Якщо вже покликалися на Святе письмо, то згадаймо слова: «Можна все не мати, та все посідати».
«За що нас любить Бог?»
«За те, що ми є. І в жодному разі не за те, що ми зробили чи не зробили».
«Які слова найголовніші?»
«Дякую», «перепрошую», «шкодую», «люблю», «вірю», «співчуваю», «памятаю», «чекаю», «приймаю», «дарую», «зичу» Се найголовніші слова. Всі инші лише доповнення до них.
Правда, красні слова набирають ваги ділами.
«Вам поталанило мали мудрих учителів».
«Найглибшу мудрість я зачерпнув від малописьменних людей. Найбільші вчинки спостеріг у «малих», звичайних людей. Ті люди не мали великих шкіл, не були видатними чином чи силою, вони дещо знали і вміли і се змінювало їхні та чужі життя. Себто служило».
«Що означає служити?»
«Створювати істинне майбутнє».
«А в чому істина?»
«Істина є путь».
«Путь куди?»
«До Бога».
Без підсумку немає звершення. Мене навчив сьому чоловік знатного розуму травник Джеордже з Румунії. Лише те, що нами осмислено, насправді відбулося. Бодай короткий мислений (а ліпше занотований) підсумок трапунку, якогось зявища, зустрічі, важливої розмови чи просто звершеного дня вчить нас вилущувати головне і відкидати зайвину, а отже мудріше верстати завтрашній день, рівняти наступні кроки.
Ся добра звичка загострює не лише зір, але й ум.
«Диво стається позавтра», любив казати безногий моряк. Не нині і не завтра. Либонь, найважче випробування видержати паузу, коли нічого в житті не стається.
Вчімося бути господарями «порожніх» днів.
«Що посилає нам зустрічі, випадки, пригоди?»
«Може, се не щось, а хтось. Може, невидимі наші пращури ведуть нас по життю і зводять з иншими для вирішення своїх невирішених задумів. Ті, за котрих ми молимося до десятого коліна»
Нитки, що ведуть у вічність
«Яка страва вам найбільше смакує?»
«Житній хліб із виноградом і молодими оріхами. Їм се після втомливої роботи. Дуже люблю печений буряк із печеною цибулею, присмачені оливою і винним оцтом. Колись се називали «стравою бідних». Але бідний той, хто не знає смаку тієї поживи. А яка смачна вечеря горня квасного молока з ложкою мелених горіхів і ложкою насіння льону! Такому їстиву не лише черево, але й серце раде».
«Яка страва вам найбільше смакує?»
«Житній хліб із виноградом і молодими оріхами. Їм се після втомливої роботи. Дуже люблю печений буряк із печеною цибулею, присмачені оливою і винним оцтом. Колись се називали «стравою бідних». Але бідний той, хто не знає смаку тієї поживи. А яка смачна вечеря горня квасного молока з ложкою мелених горіхів і ложкою насіння льону! Такому їстиву не лише черево, але й серце раде».
«Що таке Дім?»
«Се місце, де тебе люблять. Твій дім там, де спокійні твої думки».
Нитки, що ведуть у вічність.
Передусім, се любов, вічна, як трава.
Дружба, з якою не можна гратися.
Мяка і ясна правда життя.
Приязнь до кождої людини, в якої своя правда, своя історія.
Мир і тиша нашої душі.
Радість сьогочасся і сподівання будучности (радіймо планам так, як радіємо тому, що вже зробили).
Сродне ремесло найбільша цінність наших рук.
Поради мудрих передовсім для мудрих. Людина міняється сама, а не з волі і принуки инших. Сама вибирає і приймає прийнятне. Якщо достигла в ній ся потреба. Ми не зобовязані поділяти чиїсь смаки, судження чи віру. І не зобовязані пояснювати свої. А тим більше виправдовуватися, чому те чи инше споживаємо, те робимо, так виглядаємо, одягаємося, з тими живемо чи товаришуємо, маємо якісь дивні уподобання чи нахили У Бога всього доволі. І се є «наше». Ми не змушені казати «так», коли щось не приймаємо, і вибачатися, коли не чуємо за собою вини. Самооцінка важніша, ніж оцінки збоку. Не конче, що ми праві й доброчесні, зате ми чесні із собою і світом.
Се перший крок до доброчесности, перша кляса великої школи життя.
«Як визначити, що людина справді нам близька?»
«Потрібність людей схожа на потрібність речей. Якщо протягом двох літ якась річ не дається нам до рук, то сміло мож позбуватися її. Якщо без якихось людей із нашого оточення легко обходимося більше місяця, то потреби в них не буде й поготів. Се ніякою мірою не нехтування людьми. Якщо ти зустрів справдешнього друга, то спроможися його вдержати, як би далеко ви одне від одного не знаходились. Але тут проситься заувага: як би сильно ти не любив людину, боячись її втратити, постарайся при тому не втратити себе.
Заувага друга. Жінці: знайди собі чоловіка, але зроби се так, ніби він знайшов тебе. Чоловікові: жінка буде тобі віддана і вірна, якщо твоя увага до неї завжди буде сталою.
Уважливість старше слово, ніж кохання».
Життя наше як біла сорочка. Яким шитвом ми її покриємо? Які нитки для сього спрядемо і як їх забарвимо? Мені найлюбіше, найшляхетніше вишиття білим по білому.
Узори ясности і чистоти на полотні твого Путі.
Дивуються: «При вашому поважному віці серце так справно служить».
«Бо і я йому служу. Честую його, як незрадливого друга. І сам не зраджую. Очищаю його доброю водою. Напуваю спокоєм і молитвою. Упокорюю мирними помислами. Обновлюю нічним і полудневим сном. Підживлюю соками ягід, садовини, оріхів, насіння, підсилюю гойним зіллям. Не впускаю в нього марницю очікувань і руїну кривд, отруту заздрощів і цвіль гордині. Куди б мене не завіяла судьба, намагаюся поселитися чи бодай частіше бувати біля дубів дерев «сердечних».
Серце справляє мені вірну службу, а я йому слуга.
«В чому сила слова?»
«В осмисленому доборі. Слова можуть будувати мости, а можуть спалювати їх».
Найбільша наша битва битва за себе. Зайве чекати, що всі з нами будуть згоджуватися, схвалювати наші вчинки та рішення, вгадувати наші прагнення, любити й поважати нас То чи не варт із подвійною снагою приймати самого себе, хвалити свої діла й плекати наміри, сміливо планувати, любити себе й шанувати?! Можна се назвати «самоцінністю», «зрілістю», «певністю в собі». Те, що дає нас спокій, скромність, простоту, втіху і мудрість серця. Тому важливо не порівнювати себе ні з ким, лише з собою вчорашнім, нинішнім і завтрашнім. А порівнювати означає бачити зміни, жадати змін.
І при сьому памятати, що таку ж битву ведуть за себе й инші не заважаймо їм.
«Що найбільше любите з неживої природи?»
«Немає неживої природи вся жива! Правда, є безгомінна. Тут для мене першими є вода і каміння. Вода се рух, живе джерельце всередині нас, що воззєднує нас із великою рікою Буття. А камінь Із каменів громадяться гори світ Піднебесний.
Камінь ще й вічна дорога, з якої ніхто не вертається таким, яким був раніше».
«Чи міняється людина?»
«Хто як. Хто в ущерб, а хто в додачу. Розумний стає розумнішим, дурний дурнішим, люблячий благословенним, терплячий спасенним. Так само з лінивим, лихим та лукавим. Лайно, що висохне в кізяк і перестане смердіти, залишається лайном»
«Ви все знаєте, все розумієте»
«Все знають і все розуміють лише дурні. Тому в дурнів і щастя дурне. Люди так кажуть».
Ми дозорці Часу
Ми діти Часу. Якщо приймаємо і розуміємо се батьківство, то Час дає нам усе: лице, знаття, добра, ліки, розраду, тривалість, вічність. Пізнаваймо Час неквапно. Смакуймо Час.
Ми дозорці Часу, боЧас має сенс у собі.
Коли я робив якусь помилку чи дурницю, китаєць Чан Бао приязно сміявся. Коли подібне ставалося з ним, то сміявся сам із себе. Либонь, то найбільша наука, яку я перейняв у нього. Ще він казав: «Лихо входить у ті двері, які йому відкриваєш». Направду: світ за вікном зчаста залежить від твого взору. Або від скла.
Чув я десь оповідку. Вранці за сніданком жона наспівує чоловікові: «Яка в нас нечупара-сусідка, повісила випрану білизну пляма на плямі. Ганьба-сміх!» Чоловік глипнув у вікно промовчав. Через день-другий ізнов: «Чей у неї руки з гузиці ростуть, що не годна верети виполокати, як треба. Чей сажа на них насіла?!» Чоловік далі мовчить. Новий день стара нута: «Здри, вивісила сушитися полотно із зольниці. Сіре, як земля. Чи їй попелу шкода, чи хворосту, чи газда її чисто осліп?!» Чоловік німує. Якогось ранку жона аж скрикнула: «Овва, щось у хащі здохло! Наша сусідка навчилася прати шаття біленьке, як у людей. Що за дивниця?!» Чоловік зітхнув: «Я вдосвіта вікно твоє помив»
Перемагає не войовничий, а змирливий. Якщо добре вивчити ворога, то можна обернути його на друга.
Принагідно про битви: найбільша біда, що в битвах втрачають голови.
Ми стягуємо нутряну (нервову) силу, коли:
стрічаємо зріднених духом;
мандруємо;
творимо щось за велінням серця;
опановуємо нове діло;
дістаємо нові знаття;
молимося;
прощаємо кривди;
сходимося з приязними людьми;
прогулюємося без мети і без поспіху;
долаємо страхи;
звільняємо оселі від зайвини;
говоримо правду;
слухаємо миротворну музику;
доглядаємо за рослинами;
годуємо тварин;
читаємо добрі книги;
годимо своєму тілу (дотики, масажі, плавання, купання, паріння в лазні).
«Як уникати помилок?»
«Немає такої рецепції. І немає в тому біди. Той, хто робить помилки, попереду того, хто не робить нічого. Той, хто робить повільно, випереджає того, хто лише планує щось робити».
Помилки, якщо їх визнавати, обертаються з утрат на здобутки.
Бувало, у кволості душевній закрадалося виправдання, що на щось посутнє не маєш часу, не знаєш, чого держатися, куди йти. І тоді виростав у своїй грізній, непохитній силі образ Мойсея. Його день мав стільки ж годин, як і мій, і ще більше простелялося перед ним пустельних доріг. І вибирав він дорогу не для одного, а для тисяч
Чого ще навчив мене Ліс.Не гоже полювати одразу за двома звірами. Треба вибирати більшого. Кождий мізерний слід врешті приводить тебе до великого. Кождий малий трапунок готує до чогось значного, що буде попереду. Сильний звір скидає з себе за потреби шкіру, пух, відгризає лапу в капкані. Сильна людина скидає з себе тягар важких думок, страху і сумніву. Ліпше раз побачити й злякатися, ніж весь час боятися невідомости. Ліс дерев і тварин приховує більше, ніж показує.
Так само і «ліс» людей.
Яка наша заслуга в тому, що хизуємося над слабшим і менш умілим? Хизуймося над собою вчорашнім слабим і невмілим.
«На що слід у першу чергу витрачати гроші?»
«На сродне діло. У кожного воно своє. Але не намагайся якомога раніше заробляти. День, коли ми заробили перші гроші, є останнім днем нашого дитинства. Весь світ чигає на наші гроші. Не поривайся в молодости до великих багатств. Що легко приходить легко й відходить, залишаючи гіркоту й порожнечу».
Перед тим, як нарікати на свою старість, розваж Може, се не кара, а подарунок?! Скілько близьких і познайомих не дожили до сивини! Старість се ще й нова свобода. Менше переймаєшся завтрашнім днем, ще менше огірчає вчорашній. Менше вимагаєш від себе, менше себе критикуєш, менше додержуєшся втомлюючого режиму життя, менше заздриш, навіть молодим вони теж постаріють. Не та вже память. Але ж памятати все й не треба. Зівяла краса, помарніла плоть. Але згадай, коли вона була досконалою, скільки вимагала клопотів і жертв. В живій, сердечній недосконалости є своя особлива радість. Старість, якоюсь мірою, се звільнення, завойоване роками право на природність, щирість, помилку, на тиху, світящу радість осени.