Вони розлючені й не хочуть розмовляти (рукави і холоші в зелених водоростях, мокрі сліди на підлозі) але я так просто не капітулюю, я буду боротися (робить театральний жест, хоче виглядати спокійним, підморгує).
Коли повертається спиною бачу маленький горбик. Цей горбик ще буде рости.
Батько цілими днями пропадає на річці, повертається мокрий, мама каже: він так змінився. Горб усе росте й росте, правда, повільно, але не настільки, щоб цього не можна було помітити. Сам він зменшується в тілі, худне, скидається на підлітка. Часом приносить свіжі новини часом нічого
До них приєдналися слимаки, слизні й мокриці Проте вони з ними так не рахуються, як із равликами. Ці в них займають високі пости
До них приєдналися слимаки, слизні й мокриці Проте вони з ними так не рахуються, як із равликами. Ці в них займають високі пости
Річка вийшла з берегів на півметра
В озері зявилася невідома риба Мабуть, це резидент з іншої водойми
Мене познайомили з нею. Вона задоволена з моїх намірів допомагати їм і обіцяла поклопотатися про документи, які б підтверджували, що я й насправді равлик
Річка вийшла з берегів на метр
Якось він приніс у кишені великого равлика і, вказуючи на мене пальцем, сказав:
Це мій син, він відчуває до вас велику симпатію Мій син з дитинства мріяв стати равликом Інші діти: хто літуном, хто морцем, хто міністром, а наш тільки равликом Особливо йому до вподоби ваш принцип: усе своє ношу з собою.
А равлик:
Угу угу
Сину, вони мене дуже просили, щоб ти написав для них гімн.
Равлик поважно киває ріжками, батько розмахує руками, проголошує патетичні слова.
Батько все дрібнішав і дрібнішав. Взимку він заховався під шафу, туди і їжу велів подавати й не перешкоджати дурницями. Звідтоді ми його бачили дуже рідко. Мама вдягла траур і всім каже: наш батько помер її можна зрозуміти не дуже приємно, коли хтось із рідні раптом захоче стати равликом.
В кінці лютого батько почав зявлятися, ці його відвідини завше були зненацька вирине із якоїсь шпарки в підлозі, помахає привітно ріжками і зникне. Деколи, правда, передасть останні новини. Але все одно було приємно, що нас не забуває.
Мама, бувало, заплаче, а я втішаю: наш тато виконує вельми важливу місію. Мама залишає крихти їжі по кутках, щоби татко міг підкріпитися. Час від часу готує його улюблену зупу і виливає ложка по ложці в шпарки.
Навесні до водяних мешканців і равликів приєдналися плюскви, прусаки і мурашки. Павуки вперто зберігали нейтралітет, хоч і постачали їх зброєю. Ми ходили по хаті дуже обережно, боячись розчавити когось із союзників. Проте без прикрощів не обійшлося. Одного разу батько відпочивав у вазонку, і я залив його водою, він мало не втопився. Іншого разу мама сіла на крісло, забувши перед цим оглянути його Почувся легенький хрускіт. Мама перелякано зірвалася на ноги жалюгідні рештки роздушеного равлика виднілися на спідниці й на кріслі. Ми не на жарт схвилювалися, мама хутко витерла крісло, а спідницю шпурнула у вогонь.
Наступного дня зявився наш татко і заспокоїв виявилося, що той равлик був дезертиром, до того ж із поглядами, які йшли врозріз із зовнішньою політикою союзників. Так що нам навіть прислали подяку за знищення цього ідейного ворога.
Коли розквітли вишні, минув мій страх, я перестав боятися води, і те, що можлива війна, вже не діяло на мене так гнітюче. Батько переселився в сад, там його часто можна було бачити разом з іншими равликами на грядках.
На початку червня він весело привітав мене:
Війну відстрочено! Ми домоглися миру!
Тату, сказав я з журбою, тепер ти зможеш до нас повернутися?
Ні, я ще маю тут дуже багато справ До речі, можеш мене привітати я зайняв пост премєр-міністра Зараз я формую свій кабінет Якщо ти й далі ніде не влаштуєшся, то я б міг тобі що-небудь підшукати Твій гімн тут у всіх на вустах. Тебе знають і шанують. Ввели навіть в обовязкову шкільну програму Вони хочуть, аби ти ще щось для них написав напишеш?
Ну, якщо ти цього бажаєш
Звичайно, я тебе не змушую, але але хтозна може, це і в твоїх інтересах А як там наша мама?
Все ще носить траур.
Бідна мама.
Ми прощаємось, обом сумно, що ми в різних світах і не хочемо поступатися один одному.
Хоча ні, я все рішучіше схиляюся до того, що равлики цивілізованіші, аніж ми, і, мабуть, невдовзі я прийму пропозицію мого батька, тим більше, що я ввійшов у них до шкільної програми.
І тим більше, що на моїй спині вже починає проростати елегантний і дуже симпатичний горбик.
1976
Порядок це все
Дозвольте Хіба не видно, що ви заважаєте? Невже ще треба пояснювати?
Я слухняно відступаю під стіну, даю місце тим, що прибирають. Ні, мені не треба пояснювати. Хай вони роблять те, що роблять, а я їм не заважатиму, їх багато, вони дуже пильні, не обминуть порошинки, віники, наче птахи, пурхають у їхніх руках. Все, що непотрібне, все, що не на місці, зникає.
Дозвольте пройти
Я даю пройти. Повз мене виносять щось велике і громіздке, з нього вивалились двері, вони вдаряють мене по руці, мені боляче, але я всміхаюся, щоб вони не помітили, як мені боляче.
Дозвольте пройти
Я даю пройти. Повз мене виносять щось велике і громіздке, з нього вивалились двері, вони вдаряють мене по руці, мені боляче, але я всміхаюся, щоб вони не помітили, як мені боляче.
Ми вас не вдарили?
Ні-ні, що ви! Ради бога!
На мешти мені осідає порошинка.
Дозвольте.
Ах, які ви милі!
Порошинка зникає з мештів, віник, проїхавшись по них, залишає мокру біляву смугу. Проте я все одно дякую. Я б дякував навіть тоді, коли б це трапилося не на мештах, а на моєму обличчі. Що-що, а покірної усмішки їм нізащо не вдалося б змити.
Вони порядкують навколо мене не тільки вдень, але й уночі, навіть коли я сплю і бачу цікаві сни, хтось дбайливо прибирає все, що не на місці, а вранці, щойно продерши очі, я дякую. Якби я їх побачив у ту мить, то вклонився б низько-низько, я навчився вже вклонятись, їм це байдуже, їм усі вклоняються, вони звикли вже. Навіть оком не зморгнуть. А мені приємність.
Ось порошинка! Дивіться, яка хитра, у шпарку сховалася. А ви її віничком, віничком! А не ховайся, а не хитруй! Віничком не бере? Дайте я язиком!.. Ні-ні, не перечте, мені це за милу душу! Мені це приємно! Ось вона вже на кінчику язика. Ну навіщо ж руками? Руки ваші призначені для чогось високого. Краще мітлою, еге, воно й зручніше. А мені приємність! Та я б не то що, я б зубами її вигриз, ту порошинку.
Гей, давай дорогу! Чого став!
Даю-даю, хіба я що? Я нічого. Прибирайте. Порядок святе діло. Все, що не на місці, геть!
Знову несуть щось велике. На цей раз двері причинені. Причинені тому, що там хтось сидить. Когось виносять, а він мовчить. Якби мене виносили, я б теж мовчав. А чого шуміти? Якщо тебе виносять, значить, ти вже непотрібний або шкідливий. Тому треба робити все тільки так, аби вони були задоволені, щоб у них ніколи не виникло потреби тицьнути мені під носа кулак. Адже вони прибирають довкола, трудяться, а я, сякий-такий, дозволяю свинити. Я заважаю їм. Я їм більше заважаю, ніж та порошина. Треба побачити їхнього начальника і сказати про це все.
Я скажу: розумію вас і всім серцем ні, краще всією душею вам відданий, бо знаю, що порядок це все. Якби ви не підмітали тут щодня і не прибирали, то життя зникло б. Адже так важливо очистити вчасно суспільство від різного непотребу, який його тільки обтяжує. А я, коли памятаєте, навіть язиком теє порошинки злизував. Я не з бридливих. Задля загального добра нічого не пожалію Я можу і вклонюся стати віником І ще нижче вклонюся. Це їм повинно сподобатися Еге, це мені велика честь! Можу ще бути клямкою і відчиняти перед вами двері, щоби ви рук своїх не притомили Більше нічим не зможу бути. Такий, як оце зараз перед вами, я нікому не потрібний, зайвий. Найменша порошинка має більше підстав бути там, де вона є, аніж я Але хто ж у них начальник?
Прошу вибачити Я, злиденний і ниций, посмів турбувати вас
Чого вам треба? Одійдіть!
Я хочу Хто ваш начальник? Тільки прошу я не хотів би
У нас нема начальника. Ми самі по собі.
Та ні, я розумію Я нікому про це ані слова. Я суто конфіденційно. Мені можна довіряти. В одному шановному закладі ви мене розумієте? сказали, що з такою анкетою, як у мене, можна претендувати навіть на посаду першого секретаря От тільки не уточнили районного чи обласного містечка В моїй родині не було куркулів. Усі ми жили злиднями. Мої предки просили під церквою. Що просили? Н-не знаю. Здається, хліба І ще найголовніше. Ніхто з моїх ніколи не перебував на окупованій території. Як це їм вдалося? Цього не скажу. Але ми родовиті жебраки. По-французькому це ж буде «пролетар», так? Ну от ми пролетарі. І якщо треба обєднатися, то я хоч зараз. Покажіть лише, з ким А мені б оце начальничка вашого
Сказано: нема! Одійдіть!
Я, коли памятаєте, і порошинку язиком
Нас це не стосується.
Да-а, не пощастило.
Невже в них і справді нема начальника? А може, це просто якась дуже важлива таємниця? Не довіряють мені. І правильно роблять як отако кожному довіряти Сам би їх перестав поважати, якби на слово повірили. І так добре, що хоч побалакали зі мною. На їхньому місці мене б вилаяти добре, мовляв, чого заважаю? Тут же прибирають, порядкують, а я
Воно, якщо розібратися, то я враг народа. Бо відриваю їх від роботи. Пхаю носа куди не треба. Інтересуюсь різними деталями. Відриваю від важливої державної роботи. А вони змушені ще й свій дорогоцінний час витрачати на дурні балачки зі мною, мусять обминати мене, адже я перепиняю їм дорогу.
Дозвольте І чому ви стали саме тут? Бачите виносять.
Так-так, відійду, я дам дорогу, Боже борони, хіба я що, я нічого Ось, якщо бажаєте, я й спинку свою підставлю За честь матиму
Знову тарабанять здоровенну шафу. А там щось бється, гупає кулаками і верещить. Це жіночий голос! Видно, й серед жінок трапляються такі, що стоять на перешкоді. Жінки особливо небезпечні, бо вони виховують дітей. І якщо така жінка має погляди, які йдуть урозріз із генеральною політикою уряду, то цілком можливо, що й дитина стане дисидентом. А це вже неабиякий удар. Адже, поки воно мале, арештувати його неможливо, і держава змушена витрачатися на свого ж таки ворога, даючи йому не тільки можливість вирости, але й стати переконаним, а то й злісно-войовничим революціонером. Виходить, що держава поставлена в жахливу ситуацію: вона роками змушена плекати свого вбивцю! І тільки тоді, коли він стане повнолітнім, уже можна підступитися до нього й спровокувати на якийсь вчинок. А це знову зайвий час. Ворог може бути настільки хитрим, що не дозволить себе спровокувати.