Та провчу ж, провчу, тiтусю, так що до нових вiникiв буде тямити; тiльки зроби i моє дiло пильно пристаючи, прохав її пан Забрьоха, i чого б то вiн не обiщався їй зробити, аби б вона так починила, щоб хорунжiвна за нього пiшла.
Ну, добре ж, синку, коли ж так, то й так. Буде за тобою бiгати хорунжiвна Олена i ночi не спати, як i ти за нею. Кицю, кицю, кицю, кицю.
Мурлу, няв, мурлу, няв!
Добре ж, казала Явдоха. А iди, пане Уласович, зо мною з хати та й уступи з порога лiвою ногою на пiсок, щоб твiй слiд обiзначивсь на пiску.
От i вивела його з хати, i слiд його зiбрала у хусточку i завязала; а далi, вернувшись у хату, посадила на лавi край стола, а Ригоровичу звелiла каганцем свiтити, а. сама, узявши пана Забрьоху за лiвий ус, i стала волосся вiддiляти. Заколупне нiгтем волос та й лiчить: «Раз, два, три» так як вiдбере девять волосiв, та девятий i рвоне зовсiм Пан сотник кричить, пан писар регочеться Явдоха Зубиха щось шепче та спльовує, а кiт мурличе на усю хату От так-то у бiдного Микити Уласовича вiдьма вирвала девяте волосся з лiвого уса i нарвала їх усiх аж восьмеро, достала шматок паперу i завернула туди теє волосся, а пан Забрьоха, повитиравши сльози, що так йому i текли вiд скубiння, став питати вiдьму, що «коли, каже, зовсiм поворожила, то вже я й пiду?»
Iди, синку, здоров додому та лягай спати, та й жди вiд хорунжiвни присилу, щоб слав за рушниками.
Пан Уласович, сеє почувши, та за шапку, та з хати, та не оглядаючись додому, щоб вiдьма не здумала ще де в нього виривати волосся. Побiг, сердешний, не дождавсь i свого писаря, бо той зостався ще у вiдьми i. щось довго з нею гомонiв, i кiт з ними мурникав; а як виходив пан Пiстряк з Явдошиної хати, так чути було, що казав:
I се усе благонамiренно устроївши, гряду у свою Палестину. Прощавайте!
Iдiть здоровi! сказала Явдоха, зачиняючи за ним дверi у хату, та й одiзвалась до кота: Кицю, кицю, кицю, кицю!.
Мурлу, няв, мурррлу!
Тут зараз узявши, зняла з голови очiпок, сiду, як молоко, косу розпустила, узяла бiлу сорочку, та й надiла на себе, та нi пояса, нi плахти не пiдвязала, так i стала по хатi ходити та шептати усяке колдовство, та у всякiм углi тричi спльовувала; далi узяла жлукто та й положила його серед хати i стала знов щось по-вiдьомськи бормотати; далi узяла з кухлика якоїсь води та, усе бормочучи, побризкала тою водою i себе, i жлукто усерединi А кiт що є духу нявчить, а далi аж на ноги устав та потягнувсь i засвiтив очима ще дужче, чим каганець у хатi палав Тут Явдоха мерщiй у жлукто i полiзла а як вилiзла, так стала дiвкою! Та й дiвка ж немудра! I молода, i хороша, і чорнява, i ще, мабуть, красивiша вiд чернiгiвської протопопiвни!
От як переродилась наша вiдьма, узяла жабячої сметани та кобилячого сиру, головок вiд таранi i, поскладавши на тарiлочку, поставила перед свого котуся i каже: «Коли, котусю, захочеш без мене їсти, так от тобi ласощiв; не скучай без мене, поки я вернусь». А сама, доставши аж пять дiйничок, погасила каганець i пiшла з хати доїти, кого їй треба було.
Тiльки таки що другий пiвень крикнув, тут Явдоха що є духу ускочила в хату i впала, мов нежива. А.як вiддихнула i устала та впять стала старою бабою, як i була. Зараз кинулась до свого кота i розказує, мов чоловiковi: «Котусю, киценьку! Чи не скучав же ти без мене? Я трошки забарилась: поки пообдоїла усiх коров, овечок, а се ще менi треба було щучого молока на одно дiло; кинулась до ставка, та поки вражу щуку зопинила, поки її замовила, щоб далася здоїти, аж i крикнув перший пiвень; та хоч вiн нам не страшний, та усе-таки треба було поспiшати, щоб не заспiвав другий; тогдi б так на вулицi простяглась, як тепер тутеч-ка»
От як переродилась наша вiдьма, узяла жабячої сметани та кобилячого сиру, головок вiд таранi i, поскладавши на тарiлочку, поставила перед свого котуся i каже: «Коли, котусю, захочеш без мене їсти, так от тобi ласощiв; не скучай без мене, поки я вернусь». А сама, доставши аж пять дiйничок, погасила каганець i пiшла з хати доїти, кого їй треба було.
Тiльки таки що другий пiвень крикнув, тут Явдоха що є духу ускочила в хату i впала, мов нежива. А.як вiддихнула i устала та впять стала старою бабою, як i була. Зараз кинулась до свого кота i розказує, мов чоловiковi: «Котусю, киценьку! Чи не скучав же ти без мене? Я трошки забарилась: поки пообдоїла усiх коров, овечок, а се ще менi треба було щучого молока на одно дiло; кинулась до ставка, та поки вражу щуку зопинила, поки її замовила, щоб далася здоїти, аж i крикнув перший пiвень; та хоч вiн нам не страшний, та усе-таки треба було поспiшати, щоб не заспiвав другий; тогдi б так на вулицi простяглась, як тепер тутеч-ка»
А кiт знай хвостом помахує, та усами поморгує, та що є духу нявчить: так-то рад був своїй хазяйцi, що вернулась.
От вона йому постановила ще усякого молока i сметани, i стала поратись, та дещо мiшати, та варити на чаклування, аж ось i свiт!. А тут трохи погодя i прийшла до неї жiнка, уся голова обвязана, i йде i оха, i прийшла оха, i сiла i усе оха.
А вiдкiля ти, молодице? пита її Явдоха.
Та я здалека! каже молодиця, охаючи. Коли знаєте хутiр, що на Сухiй Балцi, а зоветься Безверхий ох!.
Явдоха моргнула на кота та й каже:
Нi, не чула i зроду не була, i не знаю, хто там i живе Ти ж чого до мене прийшла?
Та, не вам кажучи, прикинулась бешиха, та усю пику менi роздуло ох!» Так отсе мене люди нараяли, щоб до вас iти Здiлайте милость, тiтусю, робiть, що знаєте, тiльки поможiть, щоб я сьогоднi виспiла до панянки нашої хорунжiвни Йосиповни Олени, та, сеє кажучи, i положила на стiл буханець, пятiрко яєць i шага грошей.
Зубиха зараз i кинулась, положила долi нiж i звелiла молодицi стати на ньому босою ногою проти тiєї щоки, де самий дужчий опух; а сама достала у покришку жару i положила туди кусок страсної свiчки та ладану, та клаптик тiєї хустки, на чiм становлять паску пiд свячення, а молодицю закутала-закутала, щоб увесь дим нiкуди бiльш не йшов, тiльки на неї, а сама знай шепче та спльовує, та дме на жар, а кiт нявчить на всю хату. От курить ти курить, як тут молодиця геп! i впала на долiвку, мов нежива. Зубиха її вiдволодала i посадила на лавку та й каже:
Не журися ж тепер: минеться, як на собацi присохне; се з очей; який-то чорнявий парубок та на тебе дививсь та завидував
Так i є! Се ж наш панич, казала молодиця. Таки як мене не вздрить, так у вiчi i загляда; а на тiй недiлi узяв та рукою погладив мене по щоцi та й сказав: «Що за 3 чорта гарна молодичка!» Я так i згорiла, та вiд того часу так мене i узяло
Тут Явдоха i стала її розпитувати об чiм їй треба було а далi i проводила з хати та й каже: «От тепер добре! Тепер усе знаю, що менi треба»
Смутна i невесела сидiла на призьбi бiля своєї хати панночка Йосиповна Олена, хорунжiвна, на своєму Безверхому хуторi, що на Сухiй Балцi, а бiлими рученятами копирсала у головi братику свому, пану хорунженку. Вiн, сердешний, той день з панотцем, що заїжджав до нього, поховавши когось на другiм хуторi, та за обiдом, поївши добре вареникiв та карасiв, у сметанi жарених, та запивши сколотинами (бо се вже дiялось пiсля Петра), витягли самотужки по носатцi тернiвки, а вишнiвкою на дорогу запили; а пiдвечiркуючи, панич убрав аж пять мандрик та горщечок маслякiв, у маслечку та у сметанi пряжених, що дуже їх любив, так його, хто його зна i вiд чого, i завадило; от вiн i прилiг до сестрицi на колiна, та як та йому ськала, а вiн i заснув. Тут прийшли з поля i корови, i овечата; от їх тут бiля панночки i доють, i молоко в глечики зливають а вона й байдуже! їй неначе нi до чого й дiла нема! Забула дивитись i на дiйво, забула братику i у головцi ськати, тiльки у неї i на думцi, що
Тiльки що хотiв був розказати, об чiм наша хорунжiвна думала i чого була смутна i невесела, аж ось i прийшла до неї бабуся, така старенька, така старенька, що на превелику силу дибле; от пiдiйшла до неї та й каже:
Дай, боже, вам, панночко, вечiр добрий! Нехай вам бог помага!
Аж здригнула Йосиповна, що й не бачила, вiдкiля вона i узялась i як перед нею стала; а далi, трохи схаменувшись, i каже:
Здорова, бабусю! А вiдкiля тебе бог принiс?
Здорова, бабусю! А вiдкiля тебе бог принiс?
Та я так собi Я i здалеку i не здалеку, я i тутешня, я й зовсiм не вiдсiль; я i нiчого не знаю i усе знаю; i хто i по чому журиться, я i знаю i не знаю; i що подiяти, i вмiю i не вмiю
Ох, бабусю, та ти не проста? питається Олена.
Та простiсiнька, бач! Не вашого, панського роду, а проста собi стара баба, не знаю нiчиєї журби, не знаю, хто, сидячи на призьбi, журиться об Демяновi, що пiшов в поход з козаками; я таки i того не знаю, хто бiля колодязя усю нiченьку з ним просидiла i на прощання зняла з руки срiбний перстень i вiддала з хусточкою, що сама усякими шовками вишивала
Ох, менi лихо, бабусю! Та ти усе знаєш? Не гомони, будь ласка, братик прокинеться та почує, та менi смiятиметься Нехай пiсля вечерi я тебе покличу, то ти в мене ночуватимеш, та й поговоримо з тобою!
Пiд повен мiсяць тепер-то i робити що треба, Нехай братик iде до себе у хату, збуди його; а я тобi скажу, що треба робити, та дiлом спiшити. Я знарошно до тебе сьогоднi пiсля вечернi з Києва пiшла
Як се можна? З самiсiнького Києва? Пiсля вечернi? Та сьому не можна статись! пита Олена, дивуючись. Як-таки можна вiд Києва та скоро дiйти? I близенький свiт?
Пожалуй, дiйти не можна, так ми-то знаємо, як воно робиться. Збуди лишень братика швидше, нехай iде до свого дiла, менi треба швидш поспiшати.
Та братику щось завадило, трохи не з очей. I був здоровий, та як глянула на нього ота чорнява молодиця, що коло корови ходить, та глянула, та й усмiхнулась, я сама бачила, та пiсля того так його за живiт i узяло; чи соняшницi, нехай бог боронить! чи що?
Се все очi, усе очi наробили; та не журись, я вiдведу. Ось збуди братика, а я навчу молодицю, що йому треба робити. Вiд неї сталося, вона нехай i знiма.
Олена стала братика будити, що хрiп на весь двiр, а бабуся пiдiйшла до молодицi а та зразу i крикнула:
Ох, тiтусю! I ви до нас прийшли?.
Але! не кричи лишець, каже бабуся, а от що зроби: озьми шупу-шупу-шупу Нiчого не можна було розслухати, що їй там бабуся шептала, тiльки опiсля молодиця i каже:
Та добре, добре; забавте тiльки панночку.
А вже, каже бабуся, се вже моє дiло. Ходи ж сюди за мною. Та й привела молодицю до панночки, та й каже: Ось я навчила молодицю, як з панича соняшницi зняти; iди ж, паниченьку, швидш з нею, вона зробить тобi, що я звелiла; та швидш робiть, а то тебе так розбере, що й на стiну полiзеш.