 15 стр.


Дід відпарив нас у дуплі, запнутому кропивяною веретою, а затим відпоював медово-журавлиним квасом. І мовчав. І ми мовчали. Говорила в хижці лише лучина, тріщала про тайну деревного серця. Лише ся вкрадлива мова огню, по-мудрому суха й коротка, була доречна в нашому сумирному товаристві. Палаюча скіпка вщемлялася в розрубану натроє мідну смугу, настромлену на палицю. Начищена мідь посилала блискітки, що грали на стіні, на закіптюженій іконі і в наших віджилих очах.

«Світець»,  сказав мій попутник, чуваш, такий же бродник-пройдисвіт, як і я.

Се він водив мене показати лісову ріку, в якій плавало каміння, піднімалося з дна і крутилося в неквапливому танці. Вночі, проти місяця, побачив я те диво і все зрозумів. Та не хотів відкрити ясність йому, не хотів розвіювати віру в чародійність ріки. А чари насправді були у воді, а не в ріці. Так у бутні часи в Карелії ми сплавляли ліс невеликими струмками. Перегачували їх увечері і дочікувалися поранку, коли вода найхолодніша сама завихрюється І ось тепер, по двох седмицях блуканини лісами й багнами, нам блимав світець. Бляшка, що підтримувала горючу скалку. Держала в мідному триперсті для нас огень.

«Давно мені служить,  прорік несподівано старець, перехопивши мій уважливий взір.  До мене отцеви Ананію відслужив Передше для церквиці відливали дзвін, скибка міді лишилася то розклепали її на світець. От і служить, підсвічує мені, сліпаку»

Засинав я з медовим сяйвом у замкнених повіках. Ожила картинка малого, тихого огню, що прихистив нас у лісовому вирі, обняв теплом і наситив світлом. Світець! Мідний кусник простенької служби. Мене вже тогди називали Світованом, обходчиком світу. І тепер, провалюючись у сон спасенний, позаздрив я на мить службі світця дрібного смиренного носія світла і тепла.

Холодне і гаряче горня виглядають однаково

Яких людей я найбільше чекаю і яких найменше стрічаю? Людей ясного розуму і довгої волі.


Не біда, якщо робиш помилки. Біда, якщо не виправляєш їх. Виправлена помилка не помилка. А не прощаючи помилку (чужу і свою), ти сам робиш помилку.


Тяжко ногам іти вперед, коли очи озираються назад. Аби увійти в нову історію, треба зректися старої. Зректися історії поразок, а наша історія, на лихо, така. Варто переоцінити ті речі, що є для нас нібито святими, як, приміром, широкі шаровари та біла вишита сорочка, а в роботі вони незручні. Чи вареники зі сметаною та шкварками, що є не пожиточною їдою Іноді треба переступити через себе, щоб вижити. Цілому народу. І вчитися рахувати, рахувати, рахувати. Не для додачі, а для обмеження. Менше жерти, менше красти, менше плескати язиками і долонями, менше плакати

З сього починається прикладна самопоміч як осібної людини, так і цілого народу.


Якщо ми робимо щось посутнє, часто се або замовчують, або таврують, або беруть на глум.

Людину легше обплювати, ніж переплюнути.


Розлом в Україні станеться з краю. Краї перевагом слабші за ядро. Східний наш край найслабший, ба навіть ущербний. Два віки там копають шахти, себто виснажують, вичерпують землю. А земля не терпить порожнечі. Через те, що душа не годна пустити в неї корінь і в ній порожнеча, в душі. Легкі душі легко збурити і розвіяти по світу. Бо в них немає Бога, чуття материзни, боязни смерти.

Порожня земля порожні люди.


Скілько випито «за наше здоровля» і скілько пропито його! За близьких людей треба молитися, а не пити за їх здоровля.


Чи випиваю я?  люблять допитуватися одні, аби вспокоїти себе в нездоровому потягу, инші аби вкріпитися в тверезій стриманости. Горілку я не пю. Закарпатці називають її дуже точно паленка, бо вона таки спалює. Спостеріг я в світах: горілка спалила більше люду, ніж пожари і війни. Пиво не пю й поготів, бо воно забирає мужність, розвозить тіло і розріджує мозки. Іноді пю добре вино. Але все добре таким є тогди, коло зрідка і небагато. Можу спожити разову порцію не більше двохсот грамів. При втомі тілесній, але не душевній. І при доброму настрої, а не кепському. Те, що я майже не пю,  не зароки, а додержування внутрішньої природи. Алкоголю вона сама виробляє стілько, скілько нам потреба. Надмірна його спожива викликає протиборство, виснажує і старить організм.

Батьківство не володіння і не опікування. Батьківство се відпускання. Поступеневе відпускання малої людини у великий світ.


«За чим ти ходиш по світу?  питають мене люди в нерозумінні, що ходити можна просто, аби чути ногами дорогу, а грудьми свіжий вітер.  За чим ти ходиш?»

«Може, за своїм дитинством, доганяю його»,  відповідаю я, щоб вони мали якусь відповідь. Хоча се таки близько до правди. В дорозі ти найближче до дитинности. Посміхаєшся без причини, любиш ні за що, говориш те, що думаєш, виражаєш те, що відчуваєш. І нікуди не квапишся, бо розумієш, що се твій путь, чудесна і нетривка подорож, на якій для тебе приготовлені щоденні дивні відкриття.

Великі відкриття маленьких дрібниць.


Не поспішай із висновками.Холодне і гаряче горня виглядають однаково. Доки не наблизишся, не торкнешся. Життєрадісний не дивується добрій новині і не печалиться з лихої. А сумноокий весь час веде змагання з труднощами, котрі сам собі й находить. Уся різність у тому, чим міряти життя страхом чи любовю.

Власне, се пантелик Пчоли і Мухи: хто що збирає в сьому світі.


Велика облуда надмірно довіряти думці инших людей про нас. Не обертай увагу на те, як до тебе ставляться люди; клопочися тим, як ти ставишся до них. Не важливо, що инші очікують від тебе, головне знати, що від себе очікуєш сам.


Мудрість не в многоті думання про велике, а в тому, щоб мало думати про дрібязкове.

Орел не полює на мух.


Якщо ти говориш не те, що думаєш, слухаєш не те, в що віриш, і робиш зовсім не те, до чого лежить душа, то, може, се не ти?..


Всі добрі думки та ідеї черпаємо з криниці подячности. Надих дістаємо від подяки.

Путь не має кінця-краю

Чи мав я в житті план?Я завжди знав, що я в дорозі. І йду вперед. І йду до якоїсь невимірної вершини пізнання, не очікуючи дістатися її чола. В залежности від вітрів долі напрям мінявся, та я не збивався на манівці і не спускався під гору. Я обходив гори. І ніколи не заганяв себе в кут безвиході. Я робив лише те, чим був захоплений. І не робив більше, ніж того хотів. Робив свої справи послідовно. Ніколи, навіть у крайній нужді, не продавався в рабство, не лакомився на низьку плату за нікчемну роботу. Завжди і в усьому держав собі високу мірку і з першого разу робив свою роботу добре, аби не переробляти. Про кількість роботи і про кількість грошей я не думав. Я знав свої слабини і огріхи, та не уникав їх, знаходив з ними «погодження». Та головно я довіряв собі.

Се перший і остатній чинник мого плану.


Чи був у мене ментор? Був і не один. Дуже різні люди, котрі не хотіли бути в житті дурними і бідними. Правда, йдеться не про гроші. Хоча і їх не варто уникати, бо вони показник потрібности твого діла. Коли зрозумієш, що «діло не в грошах», то мусиш обрати инший показник для виміру свого діла. Людей-учителів мені вистачало, та найбільшу школу дала мені природи і книги. Навіть звичайне дерево з прихованим корінням, із підземними жерелами, що його живлять; стовбур, що пнеться вгору; безліч листочків досвіду; крона, що купається в небі та знає бурі й лагідне сонце А книги, безмовні ментори, відкрили в мені жагу істин, що звільняють від страху і забобону. В першому їх ряду Святе Письмо. Всього згромадив зо дві сотні книг, котрі можу назвати «моїми». Але щоб їх найти, перечитав тисячі. Найбільше читав у тюрмі. Инші, аби вижити, шукали гнилі лушпайки картоплі, а я книги


Чи довго треба вчитися? До скону. Але міняють тебе вже перші пять літ. Міняють безповоротно після того, як ти руба скажеш собі: «Се моє діло!» Дуже важно: не треба поспішати. Але й зволікати не варто. Не бійся: ти навчишся тій рівновазі руху і духу. Навчишся не боятися слабости й помилок. Навчишся вибиратися з провалів і манівців. Се втомливий, але веселий і захопливий путь. Бо він твій! Лише не треба забігати в кінець путі нехай вона буде безконечною. І не марнуй час та сили на пусті теревені й розваги, на сумніви і зради, на суперечки і суди, на самокатування і скарги, на зневіру Зі зневіри народжується віра. Лише озбройся терпінням. Не чеканням, а сподіванням. Сей світ належить терпеливим. Підсилюй себе подякою, добрим сном, живильною рухливістю, радістю споглядання, волею говорити «ні». Твій путь буде цікавим настілько, наскілько будеш приймати цікавий напрям. Може, ти зупинишся на якомусь відрізку, де тобі буде добре. А може, підеш далі путь не має кінця-краю

Економити можна на всьому, крім трьох речей овочевій їжі, чистій воді і сні. Вночі спіть, доки не виспитеся, та й денним сном не гребуйте. Сріберний сон післяполуденний, а перед обідом золотий.


«Який запах вам найбільш прилюбний?»

«Скошеної отави після другої Пречистої. Запах трави впереміш із раннім падолистом».


«Що таке кохання, діду?»

«Не доберу слів, аби означити огром сього прочуття. Але як гарно списав його один літерат: «Ми спимо, доки не любимо. Ми діти праху а полюбимо і ти бог, ти чистий, як у перший день сотворення»


Дуже важливо не спішити. Ніколи, ніде і ні в чому. Не тряси зелену яблуню: коли яблуко достигне воно впаде само. І якщо воно приготовлене тобі, то впаде у твою долоню.


Не розпорошуйся. Будь шляхетний з усіма, товариський із багатьма, близький із обраними, другом будь одиницям.


Не пробуй глибину ріки обома ногами. Обережність оберігає. Але памятай: що більша обережність тим менше здобуваєш.


Буває, тяжко любити людей зблизька ображені ображають і ображаються. Тоді люби їх на відстані. Се дуже важливо. Передусім для тебе. Чужі вчинки відображення того, що стається в чужих осібних життях, і до нас стосунку не має.


Світ довкола дзеркало. Те, що ми любимо в инших,  відбиття того, що любимо в собі. Те, що нас огірчає в інших,  проява того, на що нам варто зосередитися в собі.


Мало прощати. Прощати слід легко і швидко, щоб гніт той не лягав на твій спокій, не здержував твою свободу.


Коли ділишся, коли навіть подумки посилаєш приязнь світови,  щедроти його вертаються до тебе духовними габами.

Але й обачним будь не роздай себе цілком. Чаша не має всихати.


У мореплавців є свої кораблі. В мене моє тіло, яке веде-везе мене до моїх прагнень. Тому його слід додержувати в чистоті і дужости. У многії літа можна ввійти лише благими дорогами і в здоровому та бадьорому тілі.

Назад Дальше