Так треба поводитися в коханні та у війні.
Навчайся бути іншим. Ми так зосереджені на тому, що вважаємо правильною поведінкою, що забуваємо про щось дуже важливе: щоб досягти своєї мети ми потребуємо інших людей. І для цього треба не лише спостерігати світ, але й уявляти себе на місці інших і знати, як супроводжувати їхні думки.
Так треба поводитися в коханні та у війні.
Знайди правильного вчителя. Наша дорога завжди перетинатиметься з багатьма людьми, які або з любові, або з почуття переваги захочуть нас навчити чогось. Як відрізнити друга від шахрая? Відповідь проста: справжній учитель не той, хто проповідує нам правильний шлях, а той, хто показує своєму учневі багато доріг до головної дороги, яку йому доведеться пройти, щоб зустрітися зі своєю долею. Від тієї миті, коли ти вийдеш на цю дорогу, вчитель уже не зможе допомагати тобі, бо виклики і труднощі будуть лише твоїми.
Така поведінка не годиться ані для любові, ані для війни але не розуміючи цього питання, ми нікуди не дійдемо.
Уникай загроз. Ми часто думаємо, що в ідеалі нам треба віддати життя за свою мрію. Хибна думка. Щоб досягти мрії, ми повинні зберегти своє життя, й тому необхідно знати, як уникнути того, що нам загрожує. Чим більше ми обмірковуємо наші кроки, тим більше шансів маємо помилитися бо ми не беремо до уваги інших людей, свого життєвого досвіду, пристрастей і спокою. Що більше ми переконані, що тримаємо все під контролем, то далі ми перебуваємо від можливості контролювати нехай там що. Загроза не дає знати про себе й швидка реакція на неї не може бути обміркована під час прогулянки недільного вечора.
Уникай загроз. Ми часто думаємо, що в ідеалі нам треба віддати життя за свою мрію. Хибна думка. Щоб досягти мрії, ми повинні зберегти своє життя, й тому необхідно знати, як уникнути того, що нам загрожує. Чим більше ми обмірковуємо наші кроки, тим більше шансів маємо помилитися бо ми не беремо до уваги інших людей, свого життєвого досвіду, пристрастей і спокою. Що більше ми переконані, що тримаємо все під контролем, то далі ми перебуваємо від можливості контролювати нехай там що. Загроза не дає знати про себе й швидка реакція на неї не може бути обміркована під час прогулянки недільного вечора.
Тому якщо ти хочеш увійти в гармонію зі своїм коханням або своєю битвою, навчися реагувати швидко. Поводься грамотно й не дозволяй, щоб твій так званий життєвий досвід перетворював тебе на машину. Користуйся цим досвідом лише для того, щоб слухати «голос серця». Навіть якщо ти не згоден із тим, що тобі підказує цей голос, шануй його й дослухайся до його порад: він знає, в яку мить тобі ліпше діяти і в яку мить ліпше ухилитися від дій.
Так треба поводитися в коханні та у війні.
На Синіх горах
Наступного дня після того, як я прибув до Австралії, мій видавець повіз мене до національного парку неподалік від Сіднея. Там, у гущавині лісу, яким поросли так звані Сині гори, існують три скельні форми, схожі на обеліски.
Це Три Сестри, сказав мій видавець і розповів таку легенду:
Чаклун прогулювався зі своїми трьома сестрами, коли до нього підійшов найуславленіший воїн тих часів.
Я хочу одружитися з однією з цих прегарних дівчат, сказав він.
Якщо одна з них вийде заміж, то двох інших вважатимуть негарними. Я шукаю таке племя, де воїнам дозволялося б мати по три дружини, відповів чаклун і пішов геть.
Багато років він ходив по австралійському континенту, але такого племені не знайшов.
Принаймні одна з нас могла би бути щасливою, сказала одна з сестер, коли вже вони постаріли й стомилися від багаторічного ходіння.
Я помилився, сказав чаклун. Але тепер уже пізно цьому зарадити.
І перетворив трьох сестер на камяні брили, щоб той, хто там проходив, міг зрозуміти, що щастя однієї людини, не означає нещастя для інших.
Як можна непогано прилаштуватися на відлюдді
Араш Хеджазі, мій іранський видавець, розповів мені історію про чоловіка, який, шукаючи святості, вирішив зійти на високу гору, забравши із собою лише той одяг, який був на ньому, й там займатися медитацією протягом решти свого життя.
Але незабаром він зрозумів, що одягу йому не вистачить, бо він бруднився дуже швидко. Він спустився з гори, пішов до найближчого села й попросив дати йому ще одягу. Позаяк селяни знали, що цей чоловік прагне до святості, вони подарували йому нові штани та сорочку.
Відлюдник подякував і повернувся до каплиці, яку він будував на вершині гори. Уночі він будував стіни каплиці, дні присвячував медитації, їв плоди з дерев і пив воду з ближнього джерела.
Через місяць він виявив, що миші гризуть одяг, який він вивішував сушитися. Оскільки відлюдник хотів приділити всю увагу своєму духовному обовязку, він знову спустився в село й попросив, щоб йому подарували кота. Селяни, шануючи духовний пошук відлюдника, задовольнили його прохання.
Минув тиждень, і кіт мало не помер із голоду, бо відмовився годуватися фруктами, а всіх мишей швидко переловив. Відлюдник спустився в село й попросив молока. Позаяк селяни знали, що він просив молоко не для себе що, зрештою, він постановив годуватися лише тим, що пропонувала йому природа, то йому знову пішли назустріч.
Кіт, не гаючись, випив молоко, тож відлюдник попросив, щоб йому позичили корову. А що корова давала більше молока, ніж треба було котові, він сам почав пити його, щоб не пропадало. Через короткий час дихаючи свіжим гірським повітрям, годуючись плодами з дерев, медитуючи, пючи молоко й роблячи фізичні вправи відлюдник перетворився на вродливого чоловіка. Дівчина, яка піднялася в гори, шукаючи вівцю, закохалася в нього й переконала його, що він потребує дружину, яка робила б усі хатні справи, поки він спокійно віддавався б медитації.
Через три роки відлюдник був уже одружений і мав двох дітей, трьох корів, володів садом фруктових дерев і керував центром медитації, куди вишикувалася величезна черга людей, які хотіли познайомитися з чудесним «храмом вічної молодості».
Коли хтось запитував у відлюдника, як він усе це розпочав, він відповідав:
Через два тижні по тому, як я сюди прийшов, у мене було лише дві зміни одягу. Миша почала гризти одну з них, і
Але кінець його історії нікого вже не цікавив; усі були переконані, що перед ними розумний негоціант, який вигадав свою легенду для того, щоб підняти ціну перебування у храмі.
Чайна церемонія
У Японії я брав участь у відомій чайній церемонії. Ти заходиш у невеличку кімнату, там тобі подають чай і більш нічого. Але все це обставлено таким ритуалом і церемоніями, що повсякденна практика перетворюється на єднання з Усесвітом.
Учитель чайної церемонії Окакуса Касуко пояснив мені, що саме відбувається.
Чайна церемонія символізує прекрасне й просте. Усі її зусилля зосереджені на спробі досягти Досконалості через недосконалі рухи повсякденного життя. Уся її краса полягає в тій пошані, з якою вона реалізується.
Якщо звичайна зустріч для пиття чаю може піднести нас до Бога, то важливо не знехтувати десятки інших можливостей, які трапляються нам протягом дня.
Хмара й дюна
«Усім відомо, що життя хмар надто мінливе, але також дуже коротке», писав Бруно Ферреро. Ось іще вам одна історія.
Одна молода хмаринка народилася з великої бурі над Середземним морем. Але вона не мала часу, щоб як слід там вирости, потужний вітер погнав усі хмари до Африки.
Коли вони досягли материка, клімат змінився. Жарке сонце сяяло в небі, а внизу лежав золотий пісок пустелі Сахари. Вітер і далі гнав їх до південних лісів, бо над Сахарою майже не падав дощ.
Потім так само, як ото відбувається з молодими людьми, відбувається й з молодими хмарами: вона вирішила втекти від батьків і від старших друзів, щоб пізнати світ.
Що ти хочеш робити? запитав у неї вітер. Пустеля вся однакова. Повернися до гурту, й ми подамося до центру Африки, де є гори й високі дерева!
Але молода хмара, бунтівна від природи, не послухалася; вона потроху знизилася, аж поки полетіла на крилах лагідного вітерцю понад золотими пісками. Пролетівши чималу відстань, вона помітила, що одна з дюн усміхається до неї.
Хмара побачила, що ця дюна також молода, щойно утворена вітром, який полетів далі своєю дорогою. Вона була зачарована її золотавим волоссям.
Добридень, сказала вона. Як тобі живеться тут унизу?
Я маю товариство інших дюн, сонця, вітру й караванів, які іноді тут проходять. Іноді тут буває жарко, але доводиться терпіти. А як живеться там, угорі?
Там також є вітер і сонце, але моя перевага в тому, що я можу літати в небі й бачити багато цікавого.
Моє життя коротке, сказала дюна. Коли вітер повернеться з лісів, я зникну.
І це тебе засмучує?
Це створює враження, що я ні на що не потрібна.
Я теж відчуваю те саме. Коли налетить новий вітер, я полечу на південь і там перетворюся на дощ. Моя доля така.
Дюна трохи завагалася, а потім сказала:
А ти знаєш, що тут, у пустелі, ми називаємо дощ дарунком Раю?
Я не знала, що можу перетворитися на щось таке важливе, сказала хмара з гордістю.
Я чула легенди, що їх розповідали старі дюни. Вони кажуть, що після дощу нас накривають трави та квіти. Але я ніколи цього не бачила, бо в пустелі дощ падає дуже рідко.
Хмара трохи завагалася. Але потім подарувала дюні свою широку усмішку.
Якщо хочеш, я можу накрити тебе дощем. Хоч я тільки щойно прилетіла, ти мені дуже сподобалася, і я хотіла б залишитися тут навіки.
Коли я побачила тебе перший раз у небі, я також закохалася в тебе, сказала дюна. Але якщо ти перетвориш своє чудове біле волосся на дощ, ти помреш.
Любов ніколи не помирає, сказала хмара. Вона перетворюється. І я хочу показати тобі Рай.
І стала пестити дюну маленькими краплями; так вони були поєднані протягом тривалого часу, аж поки в небі зявилася райдуга.
Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. Інші хмари, які летіли до Африки, думали, що тут утворюється частина лісу, який вони шукали, й також проливалися над нею дощем. Через двадцять років дюна перетворилася на оазу, яка дарувала подорожнім затінок своїх дерев.
А все це сталося тому, що одного дня закохана хмара не побоялася віддати своє життя за Любов.
Енергійна Норма
У Мадриді живе Норма, дуже оригінальна бразилійка. Іспанці називають її «невтомна бабуся». Їй уже понад шістдесят років, а вона працює відразу в кількох місцях і завжди вигадує всілякі акції, свята, концерти.