«Село і серце спочиває», як у великого нашого Кобзаря.
«Село і серце спочиває», як у великого нашого Кобзаря.
Запамятай моменти, коли на тебе дивилися люблячими очима. Збери їх і збережи в серці. І вони будуть з тобою, лелітками світла гратимуть у твоїх очах. І притягатимуть нове світло любови.
Запамятай також способи, які спороджують люблячі погляди.
Благословення приховане в кождому змаганні, в кождій боротьбі. Та не всі годні се побачити й прийняти. Треба відкрити серце і розум, відкрити себе силі, яка веде. Се клопітно, многотрудно, жертовно і зчаста боляче. Але ж рани місце, де входить у нас світло. Будуть шрами. Та боятися їх не слід. Рубці означають, що болю вже немає, рана затягнулася. Рубці ознака сили, знак поступу.
Варто лише памятати, що змагання не перепони на путі, а сам путь. Кроки вперед.
«Що найрадісніше в сьому світі?» ставлять деколи й таке питання, не здогадуючись, що воно головне.
«Найрадісніше відчувати, що ти ЖИВИЙ!» радісно відповідаю я.
Є два простори: просторінь світу околишнього і простір нашої одинокости. Остатній важніший, але ще важніше співмірити сі простори і полагіднити, як руку з рукавицею. В одинокости ти цар сам собі, в просторі світовому слуга. Бери повними пригорщами зароблені скарби й неси у своє маленьке царство. А відтак подячно вертай процентом у світ.
Тоді два простори твої будуть у животворній, благосній змичці.
«Що найліпше заспокоює душу?»
«Любов єдині ліки від одинокости, страху, сорому і печалі».
«Чому слід навчитися в першу чергу?»
«Вільному чуттю, вільному вибору: що необхідно нам зараз, у сей момент».
Як будувати супружжя? Хибно одружуватися для щастя. Се веде до розриву і ще більшого нещастя. Щасливі в шлюбі шукали зовсім инше, вірніше будували його. Двоє людей єднаються назавжди для того, аби щодня відмовлятися від свого «я». Себто тієї частини нас, яка охороняє серце. І той облудний «захист» вибудовує стіни, цілу фортецю з ровами і гарматами. Нам здається, що там ми у сховку, спокійні, єдино праві й благочестиві. А від тих, хто сього не поділяє, ми ще надійніше відгороджуємось і пострілюємо в їх бік гарматами гордощів, сливе гордині. Ми навіть Бога кличемо собі в спільники бога влади, суду, строгости і вигоди. Не розуміючи сліпо, що істинний Бог Бог, що живе в сокрушенному серці, з тими, хто на узбіччі, а не у фортецях, Той, хто не розмежовує, а зєднує і примирює
І ось має зявитися друга твоя половина, і ти маєш впустити її у свою твердиню. Впустити не через вузьку браму, а розібравши стіни загороди серця. Щоразу по цеглині, звільняючи серце для рятівного поєднання з другим серцем. І її чекає такий же труд розгородження простору любови. Бо зєднуєтесь ви не для того, щоб жити вкупі вічно і вмерти в один день. А для того, щоб умирати щодня, розбираючи стіни своїх «я» назустріч одне одному. І в непростій сій, тривалій, болісній, проте радісній роботі прийде час, коли всі перепони вже зметено і серця зливаються, як зливалися переже тіла в цілковитій свободі сласного піднесення. Лишень у зляганні тіл се триває момент, а в поєднанні сердець усе життя.
Тоді тлінна краса плоті поступається красі жертовности, а перемінна хіть обертається у сталу вірність. Тоді серце зрікається сили і боротьби, розвіюється страх утрат. Бо немає що ховати і за чим ховатися. Немає стін. А над вами лише Бог.
У зрідненні двох половинок головне не їх нероздільність, а вірність одна одній.
Ще раз про те пити чи не пити? Мій познаймий рабин із Біробіджана одказував при сьому коротко: «Вино в тебе тайна з тебе». Отже, міркуйте собі.
В суперечці стійкі не перемагають. Перемагає той, хто обриває суперечку: або згоджується, або не згоджується. Ліпше згоджуватися.
Газда не буде доводити свині, що вона смердить.
Хтось усе життя чекає щастя. А я його маю щодня моя годинна прогулька.
«В якому віці закінчується дитинство?» питають мене.
«Се залежить не від віку, а від нас. Воно може й не закінчуватися щасливе дитинство. Ми не такі вже й серйозні, як нам здається».
Чудо триває три дні. Біда теж тягнеться не безконечно. При найбільшій утраті подумай, чи буде се для тебе важливо через пять літ.
Чудо триває три дні. Біда теж тягнеться не безконечно. При найбільшій утраті подумай, чи буде се для тебе важливо через пять літ.
Нічого не відкладай про чорний день. Облудна скупість гадати, що «колись придасться». Все ліпше споживай уже щоб текучий день був світлішим. А не до «чорного» ладитися
День твій немарний, якщо залишив у ньому крихту добра. Для когось, і неодмінно безкорисно. Просто запитай себе: чи пішло комусь на хосен, як ти прожив день? І не слід пориватися до рясноти доброділля, до гучности діл. Доста одну мізерну службу послужити. Але щодня. Доста одної відмови від зла. Але щодня. Доста, аби з тисячі ступнів один крок був до Бога. Але щодня. За кождим кроком слідує другий.
В щоденній ході моститься Путь.
Казанка про силу
«Діду, розкажіть казку».
«Про що б ти хотів почути?»
«Про силача, що всіх побиває».
«Силачами стають не одразу. Розкажу тобі казанку про хлопчика, який шукав силу.
Якось зимою одне теля ступило на лід і посковзнулося, впало. Втямив се хлопчик.
Телятку, ти дуже сильне чи не дуже? Хто за тебе сильніший?
Якби я було дужим, хлопчику, хіба крига повалила б мене?!
Хлопчик схилився до криги:
Криго, криго, за кого ти дужча?
Якби я була сильна, то хіба сонце могло б мене розтопити?!
Хлопчик підніс очи до сонця:
Сонце, сонце, ти дужче за всіх?
Якби так, то хіба хмара затуляла б мене?!
Хлопчик звернувся до хмари:
Хмаро, хмаро, ти найсильніша?
Якби я була найсильніша, то хіба розсипалася б дрібним дощем?!
Хлопчик дочекався дощу:
Дощику, дощику, ти за всіх сильніший?
Якби я мав таку силу, то хіба земля поглинала б мене?!
Хлопчик припав до землі:
Земле, земле, виходить, ти найсильніша?
Якби я була такою, то чи росла б на мені трава?!
Хлопчик промовив до трави:
Травичко, травичко, ти за всіх сильніша?
Коли б так, то хіба мене зїдали б вівці?!
Хлопчик підійшов до овець:
Вівці, вівці, ви дужчі за всіх?
Та де там, ось нас ганяє пастух.
Хлопчик пастуха питає:
Либонь, твоя сила найбільша?
Овва, миша й та зїла ремінець із моїх постолів.
Хлопчик мишу знайшов.
Мишко, мишко, невже ти така сильна?
Якби я була сильною, то хіба мене міг би зїсти кіт.
Хлопчик звернувся до кота:
Котику, котику, отже ти найсильніший за всіх?!
Так! потвердив гордо кіт. Я найсильніший! Я дужий, дужий! Залізний гребінь мої зуби, з одних дверей виходжу, в другі заходжу, білу сметану їм і вуса покручую Мяв!»
Промінь не має кінця
Зеки, з якими я «тягнув» по Сибірах свій рішенець, казали: «В гробі кишень немає». Добре казали, бо все, що зібрав у душі, з тим і ляжеш. Ще один із того світу, де «не доходить світло», доповнював оту мудрацію: людина як промінь: має початок, та не має кінця.
Навіть там, де смерть ходила тінню назирці, люди лягали і вставали з думою про невмирущість.
Ліс навчив мене протоптувати свої стежки, не сподіваючись на чужі. Ліс дерев навчив мене, що лише сам я можу знати, куди йду і задля чого. І ніхто инший. Ся наука згодилася і в «лісі людей». Ліс навчив мене многовимірному баченню: дерево виглядає по-різному збоку, згори, з гілки, з дупла. Ліс відкрив мені красу там, де не сподівався її знайти. І нести її самому в ті місця, де її ще не було. Дерева навчили мене науці, що ми міняємося: скидаємо листя і одягаємо його знову, грубіємо в корі і водночас викидаємо ніжні квіточки.
А головно весь час ростемо, ростемо вгору.
Легко позбувайся речей, які не можна назвати корисними чи красивими. Лише в сьому цінність, а ціна пусте. Видалення кождої речі, що стискає наш простір, дає нову крихту свободи. Слабі й боязкі звірі шукають собі тісні нори, сильні і вільні звірі за дім мають увесь обшир. Якщо робота чи обставини змушують бути в приміщенні, знаходь нагоду в кожну вільну часину вийти бодай коротко на простір, на повітря.
Ми діти простору.
Нічого не роби «за компанію». Найчастіше «компанія» се дуже різні люди, які не знають, куди себе діти. І в компаніях перевагом марнується найбільше часу і здоровля.
Не марнуй час на пусту роботу.Насправді лише пята частина нашої праці обертається результатом. Зайнята людина заспокоює себе, що не гайнує в роботі час, а насправді саме се вона й робить, розтягуючи трудові години. Ліпше б їх використала на себе, на те, що їй приємне й хосенне.
Не марнуй час на пусту роботу.Насправді лише пята частина нашої праці обертається результатом. Зайнята людина заспокоює себе, що не гайнує в роботі час, а насправді саме се вона й робить, розтягуючи трудові години. Ліпше б їх використала на себе, на те, що їй приємне й хосенне.
До слова: все ліпше, що я зробив за своє життя, зроблене в дозвільний час.
«Чому одні багаті, а инші бідні?»
«Багатство і бідність не в кишені, а в голові. Бідний зчаста бідний у всьому. Хоча він весь час говорить про гроші, а багатий про се мовчить. Бідний ненавидить багатого, а багатий байдужий. У бідного всі винні, крім нього. В злидаря можуть бути зайві гроші, в багатого таких немає. Бідний купує за гроші, яких у нього немає, речі, які йому не потрібні. А багатий подвоює «таланти». Бідний хапає гроші поспіхом і жадібно, а гроші не люблять ні метушні, ні стиску. Багатий у бідняка вчиться, а бідар його не чує. Та, либонь, найголовніше в їх різности те, що багатий керує грошима, а бідним керують гроші
Звісно, що мовиться тут не про скромну в статках людину і не про глитая та жмикрута, а про маєтного діятеля, чиє багатство «в Бозі» набуте, в злагоді зі світом і собою.
Зазвичай у злидні впадають від бездіяльности й безвідповідальности. І від зволікань, нерішучости, помисливости. Менше треба гарувати на когось, більше на себе. Чи не від слова «робота» походить давнє слово «роб», раб по-нинішньому? На твоїй могилі не напишуть: «Він дуже любив роботу». Ще варт памятати, що гроші приходять до нас через инших. І про оточення: бідні нас тягнуть у бідність.
І насамкінець: більшу вартість мають не руки, а голова, себто діяльний розум.
«Чи вважаєте себе багатим?»
«Звісно. Свого часу я поставив собі запитання: в чому сенс мого тривку, чим би я хотів займатися, якби мав безмірно грошей? І щиро відповів собі. З того дня тим і займаюся, не оглядаючись на кількість грошей. Так, я багата людина, бо маю те, що хочу, що люблю. Грошам не поклоняюся, але вимушено спираюсяна них, позаяк вони є важіль сього світу. Ніхто б не памятав про «доброго самарянина», якби в нього були лише добрі наміри. У нього також були й гроші.