«Звідки ви знаєте, коли, що і як робити?»
«А пчола звідки знає, куди і коли їй летіти й що збирати, і що з тим робити?! Ми пчоли великої людської родини. Ніхто з нас не ліпший і не сугірший за иншого. В сьому вселенському вулії живоття кождий із нас дещо знає і робить своє».
Що веде нас дорогами життя
«Що веде вас дорогами життя?» питають мене.
«Серце. Вдумливе і уважливе серце. Якщо завмерти й прислухатися, то можна вчути його тихий шепіт, голос нутряної мудрости. Серце знає дорогу. Знає, де і як знайти радість. Слухайте його».
«Що ви шукаєте на тих дорогах?» ізнов допитують.
«Може, красу. Знайти красу там, де й сподіванка не доходить. Знайти таку красу, яку й представа не намалює На дишлі Чумацького Воза є маленька звіздочка дуже дрібненька, вогняна порошина. Її називають Візничий Великого Воза. Або Алькор, так казав один мавр, із яким я плив на Крит. Се слово означає випробування, себто мусай дуже напружити зір, аби вгледіти оту мізерну зірничку. Не дарма її називають Візничим небесної краси.
Стійка потреба краси либонь, найбільше випробування.
«Що найбільше учить нас жити?»
«Мабуть, смерть. Я теж переже гадав, що вчуся жити, а по правді вчився вмирати. Все, що ми робимо, є приготовленням духу до того, що колись має статися. Тоді вмирання обертається до нас не смертним страхом, а одною з таїн життя».
«В чому найбільша сила?»
«В серці. В серці, що не знає докору сумління».
«Що є людина?»
«Цар, раб, черв, бог. Усе в одному. Так уважав один мудрий гречин. Накоротко про людину ліпше й не висловиш».
«Яким видите своє майбутнє?»
«Дуже коротким. І дуже довгим»
«В чому зрілість особи?»
«Се людина, що позбавлена забобонів, помисливости і хитань натовпу; має свіжість сприйняття світу; незалежна від оточення, від упливу инших, зате відчуває спільність із людством у цілому; весь час готова вчитися; приятельство має вузьке, але глибоке; тверда в моральних законах; стало приймає себе та инших; проста і природна в поводженні; живе в гуморі і з гумором, зневажаючи пересмішництво; шанує звичай і традицію, не спадаючи до них сліпо; відкрита до культур, вилущуючи з них найкорисніше; до подій та міркувань стримана, заглиблюється в їх корінь; в кождому ділі шукає і сама творить «самість», єдино свою виробу; з-поміж усього вибирає добре і відкидає зле; дещо відсторонена від велелюдних рухів, не вливається в них беззастережно; не замикається у вузьконаціональному, крайовому, містечковому; поважає кождий народ і приймає кожду людину; держить тіло, душу і серце в чистоті».
«В чому найбільша сила?»
«В серці. В серці, що не знає докору сумління».
«Що є людина?»
«Цар, раб, черв, бог. Усе в одному. Так уважав один мудрий гречин. Накоротко про людину ліпше й не висловиш».
«Яким видите своє майбутнє?»
«Дуже коротким. І дуже довгим»
«В чому зрілість особи?»
«Се людина, що позбавлена забобонів, помисливости і хитань натовпу; має свіжість сприйняття світу; незалежна від оточення, від упливу инших, зате відчуває спільність із людством у цілому; весь час готова вчитися; приятельство має вузьке, але глибоке; тверда в моральних законах; стало приймає себе та инших; проста і природна в поводженні; живе в гуморі і з гумором, зневажаючи пересмішництво; шанує звичай і традицію, не спадаючи до них сліпо; відкрита до культур, вилущуючи з них найкорисніше; до подій та міркувань стримана, заглиблюється в їх корінь; в кождому ділі шукає і сама творить «самість», єдино свою виробу; з-поміж усього вибирає добре і відкидає зле; дещо відсторонена від велелюдних рухів, не вливається в них беззастережно; не замикається у вузьконаціональному, крайовому, містечковому; поважає кождий народ і приймає кожду людину; держить тіло, душу і серце в чистоті».
Коли бувало дуже сутужно, я, звісно, не сміявся, але мені нічого не заважало всміхатися. Я знав, що найдовший дощ кінчається, і найтемніша ніч також. Все в животті тимчасове. Коли доля зачиняла передо мною двері, я йшов до вікна. Вікно можна розширити і можна прорубати з нього двері Коли мені щось завдавало біль, я йшов від того геть, але нігда не забував уроку того болю. Не забував смаку боротьби. Здобуваєш, коли дивишся на те, що маєш, а не на те, що втратив. Може, се і є щастя.
Воно не у відсутности клопотів, а в здатности мати з ними діло.
Я спраглий просторів. Ця жага водила мене світами. На чужинах дрібками збираєш чуже, аби донести його в суцвітті повноти на рідну грядку.
Мої знаття з бесагів мандрованого віку, стягнені зі світу людей і міркувань.
Зчаста я був дуже далеко від материзни. Бував і там, «куди не доходило світло». Пораз здавалося, що забуваю її материзну, як забувають риси давно втраченої матери. Тогди тулив лице до своїх речей-пожитків відгадував задавнений любий запах і віддалене живне тепло. І вертався образ дідизни, рятував мене з сирітства. Мої речі були моєю батьківщиною, яку я носив із собою. І не було невартісних, несуттєвих дрібниць вони зорили з торби зіницями моїх родимців
Кажуть мені: вода для тебе все, ти молишся воді! Бо так і є. Я як Мойсей води, котрого врятували немовлям на воді в очеретяному кошику Я теж вигулькнув із материного лона в калабаню, де мочили коноплі (у нас їх називають «колопні»). Вода була моїм першим сповитком радости. Стала моєю посестрою радування і рятування. А батьком відтак нарік я Ліс, котрий заново родив і наситив мою плоть. А над ними, на варті моєї душі, постав Бог.
Закон множення і примноження
Вміння слухати кріпка наша зброя. Проти неї тяжко встояти. Слухач дістає потрібне впівсили і вполовину терміну.
Змінюватися треба, та не на догоду комусь. Змінюйся в руслі своєї віри і своєї мрії. Переймайся своїм поступом, а не тим, на що сподіваються від тебе инші. Вони своє чинять не через тебе. Вони чинять щось для себе. (Люди легко зносять страждання ближнього, ба навіть знаходять у цьому щось звеселяюче.) Тому залишайся собою, коли инші хочуть тебе поміняти, всміхайся, коли хочуть тебе здолати. І не дозволяй тріщинам серця ставати рубцями. Памятай, що немає потреби в многих людях, не силкуйся за всяку ціну розширювати «приятельство». Нехай твоя роля в чужих життях буде більшою, ніж чужа у твоєму.
Тогди істинна сила твоя прибуватиме.
Поводитися рівно з усіма тяжко. Здебільшого люди не такі, якими себе подають, і навіть не ті, за кого самі себе мають. У кождого свій путь, свій досвід, свої хиби та уявлення. В народі кажуть: не приміряй свою голову до чужих пліч. Ніхто не має права засуджувати людину. Кождий заслуговує якщо не любови, то дещицю поваги, доброго слова. Нехай тобі в сьому поможе проста звичка: шануй чужих людей так, як шануєш, приміром, свого діда; будь терплячий із ними так, як терплячий із немовлям; радій чужим перемогам так, як своїм.
Їм се дасть утіху, а тобі приязнь.
Будьмо віддані і вірні тим, кого вважаємо рідними і близькими. Ні наша робота, ні наші гроші не потурбуються за нас у хвороті. Лише наші родимці. Памятаймо про них щодня, щогодини. Се золоті нитки, що повязують наші душі понад землею, здержують невмолимий біг часу і ведуть до невмирущости.
Закон множення і примноження. Він простий, однак дуже дійовий. Якщо тобі чогось бракує, то почни давати се в більшині иншим. Якщо мало дістаєш любови, то даруй більше тепла близьким. Якщо не вистачає друзів, то будь дружелюбним. Якщо грошей легко віддавай їх у діло для множення. І навпаки: якщо чогось не хочеш, то врізай його в думках і діях. Якщо, до прикладу, затято будеш ненавидіти тих, хто заподіяв кривду, то менше лишиться часу й снаги на те, щоб любити близьких
У всьому і повсюдно віддавай стілько, скілько хочеш взяти.
Будьмо досконалі у своїй недосконалости. Немає ідеальних людей, лише Отець небесний досконалий. А ми такі, які є. І такі Йому любі. Через те мусимо стягати силу, щоби бути самими собою, ба навіть мужність аби не бути такими, як усі. Бо повнота і краса світу в різности його. Через те правдивою любовю тебе люблять не за чесноти й заслуги, а за те, що ти такий є. Як окремішня квітка в просторому лузі людности.
Вінок файний ряснотою многоквіття.
Будьмо відкритими в наших бажаннях. Слід відкрито говорити про те, що думаємо і що чекаємо від инших. Люди не вміють читати наші думки. Із близькими треба говорити, питати, зізнаватися не скупитися на слова. А обіцяючи виконуймо доконечно обіцяне. Зносини скріплюють чесність і прозорість. Тогди вони легкі, товариські й тривкі.
«Ви знаєте, як розігнати хмари?!» дивуються, сперши дух.
Смішні, мені іноді вдається розігнати хмари і з власної душі
«Як прощати?»
«Прощання двоєдине: спершу попросіть прощення в того, перед ким завинили, а тоді вже в Бога».
З чого почати щасні переміни? Найчастіше чекають таких порад.
Щодня хоча б півгодини прогулянки.
Хоча б сім хвилин фізичних вправ.
Більше сну. Спи в прохолоді.
Пий чисту воду.
Покинь нарікати й жалітися.
Вчися дякувати. Щодня поміркуй собі, за що можеш бути вдячним.
Роби лише те, що тобі ясне й зрозуміле.
Знаходь часину для тиші серця.
Прощай. Усіх і себе.
Смійся не лише губами, але й очима та душею.
Не нищ себе надмірною роботою.
Плануй щось приємне приміром, подорожі. Можна мандрувати й подумки, якщо не стає грошей. Не така вже й біда порожні кишені, гірше порожні голови й серця.
До слова, гроші, витрачені на подорожі, культурні розваги, книги, инших людей, приносять більше щастя, ніж потрачені на речі
Се перші кроки щасної путі. Далі сама дорога покаже.
Любити се давати волю, відпускати. Любов не привязує, не вимагає повсякчасности і невідступности. Любов не боїться змінности.
Любов не вимагає жертв, бо жертва то знищення цілого або частки. А любов примножує, розширює, дозволяє.
Любов не боїться зради. Любити довіряти, комусь і собі.
Любов не сліпа. Не можна заплющити очи на всіх і на все. Не можна закрити серце.
Любов не боїться втрат, бо наш путь дорога втрат. Мати щоденно «втрачає» дитину, кохана щоденно «втрачає» коханого. Вони ніколи не будуть уже в нинішній любови
Але будьмо бадьорі: в смутку втрати старого криється радість народження нового.
Лелітки світла
Найди змогу пожити в селі. Бодай зрідка. А добре хоча би два дні в тижні. Усі ми родом давнім із села. Усі міста бережуть у серці память про село. А хтось про се сказав руба: село сотворене Господом, город дияволом. В селі земля і людина в цілісній спілці. Дві природи зближуються наживо, відкриваючи обнадію завтрашнього дня. Бо се заховано в самовоскресній силі землі. Якщо город живе споживанням і поглинанням, то село зрощуванням і наповнюванням. У селі не заглушений простір, а час не має такої ціни. Село живе однаково як днем, так і роком: день довгий, як рік, а рік повторюваний, як день. І день тут довший і повніший, а ніч тихіша і добріша.