Хтось засміявся, потім другий, третій Зчинився галас. Учителька встала разом із стільцем.
Хіба я винен, що вона не любить мишей? Хіба я винен, що китайці вміють випускати якісний клей? Хіба я винен, що вчителька ніяк не могла пролізти з кріслом у двері Що вона не могла пояснити директорові, чому вона не може встати з крісла Що не знала, що за диверсант сидів у шафі І чому в її кабінеті можуть водитися миші?
З того часу я більше ніколи не ховаюся в чужі класи. Я вперше зрозумів, що моя вчителька класна. Вона ніколи не кричить (ну, майже ніколи) і не дає аж шість варіантів на контрольній. У неї в сумці зошити, а в голові наші відповіді. Вона звертається до нас на імя і нікому не погрожує прощанням зі школою. Вона добра й терпляча, розумна й лагідна. Здається, я назвав майже всі позитивні риси людини із вправи 58, яку ми напередодні виконували. Я так і сказав директорові.
Ти кажеш правду? поправив директор окуляри.
Якби я завжди казав правду, мені б на три роки заборонили компютера, викинули б на смітник мій телевізор, а мобільник відіслали б назад фірмі «Епл». Цілком чесним може бути тільки Папа Римський, а я намагаюся бути просто вихованим. Іноді це мені навіть вдається.
5. Шафа
На цей раз я вирішив реабілітуватися і навіть поприбирав у кімнаті. Мама казала, що це ніяк не схоже на прибирання. Але це вона так думає!
Відколи Лінка почала ходити, за нею треба весь час усе збирати. Вона залазить у шухляди й викидає звідти все, що бачить. А от поприбирати її не допросишся! Уся в мене! Вчора навіть залізла на тумбочку від телевізора, а звідти у сервант. Тепер мамі треба завязувати й замикати все, що відкривається.
Найбільше Лінка любить гратися книжками. Ну це вже точно не від мене. Лінка розкладає книжки на підлозі, будує з них будиночки і кладе в них свої ляльки. Якби складала туди машинки, мені б подобалося більше.
Своїх дітей я так часто не заставлятиму прибирати!
Зранку я був у школі. До нас увечері мала прийти тітка Марина.
Лінко, поскладай книжки в книжкову шафу, іграшки в кошик!
Робити порядок Лінці хотілося так, як мені. Їй хотілося, щоб хоч хтось погрався з нею.
Мам!
Я не маю часу
Мам! мамкала Лінка.
Мама справді не мала часу.
Мам
Лінці було байдуже, що прийде тітка Марина. Чому в дорослих ніколи нема часу для дітей? Лінка цього також не знала.
Лінко? Де ти?
Мама нарешті знайшла для Лінки час. Шукала її скрізь: за шторами, під диваном, за дверима, під столом, за тумбочкою, в туалеті, в кухні, навіть у пральній машинці й кухонній шафі. Побігла до сусідки. Виглядала з вікна, вибігала на балкон, у двір
Лінко! Ти мене чуєш?
Лінка, звичайно, чула, але не сказала ні слова. Вона тихенько сиділа на дні книжкової шафи і чекала. Їй було весело і смішно. Це в неї від мене!
Прибирати тепер довелося мені: тітка от-от мала прийти. Я думаю, якщо поставити перед дверима стілець, то в кімнату ніхто не зайде. Порожнього стільця не виявилося. Довелося принести з балкона той, що без ніжки.
Звідки я знав, що тітка Марина сяде на той стілець.
Звідки я знав, що тітка Марина сяде на той стілець.
Тато повіз тітку до травмпункту. Щоб уникнути коментарів, я пішов із Лінкою у Софійчину кімнату. Вона не заперечувала. Ми побудували із Софійчиних підручників книжковий палац. Нам допомагала навіть Софійка. Мама зайшла в кімнату й сіла поруч.
Єдиного я не розумів: чому для того, щоб у дорослих зявився час для дітей, має щось обовязково трапитися. Чому для того, щоб радіти, треба перед тим сумувати. Чому треба прибирати, коли хтось має прийти. І останнє: чому гості дорожчі від дітей. «Це неправда!» повторює мама. Якщо це так, то чому дорослих дратує все, що діти роблять у той день, коли мають навідатися гості?
6. Папуга
У Нельки зявилася ідея! Інакше вона б так рано не телефонувала!
Коли Нельці було три роки, мама повела її у фотоательє. Перед тим накрутила їй коротеньке волоссячко і заледве завязала стрічку. (Я розповідав вам, що Нелька майже хлопчисько: ніколи не носить ні стрічок, ні платтячок). В ательє було багато людей. Усі штовхалися, поправляли волосся і посміхалися до дзеркала. Біля адміністратора стояла клітка з папугою, який час від часу скрикував: «Добрий день», «Сядьте рівно, голову вправо». Це приваблювало клієнтів. Дехто навіть фотографувався з ним.
Нелька, роздратована своїм новим зовнішнім виглядом, не помітила папуги. Вона глянула на себе в дзеркало, стягла з волосся стрічку, кинула її на підлогу й швидко потоптала. Фотограф мусив довго задурювати Нельку, щоб посадити у крісло.
Зараз вилетить пташка, сказав він і був упевнений, що це функціонуватиме. Ага! Тільки не для Нельки!
Не вірю, кричала вона.
Сиди тихенько і дивися на мене.
Гаразд, але пташка буде моя!
Пташка так і не вилетіла. Нелька усвідомила, що її обдурили. Раптом біля адміністратора вона помітила папугу.
Ось він! Це мій! вхопилася Нелька за клітку, гордо окидаючи оком усіх навколо.
Фотографові довелося капітулювати. Виявилося, що кілька місяців тому хтось залишив тут свого папугу. Час очікування закінчився. Тепер знайшовся новий власник.
Вдома нарешті запанував спокій: Нелька займалася тільки папугою. Давала йому їсти, співала «А за деревом дерево», навіть вмикала телевізор і компютерні гонки (вона також у них грає). Нелька думала, що навчить папугу краще говорити. Щодня Нелька приносила Сені (так вона назвала свого нового друга) сушені ягоди і запитувала: «Хочеш ще?», він відповідав їй одне і те ж: «Добрий день», «Сядьте рівно, голову вправо». Врешті-решт Нелька розчарувалася у своєму новому другові. Не годувала і не розмовляла з ним, навіть не підходила до клітки. Мамі довелося купити йому подругу Фільку. Сеня відразу змінився. Відтоді він почав співати їй «А за деревом дерево» і казати: «Добрий день», «Хочеш ще?» І тільки тоді, коли зявлялася у кімнаті Нелька, не переставав горланити: «Сядьте рівно! Голову вправо!»
Ідея принести папугу до школи мене відразу заінтригувала. Я зустрів Нельку біля підїзду й узяв у неї клітку. Ми йшли до школи пішки. Сеня наче знав, що Нелька задумала щось особливе. Спочатку оцінював ситуацію і мовчав, а далі його мовби підмінили. Кожному перехожому кричав «Добрий день», «Хочеш ще?» До школи було вже зовсім близько. За нами біг цілий шлейф дітлахів. Вони сміялися, перекривлювали папугу і показували на нього пальцями. Сеня врешті-решт перестав метушитися і вітатися. Коли він замовк, діти ще більше надокучали:
Сеня, скажи «привіт».
Сеня, скажи «Вітька дурень».
Скажи. Ну, будь ласка!..
Скажи
Перед самісінькими шкільними воротами ми накрили клітку моєю курткою.
На сходах нас ніхто з однокласників не помітив. Ми тихенько проникли в клас. Я поклав клітку в кутку за останньою партою. Нелька нарешті збулася мого наплічника. Зняла з плеча й грюкнула ним об парту.
Операція «Папуга» почалася.
Ми мали відкрити папугу перед початком уроку. Всі шуміли й не давали можливості ще раз перевірити план. Та так уже воно є що більше думаєш, то менше виходить так, як хочеш. Людмила Мирославівна зайшла на хвилинку швидше, і я не встиг. Підводитися і бігти до останньої парти вже не міг.
Добрий день, привіталася вчителька.
Добрий день, відповіли діти й сіли за парти.
Добрий день! Я олень! знову шепотів за моєю спиною Стас.
Сеня спокійно спав, начебто у нього під курткою ніч. Урок математики був такий, як завжди. Спочатку перевіряли домашнє завдання, далі розвязували задачі. Я весь час думав про Сеню. Нелька теж.
Не крутися, зробила мені кілька разів зауваження вчителька.
Я не кручуся, відповіла Нелька.
Йди до дошки.
Нелька не могла розвязати задачі.
Подумай ще раз. В Іванка вісім яблук. У Тетянки на пять більше! Що треба зробити?
Нелька мовчала.
Забрати у Тетянки пять яблук! вигукнув хтось із класу.
Всі засміялися.
Тебе ніхто не запитує, прокоментувала вчителька. Нелю, продовжуй. То скільки буде пять і вісім? зняла окуляри Людмила Мирославівна.
Нелька терла пальцями рукав і нічого не відповідала. Я хотів її порятувати.
Не розмовляй, зробила мені зауваження вчителька.
Я зрозумів, що з мене поганий рятівник.
Сідай! Я тобою не задоволена! сказала сердито Нельці вчителька.
Я мав бути на черзі. Мене врятував дзвінок. Майже врятував.
Не знаю, чому саме цієї миті Людмилі Мирославівні захотілося поправити куртку, що лежала на підлозі. Точніше, на клітці.
Добрий день! Я олень, почулося з-під куртки.
Очі в Людмили Мирославівни ставали схожими на волейбольні мячі. Клас спочатку завмер, а потім вибухнув сміхом. Учителька обернулася до класу.
Не крутися! Йди до дошки! продовжував Сеня.
Я?.. опустила куртку на підлогу Людмила Мирославівна.
Не розмовляй! продовжував картавити Сеня.
Хто?.. ледь вимовила вчителька.
Скільки буде пять і вісім? не вгавав Сеня.
Пять і вісім? затиналася Людмила Мирославівна.
Сідай! Я тобою не задоволена! відповів Сеня.
Я памятаю тремтливі руки Людмили Мирославівни, коли вона шукала в сумці таблетку. Ми просили в неї пробачення. Вона вибачила. Тільки не пробачила Нельчина мама. Сеню разом із Фількою віднесли до фотоательє. Звичайно, їх там не прийняли, і батьки подарували папуг у живий куток якоїсь школи. Кажуть, Сеня перестав не тільки вітатися, але й говорити. Ми з Нелькою хотіли його провідати. Та заборона сильніша від бажання. Так сказала мама. Залишався єдиний вихід: економити кишенькові гроші на нового папугу. Саме так пропонувала Нелька. Мені це не дуже підходило. Я краще хотів би собаку.
7. Щоденник
Найбільше вчителі не люблять, коли учні на уроках розмовляють або запізнюються. З розмовами у мене важче. Мені завжди щось треба терміново сказати Богданові або Стасові. Вчительку це чомусь дратує. Вона думає, що я просто так розмовляю. Сьогодні їй увірвався терпець.
Марку, ти багато розмовляєш на уроках. Принеси свій щоденник.
Щоденник?
Ти що, не чуєш? А Богдана чуєш аж із задньої парти. Вчителька вийшла з-за столу і прискіпливо подивилася на мене. Вона так зітхнула, наче видихнула тонну повітря. Я хочу записати, щоб твоя мама терміново прийшла до школи.
Не можу, захищався я. Мама не має часу. В мене маленька сестричка. Я не хотів засмучувати ні маму, ні вчительку.
Тоді хай тато прийде.
Тато також не може. Він у відрядженні. Я не любив брехати. Це вийшло якось само собою.
А дід?
Дід поїхав у санаторій.
Сьогодні був не мій день.
Тоді чому ти весь час розмовляєш?
Мій рот вирішив сказати за мене сам.
Дар мовлення треба розвивати, запропонував рот вчительці. Що більше розмовляти, то кращі навички. Це позитивно впливає на розвиток дитини. Підслухана розмова мами з тіткою Мариною таки згодилася.
Учителька зашарілася.
Філософствувати будеш вдома. А зараз ти даси мені щоденника, або я відправлю тебе до директора.
Людмила Мирославівна підійшла до моєї парти й хотіла знайти під зошитом щоденник. Вона не знала, що мій щоденник у Стаса. Він хотів потішити свого тата вісімкою з математики.
Ідея з директором мені не сподобалася. Але йому сподобалося моє пояснення щодо розвитку мовлення. У пояснювальній записці я навіть написав сумну історію про страх перед мовчанкою. З того часу мені більше зауважень не роблять. Я, правда, мусив розповісти цю пригоду мамі, і вона пояснила мені, що я засмутив учительку. З того часу я менше розмовляю і більше пишу записки: письмо також треба розвивати.